«Гадяцьке сафарі»

Як у полтавських лісах «полюють» на окупантів.

Полтавська область опинилася на лінії фронту з перших діб війни. Звісно, російські окупанти недаремно поклали око на область, як шлях до Центру та Сходу країни. Однак, отримали відчайдушний опір. Активну участь у обороні рідного краю взяли й лісівники.

– Вже наприкінці лютого – на початку березня танкові колони російських окупантів робили спроби прориву у сусідніх з нами Сумщині, Чернігівщині, Харківщині. Орда загарбників прорвалася до нас лісами саме від Сумщини, – розповідає начальник Полтавського ОУЛМГ Іван Гришко. – Кілька десятків танків, бронетранспортерів та іншої ворожої техніки зайшли десь між двома областями. Це лісові угіддя нашого Гадяцького держлісгоспу, який я очолював протягом кількох років. Окупанти стали між селами Веприком та Бобриком, розгорнувши імпровізований табір на околицях першого з них.

З початку ворожого наступу гадяцькі лісівники допомагали нашим воїнам. Багато хто з наших співробітників пішли на службу до територіальної оборони. Лісівники дуже добре знають місцевість, кожну стежку, кожне дерево. Хлопці були провідниками, розвідниками і навіть вмілими стрільцями. Окупанти, які вже розраховували одним ударом захопити Полтавщину, раз за разом потрапляли під нищівний вогонь української артилерії. По орді було завдано точних ударів. Ворог не врахував, що наші краї – краї козацької, військової та партизанської слави здавна!

– Наскільки відомо, то успішну оборону Полтавщини високо відзначили навіть у найвищих владних кабінетах країни? Зокрема й роль лісівників.

– Поки я не можу розголошувати всі деталі. Скажу, що на окупантів у гадяцьких лісах розгорнули полювання воїни ЗСУ, бійці інших військових формувань, територіальна оборона, міські, районні й сільські мисливці з особистою зброєю від карабінів із оптикою до простих двостволок. Особливо вночі. Ворог, зазнаючи великих втрат, спершу мав намір пробитися в іншому напрямку вглибину Полтавщини, але там теж отримав запеклий опір. Орда намагалася форсувати річку Псел, але невдало. Її нікуди не випустили з гадяцьких лісів.

До речі, саме там стався відомий випадок, коли ворожий танк намагався проїхати вузеньким старим дерев’яним мостом через водойму, але впав у річку і затонув разом із екіпажем. Ці фото вже обійшли всі ЗМІ країни та світу. Тож частина ординців після поразки або розбіглась хто куди гадяцькими лісами, або відступили до Сумщини – в напрямку Лебедина та Охтирки, де їх із часом звідти теж погнали. Далі українські воїни за нашою активною допомогою ловили та й досі ловлять цих утікачів. Влаштували так зване «гадяцьке сафарі» на окупантів, вибиваючи орків, які «заблукали» по лісах. Хлопці мстились загарбникам за знищені українські міста і села, вбитих та закатованих жінок, пенсіонерів, дітей. Тож, за найскромнішими підрахунками, як мінімум кілька десятків одиниць ворожої техніки навіки лишились горілим металоломом у гадяцьких лісах. А от відстріл окупантів у нашій області подекуди триває досі. На щастя, мирні мешканці під час цих боїв не постраждали. У нас також немає людських втрат і пошкоджень інфраструктури.

– Іване Івановичу, чи відомі втрати ворога? Бо, наприклад, в офіційних повідомленнях фігурували й більше десяти захоплених бійцями ЗСУ та теробороною російських танків.

– Точно порахувати людські й матеріальні втрати ворога неможливо, бо війна триває. Тепер у лісові масиви, де окупанти хотіли закріпитися, навіть наші співробітники та військові ходять із обережністю. Бо ви самі знаєте, як ординці мінували чи не кожне дерево на Київщині, Чернігівщині та Сумщині. Фактично, кілька тисяч гектарів лісництва Гадяцького держлісгоспу, де був зірваний ворожий бліцкриг, нині є смертельно небезпечною зоною. В одній з громад, яка територіально розташована поблизу цих лісів, днями вже виявили розтяжку, на щастя, ніхто не постраждав.

– Водночас, лісове господарство краю теж отримало чималі збитки.

