03/05/2022
0
Тероборона як вона є.
Анатолій Холявка, з позивним Дід, – один із найстарших захисників Ірпінської тероборони. 59-річний далекобійник та мисливець – з перших днів у славетній команді ірпінських захисників, які розвінчали мрії рашистів на бліцкриг.
«Коли відбувся перший бій, я встав і пішов, прихопивши свою гвинтівку. Так і залишився на посту з хлопцями. Російські десантники хотіли дуже круто і швидко проїхати до столиці. Але в них це не вийшло… три рази щонайменше. Бо на шляху стався Ірпінь. Ми сильно розчарували рашистів. Ті люди, які зараз в ТрО Ірпеня – всі прийшли самі. Добровольці за покликом серця. Не за грошима, не за нагородами, а за обов’язком. Із такими людьми тримати бій вважаю за честь», – розповідає пан Анатолій.
Озброївшись «до зубів», Дід спорядив ще й сусіда. «В мене ще був карабін з оптикою. Він в мене і є, але зараз служить на озброєнні у мого сусіда. При мені зараз зі зброї – гвинтівка снайперська та автомат. Автомат добрий, тому що з цієї гвинтівки я можу вистрілити лише 5 разів і треба заряджати. Це її специфіка. А мій сусід з карабіном, дай йому Боже здоров’я, робить свою справу… дуже добре», – ділиться пан Анатолій, натякаючи що в Ірпені також є свій Привид-месник на зразок Бучанського мисливця.
«Ми ліквідували один ворожий танк, дві БМД, БТР, а піхоту хто там рахував…», – додає досвідчений захисник Дід.
Рашисти навіть щиро дивувалися організованості та ефективності тероборонців, що не відповідало їхньому вигляду, мовляв, то не пересічні люди, а спецура, переодягнена безхатьками!
Попервах вони, дійсно, мало нагадували професійних воїнів. Хто в чому прийшов, в тому й ніс варту: яскраві куртки, шапки, незручне взуття… Але учасники бойових дій почали облаштовувати оборону та тренувати новоприбулих. Згодом одягнули форму місцевого мисливського клубу, пізніше й форму ЗСУ. Під час ротації оборонці пройшли навчання з тактики та медицини та пристріляли зброю. Тепер вони якщо і безхатьки, то лише з подачі окупантів, які зруйнували їхні домівки та все живе, що було довкола.
Вчинивши небачений опір, ірпінці роздраконили рашистів – і ті прагнули помсти. Підійти боялися, тому використовували важке озброєння.
«Ніколи не пробачу ворогу загибель трьох побратимів. Вони саме змінилися з поста, пили каву, і тут беззвучно прилетіла міна… Такі моменти важко згадувати», – каже Дід.
Співрозмовник ділиться, що завдяки війні вдалося знайти справжніх друзів, а також розгледіти тих, хто жив поруч. Маски спали і колись добре знайомі люди відкрились з нового боку. Комусь, каже чоловiк, руки тепер не подасть, а з кимось стали щирими друзями.
