30/05/2022
0Які є варіанти переробки та утилізації «сміття», утвореного через воєнні дії.
Проблема відходів останнім часом була для України уразливим місцем. Очевидним було, що існуючі потужності для переробки сміття не задовольняють наші потреби, бракує сучасних сміттєспалювальних заводів та переробних підприємств, бракувало й полігонів. Війна додала нам ще більше клопотів. Тисячі одиниць спаленої військової техніки, залишків ракет й інших боєприпасів, поруйновані будинки тощо – це все вже сьогодні є проблемами, котрі потребують вирішення на державному рівні. Спробуємо з’ясувати, які варіанти їхнього розв’язання нині пропонує держава та експерти (за ініціативи Професійної асоціації екологів України 5 травня відбулася онлайн-конференція «Екологічна безпека України в умовах воєнного часу та програма «Green economic recovery», до якої долучилися представники державного та громадського сектору).
Будівельні руїни
Відомо, що наприкінці квітня Уряд почав розробляти механізми утилізації та повторного використання будівельних відходів, що утворилися внаслідок руйнувань під час війни. Як повідомляв раніше Міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов, нині ведеться робота з розбирання завалів, що утворилися внаслідок бойових дій, очищення населених пунктів від уламків зруйнованих об’єктів. Такі будівельні відходи можуть мати повторне використання не тільки при відновленні пошкоджених об’єктів, пояснював Міністр, а й при виробництві будівельних матеріалів. А от відходи, що непридатні для переробки та використання як вторинна сировина, спочатку будуть складуватися, аби згодом потрапити під утилізацію шляхом, безпечним для довкілля.
Однак, переробити на вторинну сировину можна не все, що вдасться роздобути під час розбору завалів поруйнованих загарбниками будинків. Експерт з управління відходами Українського інституту майбутнього Олександр Лимар пояснює, що спочатку треба відсортувати відходи на окремі види, а також відокремити всі небезпечні відходи. Наприклад, азбестовий шифер, що часто використовується як покрівля, це якраз небезпечні відходи. Його відокремлення від загальної маси відходів дуже складне, тому якщо немає можливості відокремити цей матеріал заздалегідь, то всі забруднені відходи необхідно поховати на полігоні. Фактично це означає, що шифер потрапить на сміттєзвалище, і навряд чи нове.
Полігони для будівельних відходів існують лише у кількох містах. Найбільший – у столиці. Як додає Олександр Лимар, київський полігон № 6 уже переповнений, тому використовувати його не рекомендується. Тож треба шукати місця та облаштовувати нові полігони для будівельних відходів.
– Але існуюче недосконале законодавство не дозволить місцевим органам влади оперативно виділити необхідну землю під полігон. Швидше за все відходи відвозитимуться на існуючі звалища для твердих побутових відходів або на тимчасові майданчики для збереження, які згодом так і залишаться, оскільки нові полігони в найближчі 10 років навряд чи будуть збудовані, – прогнозує експерт.
Військова техніка
Інша проблема – що робити з військовою технікою, залишеною на полі бою, та вибухонебезпечними предметами. Зараз Україна вважається однією з найбільш забруднених вибухонебезпечними залишками війни країн світу. Кажуть, що один місяць війни передбачає вісім років розмінувань охоплених боями територій. Аби прискорити ці процеси, Україна шукає підтримки серед міжнародних партнерів.
Щодо військової техніки, то її утилізація чи повторне використання теж потребує удосконалення законів. Як наголосила президентка Професійної асоціації екологів України Людмила Циганок, існуюче законодавство може створити прецедент, коли небезпечні військові відходи, залишені на полі бою, можуть безконтрольно опинитися в руках населення, яке в майбутньому може розпоряджатися ним, як завгодно. До того ж знищена або ушкоджена військова техніка є державною власністю. Її утилізація проводиться під контролем Міноборони України або уповноважених структур, до яких належать ремонтні підрозділи ЗСУ та підприємства Укроборонпрому.
В Українській асоціації вторинних металів вважають, що знищена військова техніка може бути металобрухтом, та для цього треба провести низку технологічних операцій (обстеження на вибохонебезпечність, санітарна обробка, переміщення до майданчика зберігання, охорона, сортування тощо), або ж матеріалом для запчастин для ЗСУ. Але це також має логістичні, економічні та технологічні труднощі.
За підрахунками Української асоціації вторметалів, підтверджені загальні обсяги військової техніки та спорядження, які можуть бути переведені в категорію металобрухту, оцінюються в 18–20 тис. тонн. Частину цього металобрухту готові переробити деякі країни Європи. Переробити його в Україні можливо, але через військові дії або їхню високу ймовірність у так званих металургійних регіонах України, порушену логістику український вітчизняний ринок металобрухту фактично зупинився, стверджують експерти.
І не лише він. Із початком війни наші переробні потужності значно постраждали та зменшились. Гендиректор об’єднання «Укрвторма» Петро Семко зазначив, що у Харкові припинили роботу два підприємства з переробки ПЕТ-пляшок; на 40% зменшились обсяги виробництва паперу; зруйновано Рубіжанський комбінат з переробки макулатури (щомісяця тут перероблялося 23 тис. тонн макулатури); у Чернігові постраждало підприємство з виробництва туалетного паперу; зруйнований склозавод у Гостомелі.
Ворожі тіла
Скільки б ми не тішилися з кількості загиблих окупантів на нашій землі (нині їх понад 27 тисяч), та біда в тому, що частина цих «героїв» нікому непотрібна на їхній батьківщині. А їхня діяльність стає причиною смертей нашого цивільного населення, котре часто не дають поховати належним чином. І це ще один виклик для України.
– Бачимо, що часто поховання відбуваються стихійно або ж тіла лишаються лежати там, де люди загинули. Це, передусім, тягне за собою інфекційне та бактеріологічне навантаження на навколишнє середовище, зокрема, на ґрунтовий світ, – пояснює експерт ПАЕУ, директор «НТЦ Харків-Екосистема» Дмитро Зіборов. – Крім бактеріологічного навантаження, треба вивчати хімічні чинники, так звані трупні отрути. Є кілька десятків речовин, кожна з яких має свій ефект. Частина цих речовин біологічно розкладається, тобто має тимчасовий вплив. А деякі речовини можуть достатньо довго накопичуватися у ґрунті, воді, загрожувати біорізноманіттю та життю людей. Крім цього, маємо проблему з неідентифікованими тілами, передусім, військовими країни-агресора, котра не поспішає їх забирати. Ми не знаємо, чим хворіли ці люди, який був стан здоров’я і що потрапить у ґрунт та біосферу. Тому, передусім, треба дослідити вплив загиблих тіл на навколишнє середовище. На це треба виділяти кошти та залучати до цього велику кількість науковців.
План роботи – чималий. Звісно, з усім мусимо впоратися. Аби тільки ніхто не ставив нам палиці в колеса.
