Дніпрянська звитяга

Дніпропетровська область теж на передовій війни України за незалежність. Свій фронт мужньо тримають й лісівники. Захист рідного краю, волонтерство, боротьба з наслідками ворожих обстрілів та протидія лісовим пожежам – це лише невеличкий перелік завдань у ДП «Новомосковське лісове господарство». А ще, незважаючи на війну, лісівники садять та плекають молоді дерева.

– Війна застала нас у процесі об’єднання та укрупнення як і решту лісгоспів Дніпропетровщини. Бо до нашого складу мали увійти колишні Павлоградський та Васильківський держлісгоспи. Після цього укрупнення площа наших угідь мала становити понад 28 тисяч 132 гектари,– розповідає директор ДП «Новомосковське лісове господарство» Петро Яловий. – Ще одна важлива наша особливість – географічний Степ із усіма яскравими ознаками різко континентального клімату. Це дуже сухі весна та осінь, спекотне літо, обмаль опадів взимку із суворими морозами…

А ще у наших угіддях є масиви піску. Не пустеля, але щось подібне. Навесні, влітку та восени вітер жене ці піщані маси з місця на місце, утворюючи пилові бурі та наступаючи на сільгоспугіддя. Ліси, здебільшого, у нас рукотворні, що були посаджені після Другої світової війни під час програми із залісення степових регіонів та протидії ерозії ґрунту. Є посадки віком у 60 років або й більше. Досить невеличкі за площею природні лісові угіддя є уздовж місцевої великої річки Самара. Основні лісотвірні породи – сосна, дуб, у ярках та балках – акація. Тож, як бачите, наші умови праці досить важкі та дуже специфічні. Хоча й типові для Півдня України.

– І тут ще й війна…

– Так, бо географічно наш край – на межі шляхів із Південного Сходу, Південного Заходу, Донбасу, Приазов’я, Причорномор’я, Харківщини. І саме ці регіони опинилися під першим ударом ворога. Бо це, зокрема, транзитні дороги. От наше Павлоградське лісництво, як і місцеві територіальні та міські громади, постійно потерпає від ворожих обстрілів та бомбардувань. А Великомихайлівське лісництво – нині неподалік лінії фронту. Тож ми мусимо теж тримати свій лісівничий щит оборони України.

– Пане Петре, як ваші лісівники нині тримають щит захисту України?

– З перших годин вторгнення наш колектив працює добросовісно та самовіддано за принципом: «Усе для Перемоги!». 12 наших працівників мобілізовані до лав Збройних Сил України та інших військових формувань. Це, здебільшого, працівники державної лісової охорони, які добре володіють особистою зброєю, навичками поводження на природі, дуже досвідчені хлопці! Нині багато хто з них служить у підрозділах спецпризначення і поставив свої знання та вміння на захист України. Вони мають солідний досвід участі у антитерористичній операції ще з 2014 року.

Багато наших лісівників-військових пішли добровольцями вже у першу добу російського вторгнення. Не лише молодь. Є й декілька дуже досвідчених лісничих, яким уже близько до пенсійного віку. Однак, вони стали добровольцями пліч-о-пліч із молоддю без вагань, за покликом душі й серця. І спробуй їх відмовити. Є й ті наші співробітники, які вже зараз готуються до служби. Є військовослужбовці територіальної оборони та інших військових формувань.

А ще ми передали нашим воїнам два пожежні автомобілі «ГАЗ-66», два пожежні модулі на базі «УАЗів», два мікроавтобуси, іншу вантажну та спеціалізовану техніку. Пожежні автомобілі особливо цінні для наших захисників, адже допоможуть армійцям боротись із вогнем на прифронтових територіях. Також виконуємо всі необхідні роботи із ремонту та обслуговування військового автотранспорту, забезпечення паливно-мастильними матеріалами тощо.

– Як ще ваш колектив допомагає українським військовим?

– Для потреб наших захисників ми вже заготовили більше 200 кубометрів деревини, кругляка, пиломатеріалів тощо. Робота триває постійно. Також надаємо українським воїнам й місцевому населенню за їхніми запитами й іншу усю необхідну допомогу. От уже заготовляємо дрова на осінь та зиму. Вирішуємо й питання харчування військових та місцевого населення тощо.

– А як щодо волонтерської допомоги, враховуючи, що ваш край – на роздоріжжі?

– З перших діб відкритого вторгнення Росії наш колектив зайнявся волонтерської діяльністю. Наші співробітники чергували на автошляхах, де надавали допомогу внутрішньо переміщеним особам, особливо мешканцям Донеччини і Луганщини, які вимушені були покинути рідну домівку. Пропонували чай, бутерброди. Людей було дуже багато. Згодом були мешканці Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя, які тікали якнайдалі від російської окупації.

