29/05/2008
0
Остання сесія облради була не тільки найтривалішою за все скликання (понад п’ять годин замість звичних двох), а й найбільш конфліктною. Максимальне протистояння між більшістю і опозицією (фракціями БЮТ і “Народною”) виникло навколо питання власності щодо трьох туристично-рекреаційних об’єктів. Таке в нашій нещодавній історії вже було. 2006 р. ряд санаторіїв і турбаз, що перебували у профспілковій власності, було перебрано в комунальну власність.
Невдовзі окремі з них було приватизовано чи акціоновано. Журналістський клуб “Нетаємна вечеря” кваліфікував це як скандал року. Зараз же подібну процедуру розпочато вже не щодо спеціально занедбаних санаторіїв, а щодо трьох перлин Закарпаття – ландшафтного парку “Зачарований край”, узбережжя Синевира і палаца Шенборна.
“ЗАЧАРОВАНИЙ КРАЙ”
Ще з 2000 р. велася підготовка до вилучення з загального користування 6 тисяч га лісів на Іршавщині (на стикові зі Свалявським районом) і створення там національного парку. В усьому світі національних парків зараз кілька тисяч. Від заповідників вони різняться тільки тим, що туди допускаються досить широкі кола відвідувачів на екскурсії та короткотривалий відпочинок. Смисл створення парку очевидний: врятувати ліс від вирубки. Але втрата шести тисяч гектарів зеленого золота стала кісткою у горлі закарпатської плутократії. Аби ту кістку витягти, було вирішено зберегти назву і вихолостити суть: зробити парк не національним, а регіональним, і дещо інакше, ніж раніше планувалося, розбити його на зони: на заповідну зону лишається 8%, зате на господарську з так званим обмеженим лісокористуванням – 47%. Остання цифра викликала великий інтерес депутатів і сколихнула бурхливе обговорення. Тим не менше проект організації регіонального парку було після певної дискусії затверджено.
СИНЕВИР
Національний парк Синевир внесено до різних переліків сотні найкрасивіших пам’яток України. Наприклад, він фігурує у спецвипуску журналу “Фокус” №1 за цей рік “Красивая страна”, у книжці С.Удовіка “Україна. Сто визначних місць” (К., 2007). Він є реальним претендентом на перемогу у нинішньому конкурсі “Сім природних чудес України”. Натомість на сесії озеро трактувалося чимось на кшталт Чорнобильської зони, убитої території, котра потребує негайного десанту рятівників.
На початку обговорення на килим, чи то пак на трибуну викликали директора Національного природного парку “Синевир” І.Дербака. Там його тривалий час, як висловилася з подібного приводу Ю.Тимошенко, “тренували”. Дехто вимагав його звільнення, О.Пристая заступився за підлеглого. І.Балога сказав, що справа не в персоналії. Кінець-кінцем проголосували вважати незадовільним стан справ, а не стан керівництва. Наскільки можна було зрозуміти, суть проблеми в тому, щоб розгорнути більш активну господарську діяльність на території національного парку. Наразі йдеться про те, щоб збудувати безпосередньо на узбережжі озера пару відпочинкових об’єктів. У залі постійно підкреслювалося, що біля води немає жодної туалетної будки. Ну а далі – апетити зростають під час їди. Всі прекрасно розуміють, яким може стати найголовніший вид господарської діяльності у зрілому лісі. До речі, пару років тому під час журналістської екскурсії на це озеро лісничі з гордістю назвали нам, скільки ведмедів мешкає в їхньому лісі. Але просили цифру ніде не повторювати, бо збіжаться браконьєри з цілої області, а то й України. Домовчалися!
Перед самим початком голосування фракція “Народна” на чолі з М.Сятинею, вичерпавши всі аргументи і так і не знайшовши порозуміння з більшістю, скористалася з останньої можливості достукатися до їхнього сумління. Народники повним складом заявили свій категоричний протест і покинули залу. Вже без них було прийнято рішення про створення комунального підприємства “Синевир” Закарпатської облради. За підприємством закріплюються “об’єкти інфраструктури озера Синевир”. Що воно таке, яка їхня кількість, наразі не дуже зрозуміло. Чи йдеться тільки про скульптуру Сині і Вира, оглядовий місток і пліт, чи ще про щось?
Правова підстава рішення теж далеко не бездоганна. Обґрунтування містить посилання на урядову постанову ще з листопада 1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)”, а також рішення облради від листопада 1992 р. “Про комунальну власність області та програму її приватизації”. Далі же просто сказано: оскільки тоді до комунальної власності не було віднесено об’єкти синевирської інфраструктури, облрада робить це зараз. У пояснювальній записці до рішення вже йдеться не тільки про пресловуті і нерозшифровані об’єкти інфраструктури, а й про значно принциповіше – землю. У записці сказано, що рішення “надасть можливість зберегти і відновити інфраструктуру та прилеглу територію озера Синевир, що в свою чергу збіль-шить надходження до обласного бюджету через збільшення кількості відвідувачів”.
ПАЛАЦ ШЕНБОРНА
Це теж, виявляється, най-більш депресивний об’єкт на Закарпатті. Державне майно слід рятувати від клятої держави. В ході обговорення майбутньої долі палацу було сказано, що до справи долучиться Е.Нусер, котрий має добрі стосунки з нинішніми Шенборнами в Австрії. Мовляв, їхні євро перетворять фамільний палац на “будиночок Барбі”. Ідея гарна, тільки знаємо, що Шенборни ніколи задурно гроші не вкладали. Кожний крейцер мусив їм приносити десять нових. Про умови ж альянсу ніхто розповідати не став. Натомість створено комунальне підприємство “Палац графа Шенборна”. У пояснювальній записці вказується, що це спосіб зберегти унікальну ар-хітектурну пам’ятку. Очевидно, єдиний спосіб.
Сторони досить детально озвучили свої позиції. О.Гаваші заявив: він за те, щоб в області було якомога більше об’єктів під опікою держави. Мовляв, нам менше болітиме голова, зате більше буде грошей. А проте нинішній уряд, підкреслив він, все менше і менше фінансує закарпатські об’-єкти державної власності. Тому тут вже можна задуматися. І.Балога був більш категоричним: державні відомства занедбали узбережжя Синевира і палац Шенборна, їм потрібний справжній хазяїн. Комусь не сподобалося, що нинішній керівник санаторію “Карпати” має не-закарпатське прізвище. Мовляв, от коли комунальний палац очолить носій типово закарпатського прізвища – тільки тоді справи підуть на лад. Бідний Іван Степанович – добре, що його прізвище Дербак цілком закарпатське! Інакше би точно поперли з Синевира.
Не доводиться сумніватися, що дана сесія мала характер такої собі розминки, пробної кулі – як зреагує уряд, населення відповідних сіл, ширша громадськість. Наступної сесії кількість об’єктів, що потребують допомоги черепашок-ніндзя, може значно зрости.
Трибуна, 27 05 2008