– Так само поки що ми не можемо порахувати збитки лісовому господарству від війни. Знаємо, що російські окупанти рухались лісовими дорогами Гадяччини, там хвойні лісові масиви. Тож уже після закінчення війни, обстеження й розмінування лісів можна буде зробити якісь хоча б попередні висновки і підрахунки.

– І досі Полтавська область під ворожими ударами. Як лісівники працюють у таких умовах?

– На жаль, нашу область, міста, селища й села бомбардують. Були ракетні обстріли Полтави, Кременчука, Миргорода. Останнє місто атакували неодноразово, там суттєво пошкоджена інфраструктура. Тож наші працівники та спецтехніка залучалась до ліквідації наслідків ворожих обстрілів спільно із рятувальними та комунальними службами. Ми працюємо злагоджено і завжди готові прийти на допомогу населенню області.

В усіх держлісгоспах і обласному управлінні створені штатні та позаштатні підрозділи швидкого реагування й територіальної оборони за тісної взаємодії з державними адміністраціями, радами територіальних громад, ЗСУ та правоохоронними органами області. Саме тому, досі тривають спільні патрулювання лісів і пошук осіб, які можуть бути причетними до служби у ворожій армії, є замаскованими колаборантами чи шпигунами. У тривожний момент сотні навчених, добре підготовлених і мотивованих хлопців із працівників нашої державної лісової охорони та інших, які мають право на носіння особистої зброї, готові стати у бій за рідну Полтавщину.

– Зараз у Полтавській області цивільному населенню теж заборонено відвідувати ліси?

– Таке рішення було прийняте Полтавською обласною військовою адміністрацією за нашим клопотанням. І ми вважаємо його цілком вірним. Дуже просимо мешканців і гостей Полтавщини не порушувати наказ про заборону відвідання лісів, щоб не піддавати своє життя небезпеці. Бо чинник замінованих угідь і ймовірних ворожих банд, а ще підвищеної пожежної небезпеки, на жаль, нікуди не подівся. Закінчиться війна, от тоді, будь ласка, відпочивайте на природі й у лісі.

– А як ще лісівники Полтавщини працюють задля спільної Перемоги?

– 47 працівників лісового господарства Полтавщини вже мобілізовані до лав ЗСУ й інших військових формувань. Ще десятки хлопців допомагають територіальній обороні. Крім того, згідно з мобілізаційними планами, ми передали нашим захисникам 10 транспортних засобів, серед яких дві потужні вантажівки-всюдиходи, мікроавтобус, кілька позашляховиків і пікапів.

Наші лісгоспи заготовляють деревину на потреби оборони краю, зокрема, для будівництва фортифікаційних споруд, допомагаємо воїнам паливно-мастильними матеріалами, збираємо продукти харчування, з перших тижнів відправляємо гуманітарну допомогу у сусідні Сумську і Харківську області, зокрема, й нашим колегам. А садиби наших лісництв перетворилися на місця тимчасового прихистку людей із «гарячих» точок. Ми вже прийняли 37 осіб із Харкова, Охтирки, Луганська і готові, загалом, розмістити до 300 осіб. Частина людей лишилася, частина поїхали в інші, відносно безпечніші області.

І, звісно, продовжуємо вести основну господарську діяльність, якби не важко це було зараз. Бо через війну ринок деревини фактично зупинився. Але мусимо працювати, заробляти кошти, сплачувати податки, аби таким чином підставити плече нашим воїнам-захисникам. Незважаючи на всі труднощі, вчасно виплачуємо заробітну плату.

– Іване Івановичу, чи внесла війна корективи у лісокультурну кампанію 2022 року?

– Ми вимушені були скасувати всі акції з громадськістю, особливо з учнями наших шкільних лісництв. Аби не піддавати їхні життя зайвому ризику. Чесно кажучи, дуже не вистачає ось цих громадських заходів, адже всі вже звикли, що весна – час садити ліс, але це вимушений крок. Тож садимо ліси своїми силами. От зараз по області посадили вже майже чотири мільйони сіянців нового лісу. Нині сприятливі погодні умови для садіння лісу, тож наші підприємства за один-два тижні зможуть завершити посадкову кампанію, звісно, якщо це буде безпечно. В нас усі держлісгоспи активно садять ліс. Садять в основному сосну звичайну та в невеликих обсягах дуб звичайний. Найбільше нових дерев посаджено у Миргородському, Гадяцькому та Полтавському лісгоспах.

Закінчиться війна – будемо знову разом садити ліс. Перемога за нами.