БИТВА ХИЖАКІВ. ПАТ проти ДЕРЖЛІСГОСПІВ

Ідея віддати весь державний лісовий ресурс одній напів приватній фірмі поховає лісове господарство нашої держави, а під його уламками ляже і деревопереробка.

Може, це і є основна неоголошена мета лісової реформи з авральною зміною лісокористувача?  

Один господар майна, деревини і прибутків

Історія зі створенням компанії «Ліси України» (далі – ПАТ) як нової надструктури у лісовому господарстві – це зовсім не битва титанів, яка за своїм міфологічним патерном передбачає перемогу нового над старим (саме так цю історію намагається навішати нам на вуха голова держлісагентства Юрій Болоховець, якому відвели роль тупо крутити педалі і створювати видимість хоч якоїсь пристойності у розпочатій афері з державним лісовим ресурсом, наприклад, забезпечити зговірливих «експертів-економістів», які намалюють любу псевдо інтелектуальну аналітику, привіт, Ігор Гужва!).

Насправді історія зі створенням лісового ПАТ – це примітивна і нещадна битва хижаків (спасибі, Даніїл Маландій!). Битва на смерть між ПАТ і лісгоспами за місце на вершині трофічної піраміди, де переможець отримає право пожирати свою жертву і преспокійно пилити ліс і гроші з нього.

Отож, Державне агентство лісових ресурсів (під час війни, коли країна, без перебільшення, стікає кров’ю) заходилося змінити основного вигодонабувача від експлуатації лісового ресурсу. А Україна багата на цей ресурс. Сьогодні таким вигодонабувачем є 170 державних лісогосподарських підприємств в усіх областях, яким держава надала право лісокористування. За задумом «реформаторів», ним має стати один ПАТ.

Розмови про створення єдиної лісової компанії над усіма державними (для початку) лісами набули широкого публічного резонансу. Про ініційовану ДАЛРУ і тими, хто за ним стоїть, лісову реформу говорять на високих регістрах у Верховній раді, в обласних і місцевих радах і навіть у самій галузі, навіть окремі начальники обласних лісових управлінь. Коротко суть цих розмов – «Ідіть ви лісом зі своєю реформою!»

Однак в держлісагентстві на це дружнє посилання не звертають жодної уваги. Там навіть не збираються притомно пояснити ні собі, ні іншим, а навіщо взагалі потрібне ПАТ. І хоча неофіційно оприлюднено декілька проектів урядової постанови щодо створення цієї компанії, ніхто досі не знає її реальної структури і повноважень. Оголошують якість фантастичні хотєлкі, ніяк не підкріплені чинним законодавством, ані економічними розрахунками. Лише гасла і слайди експертів з купою помилок по суті (наприклад, той самий Ігор Гужва представляє ДАЛРУ як управлінця і господарника лісів, що є брехнею).

Нам знову впарюють локшину, що, мовляв, вкрай необхідно (під час війни от просто кров з носу!) розмежувати в системі лісового господарства України управлінські і господарські функції за прикладом якоїсь там польської моделі, яку толком ніхто не розуміє.

Це, як вже сказано, брехня. Ці функції зараз прекрасно розмежовані. Міндовкілля, ДАЛРУ і його теруправління – управляють (це докладно виписано у розділі ІІІ Лісового кодексу). А держлісгоспи – господарюють (вирощують, охороняють, висаджують і заготовляють ліс), причому за визначеними державою законами і правилами. Усе решта, як мовиться, від лукавого.

Функції треба розмежувати в роботі самих лісгоспів. Але автори концепції єдиного господаря їх вже подумки взагалі поховали. 

Хтось (називають різні прізвища, але це не суть важливо) навпаки – якраз дуже хоче об’єднати повноваження органів влади і лісгоспів. З одною метою – неподільно управляти тими, хто в лісі працює, створює і продає продукцію у вигляді лісо- і пиломатеріалів, отримуючи з того прибуток – чистий і лівим кешем (в масштабах країни пропорції нікому не відомі).

Компанію «Ліси України» (ПАТ) якраз і хочуть зробити таким суб’єктом права, такою юрособою, яка накладе лапу на майно державних лісогосподарських підприємств, їхні прибутки і на всю деревину всієї країни, з усієї лісозаготівлі в усіх областях. Причому цю деревину наближені до ПАТ особи зможуть преспокійно завозити одразу на свої деревопереробні фірми – скільки хочеш і що хочеш, без усяких ігрищ в аукціон.

Для доступу до лісоресурсу ПАТу потрібні оті самі дві функції. По-перше, управляти, тримати у своєму кулаку, тобто у своїй структурі, виробничі підрозділи (надлісництва), які безпосередньо заробляють гроші.

По-друге, мати право на заготовлену цими роботягами деревину. А також НА ВСІ доходи від її реалізації, щоб одноосібно розпоряджатися цими мільйонами (а не чекати на якусь їх частину у вигляді подачок з областей). 

Для втілення в життя цієї мети авторам ПАТ заважає суща дрібниця – існування державних лісогосподарських підприємств.  

Чим ПАТ кращий за лісгоспи? Питання без відповіді.

Будемо чесними: окремі держлісгоспи – справді ще ті крутії!

