На бідних землях повинен рости ліс

Серед людей, які хочуть змінити ситуацію на краще, лісник В’язівського ДП “Жовківське лісове господарство” Степан Сохнацький. Уже багато років він агітує селян висаджувати ліси. Утім хвалитися поки що нічим, бо, за його словами, ще багато земель пропадають марно. А на них міг би шуміти ліс.

– Це в мене спадкове, – каже пан Сохнацький, – бо мій батько пропрацював лісничим понад 30 років. Я змалечку був у лісі. Батько мені про все розповідав, тому ліс для мене, ніби рідний дім. Знаю понад тисячу лікувальних трав, маю регіональну шкілку дерев, які вже не ростуть в області. Докладно вивчив звірів і птахів. До речі, перед нашою зустріччю тут літав чорний лелека, збирав жабок. Він у нас живе постійно. Ми не рекламуємо його, бо лякливий. Орнітологи почнуть його досліджувати – він, бідака, може зникнути.

– Знаю, що цьогоріч ваше лісництво висадило багато саджанців. Наскільки успішно триває ця робота?

– Скажу чесно, поки що особливо хвалитися нічим. Нині є близько 500 гектарів виснаженої землі, яка дотична до наших лісів. Ходиш і бачиш, що вона пропадає. 2004 року ми почали тут садити перші культури. Спочатку п’ять, потім десять гектарів. На сьогодні вже посаджено 28 га. Це єдині площі, які виділила одна із сільських рад. На жаль, процес передачі земель лісництву не врегульовано на державному рівні. Власники ділянок, сільради, не завжди мають розуміння та державницький підхід до цієї справи. У зоні нашого лісництва є чимало земель, які заростають бур’янами. Потім люди їх палять, а вони помаленьку знову чимось засіваються. І так багато років поспіль. Це не ліс і не пасовисько, а територія, яка даремно простоює, яка могла бути лісом і приносити людям чималу користь. Тут могли б рости сосни, дуби, інші види дерев. А де ліс, там гриби та ягоди, лікувальні трави. Ну, і звичайно, це ж середовище для проживання птахів і тварин.

– Чому кажете, що повинні рости саме сосни?

– Річ у тім, що мале Полісся, до якого належить Жовківщина, має бідні землі. Тут нічого не родилося. Останніми роками сіяли жито, але що посіяли, те й зібрали, тому господарства від землі відреклися. Тепер вона пустує. Колись тут було село, але в Першу світову війну його спалили. Тут ходять “чорні” археологи, копають, знаходять австрійські та польські монети. У давнину на цих землях росли соснові ліси, які люди викорчували, а потім розорювали землі. Але внаслідок неправильного господарювання ґрунт швидко виснажився.

– Чому?

– В Україні люблять повторювати, що наша держава перебуває на першому місці у світі за чорноземами. Але ніхто не говорить, що водночас вона лідирує за кількістю деградованих земель. Бо неправильно господарюють. Немає відповідальних людей на посадах. Ніхто з посадовців не дбає про збереження родючого шару ґрунту. Ще й зараз на розораних схилах селяни нерідко садять картоплю. Про те, що це виснажує ґрунт, їм ніхто не розповідає. Бо вони мали б знати: щоб утворився гумус, природі потрібно 200-300 років, а знищити його можна за один сезон. Піде добра злива – і родючого ґрунту як не було. Тому на схилах мали б бути луги, пасовища. Бо це бідний піщаний грунт. Саме так є в усьому світі. Подивіться, цю рослину називають “вітер волохатенький”. Може, тому що має тоненькі волосинки. Вона – індикатор виснаженої землі. За цією рослинністю ми можемо читати карту ґрунтів. Відповідно до складу ґрунтів треба готувати проект зелених насаджень. Але насправді ніхто на це не зважає.

– Тобто до ваших порад ніхто з керівництва району, сільських рад не прислухається?

– Виникає враження, що нікому мої поради не потрібні. Селяни випасають худобу тут, але недовго, бо вже з початком літа земля вигоряє. Люди не хочуть вникати у складність цих питань. Сьогодні рівень заліснення Жовківського району становить 14-15%, а мав би бути 24-25%. Подивіться, тут площі розорані. Навесні все це має ще більш-менш пристойний вигляд. А якщо приїдете влітку в суху погоду, то побачите, що вітер мете пісок. Відбувається вітрова ерозія. Такі землі не мали б орати взагалі. Це все наша безгосподарність.

