07/06/2022
0Чому смертельно небезпечно відвідувати ліси на Київщині?
Микола ЯВОРСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”
Після визволення від російських окупантів північ Київської області й досі лишається смертельно небезпечною для людей. Ліси, поля, водойми, міста, селища та села буквально нашпиговані різноманітними боєприпасами, які несуть смерть та каліцтво… За оцінкою фахівців, аби прибрати це смертельне залізяччя потрібно буде й десять років.
– Моя зона відповідальності – це нинішній Бучанський район, чиї 12 громад чи не найбільше постраждали від російських окупантів, – розповідає головний інспектор Бучанського районного управління ДСНС України у Київській області Іван Мариць. – Увесь світ знає про трагедію Бучі, Ірпеня, Бородянки, Макарова та десятків сіл. Ми з побратимами від самого початку війни допомагали людям. Навіть в окупації, під дулами автоматів. Росіяни, відступивши за межі нашого краю, полишили після себе руїни, тисячі могил та сотні тисяч найсучасніших боєприпасів.
У першу чергу, це різноманітні протипіхотні міни, використання яких заборонено рядом міжнародних конвенцій. Далі – протитанкові міни, наприклад, ТМ-62, яких теж понаставляли, де бачили. Інколи цілий ряд одна за одною. Про розтяжки я вже мовчу. До того ж окупанти обладнали у наших лісах та посадках свої позиції, склади боєприпасів, польові табори. Багато боєприпасів не вибухнули, пронизавши піщаний лісовий ґрунт або так і лишились закинутими на місцях того чи іншого бою. Загалом, станом на 21 травня ц. р., по моїй зоні відповідальності з початку року знешкодили вже більше 34,7 тис. вибухонебезпечних предметів. До 24 лютого – початку вторгнення, було знайдено лише кількадесят снарядів чи мін часів Другої світової війни. А решта 99,9% – сучасні боєприпаси – відлуння російського вторгнення.
– Іване Петровичу, які ж боєприпаси найнебезпечніші?
– Всі без винятку. Але візьмемо величезні снаряди до реактивних систем залпового вогню систем «Град», «Ураган» та «Смерч». Деякі з цих боєприпасів касетні. Влучивши у те чи інше місце, така ракета розкидає ще додатково 70 касет, чиї осколки нищать та калічать усе на своєму шляху. Використання таких боєприпасів теж заборонено міжнародними угодами. Але окупанти на ці угоди чхали. Їхнє завдання єдине – вбивати якомога більше людей.
Були й такі випадки, що дивувалися навіть досвідчені сапери. Біля одного села піротехніки вилучили боєприпаси, споряджені болтами, шурупами, саморізами, гвіздками! Лише уявіть, скільки людей може вбити такий снаряд. Знайдено й систему дистанційного керування. Якщо просто сказати – це пульт, яким можна одночасно привести в дію цілий ряд мін на тій чи іншій території. Ними ці негідники замінували одну з лісових ділянок.
– Отже, гуляти у лісах Київщини досі категорично заборонено?
– Всі без винятку лісові угіддя нашого району теж досі смертельно небезпечні для людини. Це територія Іванківського, Тетерівського, Макарівського та Клавдіївського держлісгоспів. То «розтяжки», міни, вибухові пристрої, а також інші боєприпаси тут досі чи не на кожному кроці. Замінована чи не кожна лісова стежка та в’їзд та виїзд з лісу, а ще територія навколо ліній електромереж. Найгірше те, що багато боєприпасів та пасток для людей і тварин були встановлені, ще коли не була висока трава, десь під кущами чи під деревами. А нині вони «заховані» у зеленій гущавині трави й кущів так, що й досвідченим оком важко примітити.