Закиди в корупції, розбазарюванні і розкраданні лісів і земель, які озвучує на їх адресу у своїх статтях прихильник лісового ПАТ, активний експерт галузі Олександр Місюра, лише частина того, що є в реальності. І пан Олександр виносить держлісгоспам – гамузом, усім без розбору – кардинальний вирок: їх усіх ліквідувати, а ліси віддати єдиній лісовій компанії «Ліси України».  

Проте він чомусь не хоче дати відповідь на важливе питання. Якщо ДАЛРУ зі своїми повноваженнями і теруправліннями в кожній області, якщо прокуратура і усі разом узяті силовики крізь пальці дивляться на діяння лісгоспів (з різних причин, інколи ну дуже зрозумілих), то звідки можуть взятися гарантії, що вони не закриватимуть очі на такі самі діяння ПАТ?

І де гарантії, що ПАТ не буде творити такі самі чудеса в державному лісфонді і що його не очолить чергова маріонетка, якій на ліси, грубо кажучи, плювати, аби звідти йшли колоди?

Або гарантії того, що напів приватна структура «Ліси України» буде добросовісно експлуатувати державний лісовий ресурс при відсутності будь-якого контролю за її роботою навіть з боку галузевих державних установ, того самого ДАЛРУ і обласних лісових управлінь, які, до всього, також планують чи то ліквідувати, чи то укрупнити?

І головне – що, врешті, заважає численним контролюючим і управляючим (включаючи уряд і Держекоінспекцію), правоохоронним, фіскальним структурам з їх безмежними повноваженнями привести держлісгоспи до тями і до нормальної роботи? Врешті, для цього потрібно, для початку, не так багато – захистити державні підприємства від свавілля галузевих управлінських структур.

Добре, уявім неможливе. ПАТ і його структурні складові очолили надсвідомі, надчесні і, що важливо, розумні спеціалісти лісового господарства, справжні професіонали, які роки проробили в лісі, знають все про ліс і вболівають за нього. А не якісь там критичні менеджери, яких вже бачила галузь, теплично вирощені в грантових умовах. 

Уявімо також, що автори цієї з дозволу сказати реформи таки виписали структуру цього єдиного на всю країну лісового мега підприємства (цієї структури ще ніхто в очі не бачив) і здійснили реєстрацію новоствореної юридичної особи «Ліси України» в установленому законом порядку.

Уявім, що спеціальними наказами ДАЛРУ «здійснено реорганізаційні дії стосовно лісгоспів» і лісгоспи припинили існування як окремі юридичні особи, зняті з реєстру підприємств, а усе їх майно, набуте працею простих лісівників, усі їх права перейшли у безконтрольне володіння ПАТ.

Але собака зарита в тому, що ПАТ не зможе в установленому, наголошую, законом порядку одночасно з реорганізацією (насправді зі знищенням) лісгоспів зареєструвати за собою право постійного користування землями лісогосподарського призначення, які належали лісгоспам. На цьому шляху багато об’єктивних організаційних перешкод, які не вийде обійти ламанням законів через коліно. І це є основний ризик пертурбацій в лісовому господарстві країни, легковажно названих реформою.

Відповідно, без зареєстрованого права лісокористування ПАТ не зможе приступити до лісозаготівлі. До того ж отримати це право воно зможе не від кабміну і не через указ президента (якому зовсім зараз не до того). А лише через рішення обласних військових адміністрацій, які були і залишаються розпорядниками земель лісогосподарського призначення у відповідності до Земельного кодексу. 

Ще питання, чи забажають усі ОВА (найперше Карпат і Полісся) міняти шило на швайку – державні лісгоспи на ПАТ з незрозумілими повноваженнями і підставляти під загрозу економіку своїх областей?

Наступний ризик – правонаступництво дозвільних документів. Навіть Ігор Гужва попри свідомо взяту ним на себе роль позитивного експерта цієї реформи, навіть він застерігає, що FSC сертифікати не можна просто зі столу директора лісгоспу перекласти в кейс дозвільних документів керівника ПАТ.

Не можна їх також надати за правонаступництвом регіональному виробничому підрозділу ПАТ, оскільки такий підрозділ не є постійним землекористувачем.

І що особливо важливо – ніякий, ще навіть не розроблений в проекті, Закон України «Про реформування державних підприємств лісової галузі та особливості управління об’єктами державної власності» не зможе відмінити дію з десятка статей Земельного та Лісового кодексів, вимог Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», Закону «Про оцінку впливу на довкілля».

Ці та інші ризики не обґрунтовані жодним позитивним економічним розрахунком. Навпаки – вони несуть негатив, бо призведуть до зриву планів лісозаготівлі, а відтак – до зриву контрактів на продаж лісоматеріалів деревопереробникам.

Ще раз наголошу: лісове господарство потребує змін. У тому числі щодо діяльності нинішніх постійних лісокористувачів – державних лісгоспів. Але ці зміни не можуть порушувати закони держави. І не можуть руйнувати галузь.

Тому те, що пропонує уряд і ДАЛРУ зі створенням компанії «Ліси України», це чистої води афера, причому на високому державному рівні. Яка поховає весь вітчизняний лісопромисловий комплекс. 

А може, це і є основна неоголошена мета затіяних під час війни реформи державної лісової галузі, однієї з небагатьох, здатної працювати в умовах воєнного стану і стати базою економічного відродження країни після Перемоги?