Багатьох людей, яким просто не було куди їхати від війни, ми прихистили у наших лісництвах. Хтось гостинно запрошував до себе додому, когось ми оселили у будинках лісничого, готелях, базах відпочинку та рекреаційних зонах. Багатьох жінок і дітей прихистили у себе вдома рідні й близькі наших працівників та самі працівники, особливо єгері чи співробітники державної лісової охорони. Загалом, у нас досі проживають більше сорока мешканців Донеччини і Луганщини. Люди дуже вдячні нам за прихисток і теж допомагають нам по мірі можливості.

Також у нашому лісгоспі та у лісництвах діють волонтерські центри. Туди лісівники Півночі, Заходу та Центру України доправляють різноманітну гуманітарну допомогу нашим колегам та їхнім рідним й близьким та усім нужденним громадянам з охоплених війною областей. А ми вже люб’язно доправляємо її за адресою призначення. Найбільше їздили на Луганщину, допоки туди через розпал бойових дій стало неможливо дістатись. Тож зараз наші вантажі прямують на Донеччину, Харківщину, Запоріжжя, Херсонщину – до неокупованих та звільнених населених пунктів.

– Пане Петре, для Півдня регіону у теплу пору року надзвичайно болюче питання протидії лісовим пожежам. Яка ситуація у вас, враховуючи близькість фронту?

– Ситуація складна, але контро­льована. Бо як я вже зазначав, у нас є громади, що перебувають під постійним бомбардуванням та обстрілами. Тож наші працівники та спеціальна техніка там завжди допомагають ліквідовувати наслідки обстрілів.

А от ситуація з пожежами найскладніша у Великомихайлівському лісництві. Звідти до фронту – рукою подати. Там ще й суцільні легкозаймисті хвойні ліси. Середній вік насаджень – 70 років, повнота 0,7. Це високопродуктивні насадження.

І от російські варвари цілеспрямовано гатять по угіддях. Снаряди, міни, крилаті ракети летять безперестанку. А ще якось російський вертоліт випустив по лісу повний «пакет» ракет. Тому нашим лісівникам, військовим та рятувальникам доводиться постійно боротись із вогнем. Плюс кожен метр лісу «нашпигований» вибухівкою або її уламками. Тож ми там працюємо лише у тісній співпраці із саперами Збройних Сил України та ДСНС.

Якщо взяти статистику, то на загальній площі десь у 20 кілометрів у цих угіддях сталось уже 16 пожеж через обстріли. І те, що вони не набули катастрофічних наслідків, свідчить про велику мужність та героїзм наших співробітників, військових, рятувальників. Лісничий цього лісництва Борис Михайлович Галда досвідчений, мудрий та мужній працівник, який просто закоханий у ліс та свою справу. Саме він від нас там «головний пожежник», який гасить вогонь із хлопцями і разом із ДСНС та військовими. А ще жартує, що поки що бореться з ворогом лопатою, а якщо окупанти прийдуть до лісів – «гостинно» зустріне їх із мисливською рушницею. Є там уся наша необхідна техніка – наші пожежні «ЗІЛ-131» та «ГАЗ-66», пожежні модулі та інші засоби гасіння.

– Чи відомо вже скільки лісів по вашому господарству знищено чи пошкоджено через війну, обстріли, пожежі? Чи є така статистика?

– Про часті пожежі у Великомихайлівському лісництві ми вже говорили. Однак після обстрілу сталася велика пожежа в Павлоградському лісництві, яка завдала шкоди лісу на площі 32,5 гектара. З них 2,5 гектара – це верхова пожежа, яка знищила повністю молоді соснові насадження.

– Аби не завершувати нашу розмову лише на негативній ноті, розкажіть, будь ласка, як вашому колективу вдалося провести весняну лісокультурну кампанію, незважаючи на війну? Враховуючи всі географічні й кліматичні особливості вашого краю.

– Дійсно, такі заходи були проведені досить вдало. В першу чергу, ми хотіли висіяти якомога більше сіянців, аби зберегти садивний матеріал. Тож у лісокультурній кампанії цієї весни були задіяні сім лісництв. Загалом, створено лісу на площі 56,9 гектара, зокрема – 29,6 га шляхом лісорозведення. Це ті ділянки, де ліс раніше не ріс. Отже, посаджено соснових насаджень – 33,5 га, дубових – 5 га, ясеневих – 6 га. Решта – інші листяні породи.

Усе це зроблено завдяки самовідданій роботі нашого колективу. Тож я щиро дякую всім працівникам!