Луганський рубіж

Розмовляв Володимир РОМАНЕНКО, Газета “Природа і суспільство”

Всі знали, в яких умовах доведеться працювати.

З перших годин широкомасштабного вторгнення Росії в Україну прифронтова Луганська область опинилась у самому пеклі війни. Лісівники Луганщини захищали рідний край пліч-о-пліч із військовими, боролися зі страшними пожежами та евакуйовували людей з-під обстрілів. Нині область майже вся окупована. Але Луганщина не здається ворогу й біді. Не здаються й луганські лісівники.

– Дійсно, нині в окупації перебуває більше 90% території Луганської області. Відповідно, захоплена й переважна більшість лісових угідь, що перебувала на підконтрольній Україні території ще з 2014 року. Якщо брати по загальній площі, то це майже 325 тисяч гектарів. Лишився лише знаменитий «плацдарм» у районі села Білогорівки та навколишньої території на Сіверському Донці, який росіяни безперервно штурмують уже впродовж двох місяців і завжди ганебно відступають, захлинаючись кров’ю і захаращуючи довкілля мотлохом розбитої техніки, – розповідає начальник Луганського ОУЛМГ Дмитро Неклеса. – Там є певні лісові масиви з дуба, граба та інших листяних лісів. Це територія Сєверодонецького та Тошківського лісництв ДП «Сєверодонецьке лісове господарство». Приблизна площа угідь – 3 тис. гектарів. Тому ця дещиця наших лісів не захоплена. Ми віримо, що з цього плацдарму знову почнеться визволення усієї території Луганщини.

Звісно, на лінії фронту на цьому клаптику землі мова про якусь господарську чи тим більше лісогосподарську діяльність йти не може. Але повірте, що наші працівники там теж виконують певні завдання, допомагаючи усім можливим українським воїнам-захисникам.

– Пане Дмитре, яким був для Вас особисто та для вашого колективу початок повномасштабної війни? Що відомо про руйнування лісівничої інфраструктури, пошкодження майна?

– Ми прифронтова область, тож усі знали, де і в яких умовах вимушені працювати. Тим більше, постійні обстріли, бомбардування, бої… Однак, 24 лютого повномасштабний наступ був, дійсно, величезним та вкрай жорстоким. Звісно, ми потрапили відразу під перший удар. Наші лісгоспи та лісництва, зокрема у Станиці-Луганській, Старобільську були захоплені ворогом дуже швидко. Певна територія – фактично за ніч. Багато де тривали важкі та криваві бої. Наприклад у Щасті, а згодом Рубіжному, Сєверодонецьку і Лисичанську. Нам відомо про значні руйнування у трьох лісгоспах.

Під час оборони Сєверодонецька росіяни та їхні поплічники цілеспрямовано гатили по усіх адміністративних будівлях – органів влади, адміністрацій, військових об’єктах, відділках поліції та рятувальників. Вони знали, куди стріляють і навіщо. На жаль, ані наше управління, ані Сєверодонецький лісгосп не стали винятком. Були розбомблені контори, приміщення, матеріальна та технічна база… Добре, що хоч люди залишились живими.

– Як ваш колектив протистояв російській навалі? І чи багатьом лісівникам вдалося вирватись із охопленого вогнем краю? Що відомо про тих, хто залишився в окупації?

– Виконували всі необхідні та нагальні завдання щодо допомоги нашим військовим, протидії лісовим пожежам. Троє наших співробітників, працівники державної лісової охорони, були мобілізовані до лав Збройних Сил України та інших військових формувань та територіальної оборони, які й зараз захищають рідну Луганщину.

Стосовно ж виїзду, то, на щастя, більшість колективу управління та лісгоспів евакуювались із охоплених війною територій. Управління виїхало майже у повному складі. Виїхали директор Сєверодонецького лісгоспу Сергій Сезоненко та ще 71 працівник, директор Новоайдарського державного підприємства Федір Дудін і до десятка працівників, директор Кремінського держлісгоспу Віктор Скляров та майже 40 підлеглих, частина людей з Старобільського лісомисливського господарства. На жаль, дехто не зміг виїхати через родинні або інші особисті, соціально-побутові питання і вимушені були лишитись в окупації. З деякими ми досі підтримуємо зв’язок. З багатьма зв’язку нема, але хочеться вірити, що люди живі. Але навіть дехто з наших колег усіма правдами та неправдами таки вирвався навіть з окупації і нині перебуває на підконтрольній Україні території. Як їм це вдалось – поки про це говорити не на часі.

Загалом, з пекла війни виїхали всього 140 наших співробітників, які вивезли свої родини, жінок, дітей. Зараз ці люди намагаються виконувати свої обов’язки дистанційно. За це їм моя щира подяка.

– Пане Дмитре, чи відомо про факти колаборації або співпраці луганських лісівників із російськими окупантами та їхніми прибічниками?

