22 червня 1941. Велика Вітчизняна чи німецько-радянська війна?

Вранці 22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна.

Залишилося не так багато тих, хто ще пам’ятає повідомлення радянського радіо про напад Німеччини на СРСР у виконанні диктора Юрія Левітана.

Для багатьох більш звичною назвою залишається Велика Вітчизняна війна, однак народну пам’ять про криваві 1941-44 роки об’єднує спільна трагедія.

Німецька директива №21, більш відома під назвою план Барбаросса, була головним документом плану війни проти СРСР.

У плані, названому на честь імператора Римської імперії, перед збройними силами Рейху ставилося завдання перемогти Радянський Союз в одній швидкоплинній кампанії.

За різними оцінками, німецько-радянська війна забрала життя понад 14 млн українців. Окремою та не менш важкою сторінкою є геноцид єврейського населення – за роки окупації в Україні було вбито більш як 1,5 млн євреїв.

У цих нелюдських умовах, коли порушувалися закони війни та за мету бралося знищення цивільного населення, історична пам’ять про початок німецько-радянської війни відіграє важливу роль.

Факти ICTV пояснюють, як правильно називати один із найважливіших епізодів Другої світової війни, та публікують спогади очевидців, які проживали у різних куточках України та запам’ятали її по-різному.

Історія та локальні спогади

Село Утішків, Буський район, Львівська область

Вчителька Ольга Володимирівна зі смутком згадує воєнні роки: нацистські війська зайшли до села вже наступного дня після початку війни, 23 червня.

– Мати розповідала, що було їх небагато. У нас німці затрималися ненадовго: їм потрібна була залізниця, що пролягала неподалік села. Дітей, пам’ятаю, вгощали імпортними цукерками, а ще часто грали на губних гармошках.

Головою Утішкова протягом всього часу окупації був місцевий чоловік, якого усі поважали. Він домігся того, щоб знову відкрилася церква, яку зачинили у 1939 році після приходу радянської влади.

– У навколишніх селах партизанити було нікому. У нас були бандерівці, які йшли в ліси та боролися і з тими, і з тими (радянськими та німецькими військами, – Ред.).

Ольга Володимирівна додала, що місцеві жителі німців не боялися: порівняно з подіями 1939 року, коли Галичина увійшла до складу СРСР, німецька окупація була майже невідчутною.

– Після того, як повернулися комуністи, найперше вони влаштували привселюдний розстріл нашого отця із церкви. Бо сказали, що співпрацював із німцями, хоча він просто правив у церкві. А будинок його забрали і зробили там контору колгоспу.

Містечко Меджибіж, Летичівський район, Хмельницька область

Керівник хору замкової церкви Ольга Василівна пам’ятає, що німці з’явилися в містечку на початку липня 1941 року. Нацистські війська розташувалися неподалік Меджибізького замку – відомої архітектурної пам’ятки XIV-XVI століття, де раніше бували і Богдан Хмельницький, і Тарас Шевченко, і гетьман Павло Скоропадський.

Станом на кінець 1930-х років більшість населення містечка становили євреї. Саме вони були головною мішенню для нацистів.

– У перші ж дні розпочалися обшуки усіх домівок: німці нікого не грабували, їм потрібні були євреї. Мати розповідала, що змушували говорити скоромовки, щоб почути, чи є у вимові єврейський акцент. За декілька днів на місці бідного єврейського кварталу в центрі міста спорудили гетто.

До гетто потрапили усі євреї, які не встигли втекти із Меджибожа. Нацисти та поліцаї, яких відбирали із місцевого населення, використовували їх як безкоштовну робочу силу: євреї ремонтували дороги, чистили річки та прокладали мости.

Гетто повністю обгородили колючим дротом, а в нашвидкуруч збудованих бараках проживали понад 3 тис. людей. 22 вересня 1942 року усіх їх розстріляли в яру за Меджибожем.

