Як нас заганяють у парк

Їх залишилося близько трьох відсотків від тих, що мали наші прадіди і на яких ще можна пасти наших корів та овець чи заготовляти сіно на зиму. Щодо інших земель, які були, а це майже 97%, то вони повністю затоплені при створенні Кременчуцького водосховища. Громаду вдруге несправедливо покарали, коли в 1998 році вийшов Указ Л. Кучми N 1341/98 від 9 грудня 1998 року, згідно з яким усю берегову лінію водосховища (а це все, що нам залишилося після затоплення) було передано разом із нашими острівцями до державного лісового фонду (слава тобі Господи, лісники дають дозвіл на випас громадської худоби та на заготівлю сіна на зиму).

Однак, як ми зрозуміли з наради, яку проводив 15 травня ц. р. заступник голови облдержадміністрації І. Близнюк, смужку берегового лугу та ці невеличкі ліси з галявинами (загальна площа пасовищ не перевищує 300 га) все-таки хочуть забрати та передати до новостворюваного національного парку "Нижньосульський".

По завершенні наради керівник проектної організації (а саме так його представив І. Близнюк), А. Голик, вручив уже виготовлені експлікації територій цього парку. В них чітко передбачено межі створюваного природного парку, що захоплюють ці наші невеличкі за площею сьогоднішні пасовища.

Як на нас – це зневажливе ставлення до святилівської громади, а це більш ніж 1200 сімей. Бо ще 29 грудня 2006 року шоста сесія п’ятого скликання Святилівської сільської ради детально вивчила всі питання щодо передачі земель сільської громади до національного парку. І рішення сесії було одноголосне: заборонити! В іншому разі жителям нашого великого села доведеться вирізати всю худобу, бо нічого буде в ясла класти. Ми сподіваємося, в редакції знають, що корова на селі нині є годувальницею.

Як нам відомо, подібні рішення прийнято на сесіях Бугаївської та Пронозівської селищних рад, оскільки при створенні водосховища лугові землі цих великих сіл також майже всі було затоплено. На початку 2007 року ми звернулися до керівництва Міністерства охорони навколишнього середовища України з проханням вивчити це болюче питання.

Як наслідок, комісія, яка приїхала зі столиці, всебічно вивчила цю проблему. Невдовзі громаду письмово сповістили: мовляв, оскільки реальні межі Сульської затоки і самої річки Сули закінчуються побудованою дамбою, що розмежовує Нижньосульську затоку з Кременчуцьким водосховищем, то створення національного природного парку є доцільним і можливим, але… (звертаємо увагу) але на північ від Липівського автодорожнього мосту та дамбової гідроспоруди у бік природних нерестовищ, акваторії і островів, які омиває річка Сула на площі близько 20000 га.

Такий по-державному мудрий підхід керівництва заповідної галузі нас і підбадьорив, і порадував. Адже справді: на північ від дамби та Липівського мосту – вікові нерестовища всіх риб Дніпровського басейну. Ці низові землі покриті майже суцільним очеретом та рогозою (там немає лугових трав), тому рибі є де відкласти ікру та й себе убезпечити, при правильній охороні, як і багатьом видам птиці, яка там гніздиться.

Шановна редакціє. Наша стурбованість викликана ще й тим, що рішення громад Святилівки, Пронозівки та Бугаївки було підтримано й колегією райдержадміністрації Глобинського району Полтавської області та координаційною радою при голові районної ради. Ми глибоко вдячні за це І. Новоселу як главі райдержадміністрації. Однак, мабуть, не так все просто, коли на нараді, яку проводив І. Близнюк і про яку вже згадувалося у листі, керівництво району не змогло відстояти до кінця наші законні права.

Отож, одна надія на вас та Полтавську міжрайонну природоохоронну прокуратуру!..

З повагою, О. Плачковський, В. Нємцов, О. Олійник, члени виконкому Святилівської селищної ради.

P.S. Редакція бере цю проблему під свій контроль і відстежуватиме, як розвиватимуться події довкола створення парку.