– Є певна оперативна інформація про окремих лісівників із наших Старобільського та Станично-Луганського держлісгоспів. На жаль, негативна… Нині цим питанням займаються правоохоронці. Ми надаємо усю необхідну інформацію та максимально сприяємо слідству.

– Зрозуміло, з цілком об’єктивних причин лісогосподарську діяльність на війні ви не могли проводити. Але ми знаємо про вашу волонтерську діяльність, допомогою колегам, військовим?

– Так, ми займались волонтерством і розподіленням гуманітарної допомоги від колег із інших областей України. І тут я хочу щиро подякувати лісівникам усіх областей України, які з першого дня направляли нам гуманітарні вантажі та надають допомогу й досі. Ми мусимо турбуватись про соціально незахищених людей, де б вони не були.

А ще ми тимчасово з лісівників перекваліфікувались у водіїв евакуаційних команд. Сформували таку бригаду на базі управління та лісгоспів, куди увійшли я, директор Сєверодонецького держлісгоспу Сергій Сезоненко, лісничий Борівського лісництва Сергій Гетьманенко. Службовим автомобілем ми об’їжджали родини наших працівників та пропонували евакуюватись. Особливо, коли вогнем палали Сєверодонецьк та Лисичанськ.

Заходили до людей у підвали та бомбосховища й агітували їхати, поки не пізно. Звісно, силоміць ми нікого не тягнули. Було, що за один раз рятували й семеро людей з двох родин. Були ті, хто відразу не хотів їхати, але після чергового жорстокого бомбардування змінювали свої рішення і просили допомоги виїхати якомога швидше. Загалом, за час воєнного пекла ми врятували 75 людей, зокрема 31 робітника лісового господарства і 44 людини за направленнями Луганської обласної військово-цивільної адміністрації.

Бували випадки з ризиком для життя. Якось у Лисичанську приїхали до точки збору, лише спустились до людей у сховище і… приліт! «Град» вдарив точнісінько по подвір’ю. У те саме місце, де ми кілька хвилин тому стояли. Тоді, на щастя, постраждав лише наш службовий автомобіль – густо посікло осколками… Але згодом ми таки вивезли людей.

Під час засідання останньої колегії Держлісагентства його Голова Юрій Болоховець вручив мені й лісничому Сергію Гетьманенку почесні грамоти Кабінету Міністрів України – за мужність і героїзм. Для нас це дуже почесна й важлива нагорода.

– Чи вдалось врятувати спеціальну техніку з пекла війни?

– До повномасштабної війни у нас було 397 одиниць техніки, зокрема, 48 пожежних автомобілів. Стосовно техніки, то з першими залпами широкомасштабної війни ми ввели у дію спеціальні плани, згідно із якими розосередили всі вантажні, легкові автомобілі поміж нашими працівниками. Аби не збирати техніку докупи, щоб туди не «прилетіло». Особливо намагались сховати від ворога пожежні автомобілі, трактори, екскаватори. Але на швидко захоплених територіях автомобілі, швидше за все, потрапили до рук ворога. Яка доля транспорту і людей – ми не знаємо, мобільного або інтернет-зв’язку з окупованими територіями практично немає.

А там де тривала оборона, наші воїни-захисники використовували й наш спецтранспорт – для побудови укріплень, перевезення особового складу, інших потреб. Військові екіпажі на наших пожежних автівках або пожежних модулях постійно виїжджали боротись із полум’ям на передовій. І досі наші захисники так працюють. Ще ми передали на потреби наших захисників дев’ять позашляховиків та пікапів. Деякі з них були пригнані волонтерами з-за кордону, деякі знайдені в Україні та придбані благодійниками. Ось ці вірні «бойові коні» теж досі служать ЗСУ.

На жаль, практично вся наша техніка, за виключенням декількох легкових автівок, так і залишилася за лінією фронту. Так, боляче і неприємно. Але то метал, залізо, його можна відновити, придбати нову техніку врешті-решт. Нам головне, що люди живі й неушкоджені.

– Луганщина лише почала оговтуватись після минулих страшних лісових пожеж, і знову біда?

– Тепер ситуація набагато складніша. Бо місця найлютіших боїв – це, водночас, й місця страшних лісових пожеж 2020, 2021 та вже – 2022 років. Найцінніші лісові угіддя сосни звичайної, що лише почали відновлюватись після нищівного полум’я, знову опинились у вогні. Деякі ліси горіли вже втретє чи вчетверте. Найімовірніше, ці ліси вже навіки загинули. Плюс, навіть там, де раніше не було лісових пожеж, ліси повністю або частково знищені постійними обстрілами й бомбардуваннями, незаконними рубками з боку загарбників.

Збитки будуть обраховуватись мільярдами гривень, і окупант з часом заплатить нам за кожне знищене дерево!