Держава повинна регулювати ці питання, мати баланс земель сільрад: що задіяно, які площі використовують, чому землю вкривають лісові бур’яни. Не останню роль відіграють управлінці-земельники. Саме вони повинні б вести облік земель, стежити за тим, щоб вони не пустували. Якщо масиви не придатні для землеробства, передавати їх лісівникам. Повинен бути контроль за землею, а його немає. Ніхто не питає, чому земля порожня, як її використовують. Якщо хочете мати пасовисько, то дайте добрива, окультурте. Усе це – від недостатньої уваги до питання з боку держави. На кожному місці повинні бути фахівці, господарі, в яких повинне боліти серце за це. Мусить бути державницький підхід.

Загалом у державі мала б діяти чітка законодавча база, а сільський голова відповідати, чому ті чи інші землі не використовують або використовують неефективно. Ніхто не цікавиться: чому чималі площі заростають бур’янами. Це землі запасу. Їх достатньо. А їх розпорядники знають лише, що це земля сільської ради і все. У цих питаннях поки що не чути позиції ні районної, ні обласної влади.

Щоправда, на світі є не лише байдужі люди. Наприклад, нещодавно Сопошинська сільська рада виділила нам землі під заліснення. Наше лісництво вже посадило дерева на території в 38 га.

Натомість у селі Мокротині лісництву мали намір передати землі під заліснення, бо не давали собі з ними ради, але потім чомусь передумали. Та навіть той ліс, який ми все ж посадили, люди не бережуть. Половина насаджень згоріла. Оскільки не організували належного догляду за ними, праця та гроші пішли на вітер. Нині в цих диких лісових заростях люди збирають гриби і тішаться з цього. Найохочіше люди беруть землю під забудову. Але її вистачає і в селах. До того ж, під забудову надаються не всі землі: лише ті, які мають відповідну інфраструктуру, дороги.

– Що включає догляд за зеленими насадженнями. Скільки це коштує?

– За висадження нам мають намір платити близько 400 грн. за гектар. Роботи багато. Щоб через шість-сім років тут виріс молодий лісок, щороку на цих культурах потрібно тричі прокосити траву та прополоти від інших насаджень. Найбільшим “шкідником” є верба, яка пригнічує сонцелюбну сосну.

Якщо вона підніметься, сосна пропаде. Догляд, зокрема, передбачає проріджування та прочищення що сім-десять років.

Щоб виростити ліс, потрібні колосальні зусилля. Якщо в сільському господарстві агроном помиляється на один рік, то в лісовому помилка коштує значно дорожче. Адже тут “урожай” збираємо раз на 70-80 років. Така особливість лісової господарки.

– Знаю, що ви віддаєте перевагу сосні. Чому саме?

– Велике значення має, що виросте на новій території: якісна ділова деревина, чи дрова, скільки виростимо лісу – 300 чи 25 кубометрів. Нині там, де мала б бути сосна, росте береза, де мав рости бук, плодиться граб. Різниця між цими породами значна. Кількість дерев – це кубометри чистого повітря, тонни чистої води. Бо ліс – це природній фільтр, він дає не тільки кисень, а й чисту воду, яку фільтрує земляний покров. Недаремно найбільші катастрофи трапляються там, де немає лісу. Якщо на території не буде хоча б 25% лісу, буде пустеля. На Півдні України для захисту земель від посухи висаджують лісосмуги, шкода, що в нас хоча б цього не роблять.

– Ви кажете, що від лісів залежить чистота малих річок. Чи чисті потічки на Жовківщині?

– Неподалік протікає ріка Свиня, є також малі струмки, канали. Але, оскільки за каналами припинили доглядати, вони заростають чагарниками. Останніми роками триває загальна тенденція до пониження рівня підземних вод. Земля стає сухішою. Якість води теж невисока. Пити її з потічків, як це могли робити наші пращури, вже не можна.

Найбільшою бідою нашого району є сміття. Ним захаращено всі придорожні смуги. Усе залежить від людей і служб, які відповідають за ці питання. Кожна сільрада мала б виділити місце для його збирання, але цього ніхто не робить. Люди не розуміють, що засмічена ними вода потрапить до їхніх криниць, бо діє закон сполучених посудин.

Іще одна велика проблема – підпали, які межують з екологічною катастрофою. Жодні переконання не діють. Працює якийсь старий доісторичний метод господарювання. Щоб мати місце для випасу худоби, люди спалюють стару траву. Із нею згоряють і молоді деревця. А заразом – і результати нашої праці.