Чим живе подружжя сколівських лісівників.

Підготував Ігор ТАБІНСЬКИЙ,

екоГазета “Природа і суспільство”

Їх часто побачиш разом. Воно й не дивина, Василь і Світлана Приходьки працюють в одному – Орівському – лісництві ДП «Сколівський лісгосп». Він лісничим, дружина – майстром лісу. Тож упродовж навіть одного робочого дня можуть пересіктися й кілька разів.

Дивишся в такі моменти на них, і в уяві підсвідомо зринає «лісове» порівняння. Василь Приходько – високий, плечистий, міцної статури, виглядає, мов кремезний бук. А Світлана – навпаки, тендітна, струнка, немов смерічка.

Та часто буває й так, що «Смерічка» з «Буком» зустрінуться хіба увечері вже вдома.

– Особливо, коли чоловік цікавиться ходом заготівлі в одному з найдальших, за вісім кілометрів, кварталів, – розповідає Світлана Приходько.

Один із найвіддаленіших кварталів – це перший. В народі це урочище називають Бобовищем.

В Орівське лісництво Василя Приходька призначили трохи більше, як п’ять місяців тому, тож сидіти в кабінеті не має права. Треба заглянути в кожний куток, зокрема, найвіддаленіший.

До Орівського лісництва подружжя 16 років працювало в Довжківському. Між цими двома господарськими підрозділами, хоч вони в одному лісгоспі, існує різниця. Можна сказати, що й суттєва. Найперше, зміщений, тижнів на шість-вісім, біологічний ритм. Довжківське лісництво розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, а Орівське – підгірне, на 400 метрів нижче. Якщо в Орівському до посадки дерев приступають у березні, то в Довжківському в той час ще сніги, то ж чекають до травня. Очевидно, що в горах і виробничий ритм менш інтенсивний, ніж біля підгір’я.

Проте, й горяни мають чим похвалитися. Світлана Приходько, як майстер лісу, залишила їм у спадок чудовий розсадник, гордість лісгоспу, в якому тягнуться вгору 400 тисяч сіянців ялиці білої, модрини європейської, метасеквої китайської, сосни кримської, дугласії тисолистої.

Навесні минулого року закладені парники ялиці білої вже й в Орівському лісництві, і цієї осені їх сподіваються посадити на підготовлених ділянках.

Та зараз – весна. Лісоруби – на заготівлі деревини. Нині тривають вибіркові рубки в букових масивах. Є в лісництві своя бригада, та залучають до рубок і найманих приватників. Загалом, заготовляють і реалізовують щомісяця 500–700 кубометрів деревини бука, дуба, граба, берези, ялиці та інших порід.

А лісокультурний підрозділ на чолі зі Світланою Приходько переключається на … чаї. Пакують у коробки «Бойківський» та «Сколівський». Річ у тім, що на території лісництва чимало цілющих трав – м’ята, меліса, материнка, звіробій, іван-чай. Звісно, що згаданий промисел із економічної точки зору в лісництві, а тим паче лісгоспі, погоди не робить, але це своєрідна реклама підприємства, яка в умовах ринкової економіки свою роль таки відіграє.

Крім заготівлі деревини, сколівські лісівники взимку посилюють ще й пильність. Господарство за своїм профілем – лісомисливське. Високі тогорічні сніги зганяють звірину з гір додолу, бо в низовині, ближче до людей, легше розжитися на корм. Та це добре відомо й браконьєрам, які їх тут уже чекають.

– «НП» трапляється не часто, – каже директор лісгоспу Остап Бойко, – та кожний випадок тут же стає відомий правоохоронцям, як ось останній, недавній, коли о третій годині ночі підстрелили молодого козла.

… Вечір хутко міняв свій колір із сизого на фіалковий. Як би не білий, мов пудра, сніг, без ліхтарика можна легко було б збитися з путівця. Та до лісничівки, де живуть, Приходьки могли б потрапити навіть із заплющеними очима, як-не-як, уже добрих п’ять місяців щодня добираються сюди знайомою стежкою. Часто назустріч їм вибігають одинадцятикласник Дмитро і семикласник Святослав. У хаті при вікні – лише Софійка. Їй всього два з половиною рочки.

– Діти, як дерева, – каже Світлана Приходько. – І тих, і тих треба формувати.

Василь Приходько додає: першим треба формувати характери, а другим – крони.