06/05/2022
0Як українці свою землю боронять.
Ще до війни наше видання неодноразово запевняло, що лісова та мисливська галузь – це армія, армія чоловіків і жінок, які мають зброю і вміють з нею поводитись, які володіють навичками виживання, вистежування і вицілювання, а це у воєнний час високо цінується. Ці навички можуть допомогти не лише врятувати власне життя, а й стати у нагоді рідній країні. Дехто, навіть із мисливців, ставились до цього скептично, переконуючи, що їхня зброя для протистояння ворогу не підходить, а територіальна оборона – це все безперспективні забавки. Разом з тим, перші ж тижні війни на практиці довели протилежне.
Ті, кому довелось у цей складний і небезпечний час подолати сотні кілометрів, перетнути чи не пів країни, тікаючи від обстрілів або доставляючи гуманітарну допомогу до окупованих територій, бачили все на власні очі. За кілька днів, майже у кожному, навіть маленькому селі, була створена територіальна оборона і організовані блокпости, які контролювали переміщення людей і техніки через населений пункт, виявляли ворожі ДРГ і захищали місцеве населення.
Основу територіальної оборони і блокпостів, особливо в селах, склали звичайні місцеві мешканці, в руках яких була власна мисливська зброя. І та робота, яку ці хлопці виконували в перші дні війни й продовжують робити й донині, ризикуючи своїм життям – неоціненна.
Третього березня Міністр оборони України Олексій Резніков закликав українців перейти до тотального опору та позбавити російські війська на українській землі тилової підтримки: «…Мисливці. Єгері. Лісівники. Ви знаєте кожну стежку і кожен ярок у вашому краю. Це ваш час. Ворог повинен відчути, що кожен крок без запрошення по українській землі може стати для нього останнім».
26 березня начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в інтерв’ю The Nation зазначив: «Для російських окупантів почнуться справді важкі часи, коли дерева в українських лісах вкриються листям і партизанська війна набуде активної фази. Наші воїни, наші військовослужбовці, наші мисливці почнуть полювати на агресора, перед яким відкриється справжнє пекло».
До лав Збройних Сил та інших воєнізованих підрозділів України захищати нашу батьківщину стало більше 4000 працівників лісового і мисливського господарства. Скільки простих мисливців нині захищає нашу країну порахувати неможливо, але це точно тисячі. За даними Міноборони чисельність тероборони вже перевалила за 100 тисяч і прикро, що про мисливців влада згадала лише зараз, у цей трагічний і важкий для країни час.
Лісівники, єгері й звичайні мисливці не лише першими вступили до лав тероборони й боронять країну від окупантів, їхні вчинки стали подвигами, а деякі з них – легендами.
Варто згадати й віддати шану Анатолію Кульгейку, голові Ріпкенської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, що на Чернігівщині, до будинку якого 10 березня увірвались окупанти й вимагали списки місцевих мисливців. Небажаючи видавати товаришів, Анатолій Кульгейко підірвав ручну гранату й загинув, забравши із собою життя кількох загарбників. Героя, який урятував місцевих мисливців від репресій, поховали у с. Ріпки. Герої не вмирають!
Про подвиги київського «Привида», який захищав небо столиці від ворожої авіації чули всі. Але й бучанський «привид-мисливець» теж попив крові з окупантів і наробив чималого галасу, ставши легендою. Буча – місто, яке для всього цивілізованого світу стало символом геноциду й знущання над українським народом. Саме в ті дні, коли в Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Бородянці та багатьох інших містах України російська армія мародерила, катувала і знищувала цивільне населення, місцевий мешканець, який залишився у своєму рідному місті на Київщині, щоночі влаштовував безжалісне «сафарі» на російську орду. За це його прозвали «Привид Бучі». Насправді ж, «Привидом» виявився 70-річний пенсіонер із солідним мисливським стажем та досвідом полювань, якого, за віком, не взяли до місцевої тероборони. Тоді чоловік вирішив організувати власне, індивідуальне полювання на окупантів – партизанив уночі на околицях рідного міста Бучі, нині міста-героя. Після його вилазок російські військові недораховувались кількох своїх. За словами «Привида Бучі» на його рахунку більше 50 ліквідованих орків.
Ще одна історія – про одного з «Кіборгів Ірпеня».
«Я був у черзі 178-м. Мене не хотіли брати в тероборону. Казали, мовляв, ми вам зателефонуємо, зброї немає… А я відповідав, що мені нічого не треба, у мене все є. Є чим, що і кого захищати. Коли відбувся перший бій, я встав і пішов, прихопивши свій карабін. А після бою я так і залишився на посту з хлопцями», – розповідає свою історію Анатолій Холявка, з позивним «Дід». 59-річний далекобійник і мисливець з досвідом – з перших днів у славетній команді ірпінських захисників, які розвінчали мрії РФ на бліцкриг. «Ми ліквідували один ворожий танк, дві БМД, БТР, а піхоту хто там рахував… Щоб помститись, нас намагалися змішати з землею. Один день артилерія била по нашій позиції 134 рази. Після цього ми чекали, що вони прийдуть до нас у гості, але чомусь не наважились», – ділиться досвідчений захисник Дід.
Про звитяги місцевих жителів, мисливців розповідають навіть в українській розвідці. Так чоловік із позивним «Вовк» перебував в одному з найгарячіших міст Київщини і надавав нашим розвідникам точну інформацію щодо дислокації ворога. Маючи власну спортивну і мисливську зброю Вовк провів кілька вилазок у тил ворога. Як результат – ліквідовано 12 військовослужбовців противника, які були залучені до бойового патрулювання і охорони поблизу місцевого храму УПЦ МП, що використовувався як опорний пункт, склад медикаментів і пального окупантів. Також за інформацією розвідки Вовк вполював особовий склад росіян під час однієї зі спроб прориву десанту на БТРі в напрямку Києва. Як досвідчений спортсмен і мисливець він вів вогонь з дистанції близько 100 метрів на завчасно обраній позиції. Точна кількість ліквідованих російських окупантів невідома, втім усіх, хто був на борту БТРа, було знищено.
Славнозвісний голова Миколаївської облдержадміністрації Віталій Кім теж користується допомогою лісівників і мисливців. Він розповів, що було знайдено дієвий спосіб планомірного знищення окупантів, які заходять на територію області й розділяються на маленькі групи. Ці групи важко накривати артою, тому для допомоги у їхній ліквідації були сформовані загони з мисливців і єгерів, які знають місцевість, як свої п’ять пальців. За словами очільника області, окупанти переміщуються територією як мурахи, тикаються-микаються, поки не знаходять якусь доріжку, якою їдуть гуськом. Бити з артилерії по розтягнутій, малочисельній групі ворога – незручно і не ефективно, тож завдання загонів відслідковувати, коли колони зупиняються і збиваються до купи. У цей момент їх знищує ЗСУ.
На початку березня українською армією було розбито колону військових російських окупантів біля міста Гадяч Полтавської області. Рештки колони розбіглись околишніми лісами. Тут їх зустріли місцеві лісівники і тероборонівці. Влаштувавши «полювання», недобитків згодом взяли у полон і передали військовим. Вороги, після того як їх захопили, почали співати ту саму пісню, як і всі інші полонені армії РФ на території нашої країни: «…ми їхали на навчання…». Як доказ у соцмережах було опубліковане відео: https://cutt.ly/EFVZrQV.
Ми впевнені, що подібних історій про те, як захищають свою землю українці від російських загарбників – безліч, і наше видання обов’язково їх вам розповість. Героїв нашого незламного народу має знати світ, а пам’ять про них повинна жити вічно.
Слава Україні!
