22/06/2022
0Спілкувався Володимир РОМАНЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”
Ізюмський держлісгосп Харківщини опинився розрізаним по живому фактично з перших діб російського вторгнення до України. Як лісівники боролися та працюють, яка ситуація на окупованій та підконтрольній Україні території – нам розповів директор підприємства Олександр Лисенко.
– До російського вторгнення, у нас був один із найпотужніших на Харківщині держлісгоспів, – згадує директор ДП «Ізюмське лісове господарство» Олександр Григорович. – Бо площа лише наших угідь становила 53 тисячі гектарів. У переважній більшості це – соснові ліси. Листяних – незначний відсоток. Найбільші площі сосни європейської на Лівобережній Україні. Плюс, у рамках укрупнення, приєдналися ще 29 тисяч гектарів угідь колишнього Балаклійського держлісгоспу. 31 березня вже мав юридично утворитися та запрацювати оновлений лісгосп.
Коли я прийшов працювати сюди директором, півтора роки тому, заборгованість підприємства становила за всіма рахунками 12 мільйонів гривень. Рахунки арештовані – лісгосп збитковий. За час копіткої роботи разом із заступниками Сергієм Романенком та Олексієм Шаповаловим ми досягли того, що лише до бюджету Ізюмської громади тогоріч сплатили 22 мільйони податків. Наш колектив став одним із бюджетоутворюючим підприємством громади. Плюс, великі виплати до державного бюджету.
У нас працювали 262 співробітники. Ми довели зусиллями колективу середню заробітну плату від десяти тисяч гривень, що є дуже непоганим для завжди дотаційного лісового господарства Південного Сходу та Півдня. Тримали свій деревообробний цех, яким керував досвідчений керівник Артем Калініченко. А ще потужну ремонтну майстерню для нашої техніки. Майстерня була укомплектована всіма станками та виробничими потужностями. Всі необхідні ремонтні роботи й огляди техніки виконували самостійно. На балансі підприємства було близько сотні різноманітних автомобілів та механізмів: вантажівки, патрульні позашляховики, лісовози, крани.
Особливу увагу приділяли розвитку захисту лісу від вогню. Обладнали лісопожежні станції за останнім словом техніки, бо ж 99% наших угідь – легкозаймисті хвойні породи. За ініціативи начальника обласного управління Сергія Дмитренка їздили на Житомирщину, вивчали їхній досвід боротьби з вогнем та збирались активно впровадити його у себе. У нас було облаштовано та впорядковано, загалом, близько 11 кілометрів мінералізованих смуг. У 2021 році було майже не допущено виникнення лісових пожеж. Плани були «наполеонівські».
– Якби не відкрите вторгнення…
– Харківщина з 2014 року є прифронтовою областю. Однак 24 лютого нас шокувало, бо вранці нам на голови густо почали сипатись ракети. Бомбардування з літаків, артобстріли. І окупанти танковими колонами вже з перших хвилин вторгнення шматували наші землі живцем.
– Олександре Григоровичу, як працював лісгосп до окупації? І які були перші дні війни?
– Спершу ще ми встановили чергування у конторах та лісництвах, готувались до виконання всіх необхідних у таких випадках завдань. Наприклад, мобілізувати пожежну техніку для допомоги рятувальникам ДСНС. Але бомби та ракети летіли з неба та з землі на нас настільки швидко й постійно, що не можна було ризикувати життям людей. Сиділи у підвалах, поки міста й села рашисти рівняли із землею. Активно руйнували й села поруч із містом. До речі, 80% Ізюму нині це – суцільні руїни. Однак, місто та села продовжують нищити.
А потім було захоплення території району та міста. Ізюм, точніше те, що залишилося від міста, захопили у десятих числах березня. Хтось із наших працівників встиг виїхати, хтось, на жаль, ні. До речі, буквально дивом вдалося врятувати, евакуювати з приміщень та лісництв або розосередити у безпечних місцях й частину одиниць нашої техніки.
– На жаль, не обійшлось і без людських жертв.
– Коли ворог уже підходив до міста, двоє наших хлопців – майстер лісу Віталій Смоляров із колегою-товаришем, добровільно записались до лав захисників України. Служили та воювали разом. І у нашому районі, на горі Крем’янець, де точилися дуже важкі та криваві бої ще за часів Другої світової війни, вони потрапили на позиціях під обстріл з «Градів». Віталій загинув на місці. Його товариш, наш працівник – поранений. Нині лікується та видужує. Загинув й сторож нашого ремонтного цеху. Вже в окупації потрапив під обстріл. Фатальний осколок.