– Ми всі виходили з будинків, щоб подивитися, як їх ведуть: люди йшли замучені, спухлі від голоду та сліз. Пам’ятаю, йшов сильний дощ. Одна дівчина спробувала втекти та вирвалася із колони, однак її відразу застрелив поліцай, а тіло залишили на дорозі. Назад ніхто вже не повернувся.

Від німецьких куль Меджибізький замок не постраждав. Православна церква працювала, а от місцевий костел опинився на території гетто.

Водночас до українців адміністрація ставилася краще. Роботу в колгоспах скасували, на території замку відкрили швейний цех, куди кликали жінок для пошиття військової форми, працювали школа, ринок та лікарня.

Різне й однакове ставлення

На думку доцента кафедри всесвітньої історії Національного університету Чернігівський колегіум Ігоря Кондратьєва, відмінності у ставленні німців до цивільного населення у перші дні війни пояснюються просто.

– Справа у тому, що у 1941 році галичани вже мали досвід життя у німецькомовному світі, тому їх вважали безпечними для Рейху. Щодо тих, хто жив східніше від Збруча, були серйозніші підозри, адже туди більшовизм прийшов ще на початку 1920-х років.

Однак війна справді зачепила кожного: чоловіків мобілізовували, жінки, діти та літні люди залишалися жити в окупації, хтось ставав до лав партизанів або бандерівців.

Водночас чимало українців сприйняли напад німців як добру звістку.

Діяч українського повстанського руху, засновник та генерал-хорунжий УПА Поліська Січ Тарас Бульба-Боровець у своїх спогадах описав прихід німців до його села Бистричі на Рівненщині.

– Місцеві жителі не могли дочекатися понеділка (війна почалася у неділю), щоб почати роботу на своїх полях, які були відібрані до колгоспу. Після того, як німці зайшли до села, їх ніхто не боявся, а вони нікого не кривдили, – розповів Ігор Васильович.

Ставлення до нацистів змінювалося, коли вони почали знущатися, а далі винищувати євреїв. Українці відчули беззахисність, бо зрозуміли, що вони можуть стати наступними.

Велика Вітчизняна чи німецько-радянська?

Ігор Кондратьєв переконаний, що Велика Вітчизняна війна – термін штучний. У самій назві була закладена боротьба за Вітчизну, якою тоді для українців був Радянський Союз.

Однак це йшло в розріз зі світовими подіями, оскільки війна тривала у понад 60 країнах.

– Цю ідею більшовики вкрали: Вітчизняною війною називалася кампанія Російської імперії проти військ Наполеона у 1812 році. У випадку війни проти Гітлера, назва Велика Вітчизняна війна мала на меті ще й затушувати період відкритої співпраці з Рейхом у 1939-1941 роках, де Радянський Союз також був агресором.

Для частини українців війна розпочалася ще у 1939 році, коли на територію Західної України не менш “віроломно” вступила Червона армія.

– Зараз прийнято замовчувати, що на боці Гітлера воювало близько мільйона колишніх громадян СРСР, серед яких були далеко не тільки українці. Більшість це робила не через симпатії до нацизму, а через ненависть до більшовизму.

Історик підкреслив, що у законі про декомунізацію, який ухвалила Україна у 2015 році, термін Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років замінили на Друга світова війна 1939-1945 років.

– По-перше, це об’єктивно з історичного погляду, і саме цей термін вживається в усіх інших країнах. По-друге, цей термін охоплює не лише епізод німецько-радянської війни, а й сам початок Другої світової – кампанія із захоплення Польщі, у якій безпосередню участь брали участь радянські війська, і від чого постраждали десятки тисяч українців, – підкреслив Ігор Васильович.

Зараз 22 червня в Україні – це День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.

Цього дня варто подякувати бабусям та дідусям, які зберегли спогади про війну, та хвилиною мовчання вшанувати пам’ять усіх загиблих.