22/05/2022
0Хто ще не чув про Баштанку?
Микола ЯВОРСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”
Державне підприємство «Баштанське лісове господарство» Миколаївщини – на передовій лінії війни України проти російських агресорів. В угіддях досі точаться бої, а деякі території лісгоспу ще окуповані. Але баштанці героїчно борються із ворогом, гасять лісові пожежі, допомагають колегам та садять весняні ліси!
– Саме через нас ведуть найкоротші шляхи до Миколаєва, а далі – до Одеси, Кривбасу, центру України. Тож Баштанка стала ареною бою 1 березня. Тоді до міста увійшла величезна колонна російської військової техніки – танки з десантом на броні, бронетранспортери, бойові машини піхоти, «Гради», вантажівки, спецавтомобілі, – згадує директор ДП «Баштанське лісове господарство» Юрій Крет. – Ворог розраховував узяти місто без жодного пострілу і йти далі… Але на заваді його планам стали всі наші захисники й небайдужі мешканці. Зокрема, лісівники.
У лісгоспі ми заздалегідь сформували добровольчий загін із лісничих, майстрів лісу, працівників державної лісової охорони, «технарів», який був у повному складі призваний до лав територіальної оборони краю. Назвали його «Відділення лісівників». Добровольців очолив наш лісничий, 26-річний досвідчений учасник АТО та сумлінний працівник Олександр.
– Про героїзм територіальної оборони Баштанки вже ходять легенди.
– Спершу російська армада минала місто і села без жодного пострілу. Наші воїни-захисники заздалегідь чекали на ворога на позиціях за Баштанкою і зустріли їх дуже «гостинно». А наші тероборонівці та добровольці тим часом дали бій на теренах міста. Як потім розповідали хлопці, їх просто зачепило за живе, як російські «асвабадітєлі» поважно та нахабно сиділи на броні й у кузовах, розслаблені, наче відчували себе вже господарями на нашій землі.
Наші оборонці стріляли з автоматів, карабінів, пістолетів-«травматиків» та стареньких двостволок. Били ворога з дахів, перехресть, заростів дерев. У ворога земля спалахнула під ногами. Саме у нас 72-річний доброволець дід Іван спалив за допомогою коктейлю Молотова російську реактивну систему залпового вогню «Град». А наші ж хлопці знищили й захопили неушкодженими кілька зенітно-ракетних установок «Панцир» й «Тунгуска». Було багато бойових епізодів, де наша допомога дуже стала в пригоді. Це не легенди, це життя! Потім у народі народилася гарна приказка: «Пофіг танки! Ми – з Баштанки»!
– Юрію Всеволодовичу, баштанським лісівникам є чим пишатись в обороні рідного краю.
– Наші хлопці творили в боях справжні дива. От лісівники захопили після бою у окупантів новенький БТР. Зараз це їхня бойова машина. А вже після війни будемо за допомогою цього БТРа орати землю, садити ліси. Або буде потужний пожежний комплекс.
Після вигнання росіян за межі міста та більшості сіл району, вулиці були заповнені спаленою та пошкодженою російською технікою. Ми збирали цей мотлох. А ще ми лісгоспівською вантажівкою вивезли з міста 82 тіла вбитих російських окупантів, яких тоді «назбирали». Ще за допомогою нашого «Відділення лісівників» були захоплені у полон 14 загарбників. Зовні вони були схожі не на солдатів, а на якихось «бомжів»… Полонені скаржились, що їх кинули під наші кордони з Криму. І два тижні перед нападом вони були залишені напризволяще, без їжі та води…
– Але і досі Баштанка та район лишився ареною боїв… Які збитки завдані лісівникам краю?
– На жаль, багато будівель у Баштанці зруйновані. Поліклініка, житлові будинки. Десь є уламки від снарядів чи ракет, що не вибухнули. На щастя, наш лісгосп не постраждав. Мирні мешканці досі сидять у підвалах. Бо місто та села російські варвари нищать досі.
Під постійними обстрілами угіддя наших Мурахівського, Брезнегуватського, Маліївського, Володимирівського лісництв. Останнє густо обстрілюють із сусідньої з нами тимчасово окупованої Херсонщини. Територію Христофорівського лісництва нещодавно звільнили. Коли угіддя були в окупації, то хлопці знаходили можливість годувати вольєрних тварин у лісництві. Ми тримаємо там поголів’я диких кабанів, качок та фазанів. На щастя, тварин врятували. Зараз у нас уже є поповнення – 21 порося, 42 пташеняти фазанів та 36 каченят.
