Родина лісопатологині з Харкова створила благодійний фонд для підтримки мешканців свого рідного міста.
Інна ЛИХОВИД,
Газета “Природа і суспільство”
Райони Північної Салтівки, Горизонту, Холодної Гори, Олексіївки – відомі не лише мешканцям Харкова, а й іншим українцям та світові. Саме сюди найчастіше «прилітає» від загарбників, саме ці околичні райони міста фактично тримають його оборону з перших днів війни. І досі тут продовжують мешкати люди – серед руїн та без звичних для міського життя комунікацій. Аби підтримати мешканців цих небезпечних районів Харкова, Тетяна Кучерявенко разом із родиною створили благодійну організацію «Благодійний фонд “Вільний Харків”». Волонтери займаються адресною доставкою гуманітарної допомоги для харків’ян, організовують роботу кількох польових кухонь, аби містяни могли, бодай, щось поїсти. Хоча плани на цю весну у Тетяни Кучерявенко були зовсім інші. Читачі «Природи і суспільства» знають її як начальницю відділу нагляду та прогнозу спеціалізованого лісозахисного підприємства «Харківлісозахист». Останнім часом вона займалася обстеженнями насаджень на Луганщині, де у 2020 році пройшли великі пожежі. Через війну опіка над лісом відійшла на другий план. Тепер у полі зору – люди.
– Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, як створився родинний благодійний фонд?
– Це швидше нагадує пошуки із безвиході. Я ж бачила, що як лісопатолог уже нічим не можу допомогти, а щось треба робити. Спочатку мій син розвозив гуманітарку з Полтави до Харкова, а у зворотному напрямку евакуював людей і тварин. Саме з цього і народився задум створення благодійної організації. Вона вже офіційно зареєстрована у Мін’юсті. В організації зараз понад 20 волонтерів. Працює наша організація безпосередньо у Харкові, виїхати за межі міста чи у Харківський район не можемо, для цього треба допомога військових, бо дороги ж заміновані. Я, моя мама та невістка нині перебуваємо у Полтаві, ми взяли на себе організаційну частину роботи: формуємо заявки, поширюємо інформацію у соцмережах.
Син з волонтерами працюють у Харкові. Наші хлопці та дівчата допомагають тим людям, які надалі продовжують мешкати у пошкоджених будівлях. Це, здебільшого, підвали чи сховища, або ж це люди з інвалідністю, які не можуть спускатися щоразу при загрозі обстрілу у підвал чи навпаки. Одна знайома розповідала, що 40 днів просиділа у підвалі, це якраз на околиці району Горизонту. Тут зруйновано все. Іти під обстрілами до магазину людина не зможе. Зараз, тьфу-тьфу, люди почали виходити на вулицю, але магазини для них недосяжні, до них треба йти кілька кілометрів. Для таких людей передбачена адресна доставка (для отримання допомоги треба заповнити заявку, це може одна людина, одна родина або цілий під’їзд чи пів будинку).
Крім того, що ми розвозимо гуманітарну допомогу, маємо ще кілька точок польової кухні. Їх організували саме в околичних районах – Північна Салтівка, мікрорайон Горизонт, де люди з перших днів війни без світла, газу, води, тобто вони радіють будь-яким продуктам, якщо це навіть сухарі чи печиво. У цих зонах повністю зруйновані магазини. А волонтери, готуючи їжу у казанках, роздають цим людям обіди, здебільшого, це каші. Щодня приходить від 200 до 500 осіб.
Спочатку до нас долучалися знайомі, потім інші люди, які просилися до фонду, побачивши інформацію у соцмережах. Хтось готує їжу на кухні, хтось її розвозить. А волонтер, який має автомобіль, взагалі безцінний. За допомогою військових волонтери забезпечені бронежилетами, тож мають певні засоби безпеки, бо їздять у небезпечні райони. У дуже небезпечні точки вони їздять у супроводі військових.
Зараз потроху налагоджуються контакти із закордонними організаціями, але все одно дуже важко. Бо вся допомога зосереджена на дуже гарячих зонах. До Харкова багато волонтерів та громадських організацій просто бояться їздити, зокрема, в околичні райони.
– А коли Ви залишили Харків і наскільки було гаряче на той час?
– Я взагалі 24 лютого увечері встигла поїздом виїхати з Кремінної, на той час перебувала у відрядженні у Новому Айдарі. А 5 березня ми евакуювалися до Полтави, нам із цим допомогли наші колеги з Полтавського лісового господарства. Спочатку допомогли з житлом, потім ми почали шукати роботу на волонтерських засадах.
– Ви зазначали в особистому листуванні, що написали заяву на відпустку за власний рахунок до кінця війни. Ніхто, на жаль, не скаже, коли це буде, а яка ситуація, загалом, на підприємстві, що знаєте про своїх колег?
– Знаю, що ще кілька колег, крім мене, займається волонтерством. Одна з жінок із родиною евакуювалася до Польщі, де наглядають за дітками-сиротами з України. Інша співробітниця зараз перебуває у населеному пункті, де й одна з контор, працює у волонтерському штабі щодо формування гуманітарних пакунків.
Не володію достеменно усією інформацією, але ж наші зони обслуговування – це Сумська, Дніпропетровська, Харківська області, Донбас, де я працювала, і Полтавщина. Тобто нині найбільш спокійною залишається Полтавська область. Тому сказати, що робота продовжується у тій же динаміці, як і до війни, не можна. Швидше за все, лісова охорона зараз допомагає військовим із створенням бліндажів, укріплень. Звісно ж, ніякими осередками шкідників ніхто зараз не займається.
– Пані Тетяно, скажіть, будь ласка, що, загалом, мало бути цієї весни за планом, які дослідження планували?
– Масштаби роботи планувалися прямо наполеонівські. У мене вже був розроблений алгоритм обстеження насаджень заселення златкою. Ми продовжували проводити обстеження згарища 2020 року, тому що на підході вже була процедура оцінки впливу на довкілля, залишилися для запуску буквально деталі, після чого лісівники могли б розпочати рубку. Але судячи з того, що я бачу з новин, то поки що тримається Рубіжне і Сєверодонецьк, а вся інша територія Луганщини, на жаль, окупована. На Донеччині тримається Слов’янськ і Лиман. Звісно, хотілося б, аби наші плани відновилися, бо вони були грандіозні. Що ж, будемо чекати на перемогу!
P.S. Підтримати фонд «Благодійний Харків» можна за карткою – 4246 0010 0317 9516.