11/07/2022
0
Невже я, діти, думала-гадала, Коли колиску вашу колихала, Коли так ніжно обіймала, Що я віддам вас на війну? Таку далеку і страшну…
У нашої Галинки відповідальна посада – вона працює контролером лісопильного цеху ДП «Берегометське ЛМГ». Починала свою трудову діяльність ще у Берегометському лісокомбінаті, а у 2005 році перейшла у новостворений лісомисливгосп. І знову у лісопильний, бо добре знала ту професію. Працювала верстатницею, перевиконувала виробничі завдання, була непримиренною до будь-яких порушень чи браку у роботі. Згодом довірили роботу контролера, так ним працює і до нині.
У колективі поважають її за принциповість та чесність, старання і відповідальність.
А ще за те, що вона – весела і життєрадісна, щира душа, знає багато пісень і цікавих розповідей. З нею просто легко спілкуватися.
Проте, невеселими стали її розповіді, її пісні, похмурим обличчя, на якому затаїлася туга і переживання: як не як сини – соколи Василь та Дмитро зараз на фронтах війни захищають рідну землю від ненависного ворога. Обидва хлопці, без перебільшення, – приклад того, якими мають бути сини. Виховані, чемні, люблячі, порядні, добрі, вміють дружити, поважають старість та не обійдуть нужденного. А ще як брати дуже дружні, один за одного стоять горою. Так було до війни. Коли ж ворог ступив своїм важким чоботом на рідну землю, не могли сидіти, вдома, пішли захишати її, стали безстрашними воїнами.
А мати, як вона в цей час, рідна? Скільки сліз виплакала? Скільки молитов проказала перед святим образом Богородиці? Чим душу заспокоювала? Вона малослівна. Говорить, стримуючи сльози. Каже, єдина розрада – це внучата: Іванко, Павлик та Максимко. Як прийдуть до бабусі в гості, одразу радіє її серце, а в голові лише одне, щоб синочки живими і здоровими повернулись додому та принесли мир на нашу землю.
Як дізналася, що Дмитро отримав контузію, не могла знайти собі місця. Слава Богу, усе минулося і він знову у лавах захисників. З синами тримає зв’язок по телефону, а коли не працює мережа мобільного оператора, просить писати в інтернеті.
– У них завжди все добре, щоб не було, – каже Галина Василівна Матіос.
– Вони ніколи ні на що не скаржаться. Що мені залишається, тільки молитися. Впевнена, що молитва захищає наших хлопців. Усіх матерів, чиї сини пішли на війну, жінка заспокоює: «Чекайте, моліться і не втрачайте надії. Все буде добре», – каже вона.
І перемога неодмінно буде за нами!