Деякі наші працівники, особливо співробітники державної лісової охорони, теж без вагань одягнули погони Збройних Сил України та інших військових формувань. Дехто з них боронить саме наші рідні краї. Тим більше, що бойові дії у нас не вщухають. Навпаки, спалахують з новою силою. Тому конкретизувати щось я поки не можу.
– Олександре Григоровичу, скільки лісових угідь окуповано? Яка там ситуація? Чи є зв’язок із людьми?
– На окупованій території Харківщини досі 13 наших лісництв. Це – Ізюмське, Петровське, Піщанське, Завгородне, Придонецьке, Червонооскільське, Артемівське, Студенецьке, Берестянське, Норцовське, Балаклійське, Високоборське, Савинське лісництва. Загальна їхня площа – 75031 га. Ще два – на підконтрольній території. Це – Андріївське та Барвінковське лісництва, загальною площею 6969 гектарів.
Поки що господарську діяльність на підконтрольній Україні території ми не проводимо. Виконуємо лише протипожежні заходи та мобілізаційні завдання, тримаємо господарство й техніку під контролем та у належному стані.
Інформація з окупованих наших територій, на жаль, надходить лише уривками. Тож, перевірити достеменно її немає змоги. На жаль, із людьми практично немає мобільного та інтернет-зв’язку. Що вже казати про стаціонарний зв’язок. Хвилює лише одне – аби люди були живі й здорові.
Знаємо, що нашу ремонтну станцію в Ізюмі розікрали. А ще з машин познімали все найцінніше. Перевірити це немає змоги. Чули, що під обстрілами є руйнування майна. Не кажучи про те, скільки вибухонебезпечного мотлоху лишиться з часів окупації у наших лісах.
– Яка ситуація з лісовими пожежами на окупованій території?
– Є достовірні свідчення про сотні пожеж, зокрема, й верхові. Вогонь нищить як молоді насадження, так і віковічні сосни. Найцінніші наші дерева. Особливо важка ситуація у Піщанському, Завгороднецькому, Придонецькому, Червонооскільському, Артемівському та Студенецькому лісництвах. Вони в окупації. Вигоріли й села, які розташовані у лісах на окупованій території. Гасити вогонь окупанти часто забороняють або дозволяють лише тоді, коли полум’я наближається до їхніх позицій. Тож, наші працівники, реально ризикують життям, намагаючись уберегти хоч якийсь гектар рідних лісів. Про елементарне впорядкування мінералізованих смуг у замінованих лісах теж зараз мови йти не може.
На підконтрольній Україні території наших лісництв ситуація дещо краща. Принаймні ми зберегли там техніку для гасіння лісових пожеж. У цих угіддях є мішані ліси, балки, яри. Зараз там йдуть рясні дощі, то ситуація дещо краща. Але загроза виникнення та поширення пожеж у хвойних лісах Ізюмщини влітку завжди лишається значною. У довоєнні часи ми могли гасити вогонь за допомогою авіації ДСНС. Нині це просто неможливо.
– Знаю, що ви вже починали лісокультурну кампанію…
– Чесно кажучи, мали дуже амбітні плани на 2022 рік у рамках лісокультурної кампанії. Як і лісовідновлення, так і створення лісів «з нуля» у рамках «мільярдної» програми Президента України ми планували засадити 170 гектарів лісових угідь сосною звичайною. При тому, що площа рубок – і суцільних, і часткових, минулого року у нас становила всього 70 га.
Решта це – загиблі лісові культури, що нам дісталися від «попередників». Вони за останні три роки забули що таке лісокультурна кампанія. І, мабуть, забули головне правило працівників лісу – зберегти та примножити лісові насадження України! Також, планували доповнення лісових культур на площі більше 360 га. На територіях усіх лісництв, у розсадниках, було вирощено понад два мільйони сіянців сосни звичайної. Технологічну нараду з приводу початку лісокультурної кампанії провели 21 лютого 2022 року. Планували розпочати за пару днів. І от…
Про початок лісокультурної кампанії на підконтрольній території теж мова поки що не йде. Але ми обов’язково відродимо всі наші ліси.