А от місто Снігурівка й однойменне лісництво – досі під окупацією. Наскільки нам відомо, окупанти розграбували контору лісництва. Викрали там пожежну мотопомпу та запас паливно-мастильних матеріалів – 500 літрів солярки та бензину. Решту техніки та персоналу нам вдалося розосередити та вжити заходів з евакуації. Постійно підтримуємо зв’язок із нашими колегами. Передаємо людям, які були звільнені або перебувають під окупацією, по можливості волонтерську допомогу. Ми особливо щиро і сердечно вдячні колективу лісівників Волині за корисні подарунки – дари поліської природи з їхньої волонтерської допомоги. Особливо за свіжий березовий сік, гриби, ягоди, варення. Недаремно українські лісівники – це одна велика родина!
– Переважна більшість лісів регіону заміновані. Водночас, у таких небезпечних умовах вашому колективу вдається садити весняні ліси?
– Фактично 50% наших лісових угідь становлять небезпеку для життя і здоров’я людей. Туди навіть наші працівники ходять лише зі саперами ЗСУ або ДСНС. На жаль, цю залізну смерть доведеться вичищати дуже довго. У нашому районі лісистість становить лише 4%. Та й то це, здебільшого, рукотворні молоді насадження. Тож для нас це дуже великі та важкі збитки.
Замінована й велика кількість угідь Христофорівського лісництва. Але навіть там садимо весняні ліси. Лісничий Валерій Новіцький, який, як я вже розповідав вище, особисто рятував в окупації наших вольєрних тварин, теж особисто керував цим процесом. Попереду нашої садильної техніки йшли військові сапери з міношукачами та ретельно перевіряли кожен клаптик землі. Вже після цього наші хлопці та дівчата садили сіянці. Всього під час цьогорічної фронтової лісокультурної кампанії ми вже засадили 38 гектарів по нашому лісгоспу. Садили дуб, гледичію, акацію, сосну кримську. Життя триває.
– Весна – традиційна гаряча пора для лісівників у зв’язку з пожежонебезпечним періодом. А для вас це ж додаткове навантаження через війну. Як врятувати ліс від вогню?
– Наші працівники й тут виявляють справжній героїзм. 9 березня, коли бої ще гриміли у самій Баштанці, через обстріли спалахнула лісова пожежа у Мурахівському лісництві на самій лінії фронту. Зайнялося майже 15 гектарів насаджень молодих, 20-річних, сосон. Будь-якої миті пожежа могла перейти у верхову і охопити майже 220 гектарів угідь лісу. Ризикуючи життям, на виклик виїхав лісничий Іван Кисіль – досвідчений працівник, справжній фанат лісової справи. Та ще декілька наших працівників. Поїхали власним автомобілем. Ворог, побачивши автомобіль, спершу обстріляв його зі стрілецької зброї. Добре, що наші хлопці встигли вчасно заховатись у безпечне місце. А далі російський танк розстріляв машину у дрантя.
Хлопці отримали контузії, але перечекали обстріл, а потім-таки знайшли сили загасити пожежу за допомогою хлопавок та ранцевих вогнегасників. Ліс було врятовано. Згодом усі щасливо повернулись до своїх.
З моменту визволення більшої частини нашого району в нас сталося ще 16 пожеж у екосистемах. Усе це наслідки ворожих обстрілів. Горять й заміновані ліси. Тож туди ми їдемо гасити за чіткої координації з військовими та рятувальниками. До того ж, рельєф району специфічний – суцільні балки та тераси. Туди пожежним автомобілем не пробитись. Тому основна наша зброя – хлопавки, ранцеві вогнегасники, мотопомпи та невеличкі пожежні причіпні діжки. Так й гасимо.
– Юрію Всеволодовичу, а скільки, загалом, ще баштанських лісівників на захисті України?
– Крім загону територіальної оборони, ще семеро наших хлопців мобілізовані до лав ЗСУ. Дехто служить у нашій рідній «крилатій піхоті» у найгарячіших точках. Хлопці – досвідчені, сильні тілом і духом. Телефонуємо їм по можливості. Підтримуємо їхній моральний дух.
А зараз наші жінки й дівчата активно замінюють хлопців та підставляють свої тендітні плечі для допомоги нашим лісівникам. Так і працюємо спільними зусиллями задля Перемоги.