І ось весняна трава, здіймаючись до неба, чіпляє нитку розтяжки. І як наслідок – вибух. Кожного дня тут цілодобово з лісу чути ці «салюти» смерті. Інколи до десятка протягом доби. Або дикі звірі чи птахи чіпляють ці смертоносні пастки. А ми поки що не маємо змоги там провести розмінування. До того ж, ці вибухи спричиняють займання сухої трави, кущів та можуть викликати лісові пожежі. Від вибухів сучасних боєприпасів час від часу детонують й снаряди та міни, що лишились тут ще з часів Другої світової війни. Десь лежить 120-міліметрова стара міна, якій вже понад 70 років, і поруч із нею така сама вже сучасна. Ми подекуди не можемо заїхати безпечно до місця біди та розпочати гасіння, аби самим не підірватись. Така сама біда трапляється й у сусідній з нами Зоні відчуження. За розповідями наших колег, там теж усе заміновано.
– Іване Петровичу, чи багато траплялось у вас пожеж через такі випадки?
– Станом на 21 травня, у нашій зоні відповідальності сталось уже 757 пожеж у природних екосистемах. З них 93 – у лісових масивах. Дивом вдалося відбити ліси від масштабного вогню. Чорнобильська зона горіла. І знову переважна більшість пожеж сталась уже після вторгнення.
– Від підривів гинули та досі гинуть мирні мешканці.
– Маємо по нашій зоні вже чотири випадки підривів. Один – загибель та травмування двох працівників Тетерівського держлісгоспу. Хлопці наїхали КамАЗом на потужну протитанкову міну. Один загинув, другий важко поранений. Раз підірвались електрики, які їхали відновлювати електропостачання. Іншим разом знову автовишка. Теж із загиблими та пораненими. Підірвався й трактор, яким селяни працювали на посівній. І знову трагедія. Раз підірвались наші рятувальники, коли їхали з виклику. Машина в друзки, всі хлопці поранені. Молодому начальнику караулу ногу ампутували. У Зоні відчуження, під час гасіння сухої трави, теж рятувальники підірвались. Слава Богу, що пошкоджений лише автомобіль, бійці не постраждали.
Цинічно заміновані й поля, де люди готові сіяти майбутній врожай.
– На Вашу думку, скільки ж часу потрібно, аби звільнити Київщину від металевої смерті?
– Є така приказка, що рік війни – це три-чотири роки розмінувань. Плюс, ці мерзотники мінували й лісопарки, сквери, пляжі, прибережні смуги, місця відпочинку. Тож заборона відвідувати ліси введена недаремно! Бо боєприпаси часів Другої світової війни досі знаходять. А тут, за найбільш оптимістичними розрахунками, потрібно буде п’ять-десять років на остаточне розмінування. Тож людям потрібно бути вкрай обережними та в жодному разі самим не чіпати невідомі знахідки.
ПРЯМА МОВА
Інженер Національної гвардії України, учасник розмінування Київської області:
– Ми виконували поставлені завдання з розмінування території Київської області спільно з нашими колегами з інших підрозділів Нацгвардії, саперами ЗСУ, Держспецтрансслужби, ДСНС, вибухотехніками поліції. Загалом, лише на цьому напрямку за визначений час було знешкоджено понад 5000 боєприпасів. Від авіабомби вагою у пів тонни, що була скинута з літака на низькій висоті, але дивом не вибухнула, розбивши хату, крилатих ракет до набоїв для стрілецької зброї.
Замінованими були поля, лісосмуги, дороги. Були, дійсно, дуже небезпечні предмети. От невелика за розміром протипіхотна міна, що ставиться на розтяжку. Цю міну та нитки розтяжки важко побачити у траві. Але якщо її зачепити, міна злітає у повітря і вибухає, розкидаючи навколо себе осколки. Так от, аби ця міна спрацювала, потрібно зусилля лише триста грамів! Тобто, її детонацію може спричинити лісовий звір або птах, не кажучи вже про людину. До речі, таку міну можуть скидати й з безпілотника. А скільки було випадків, коли окупанти залишали просто неба снаряди чи інші боєприпаси, що лишались на місцях їхніх знищених автоколон або позицій. Або спеціально лишали посеред лісу заміновані автівки. Флешка у замінованій автомагнітолі, дістав флешку – спрацював вибуховий пристрій. Посеред поля – заміновані трактори, вантажні автомобілі.
І це лише декілька прикладів.
