В лісовому і деревообробному господарствах накопичилося дуже багато невирішених роками проблем. Тому сказати, що зараз існують прості рішення, які можуть підбадьорити галузь – важко.
Велика проблема: перекос цін на аукціонах. Вони кон’юнктурно виросли, але такі ціни уже не відповідають рівню цін конкурентності готової продукції.
Ціни в першу чергу відображають відсутність критичного мислення або аналізу в галузі. Я б задалась питанням: якщо ціна деревини така, що готова продукція з неї по ціні вища, ніж ціни в основних споживачів в Європі? За рахунок чого підприємствам вдається знижувати собівартість продукції? Чи немає в лісовому господарстві проблеми з товарним виходом?
Вважаю, що аукціони призначили панацєєю для встановлення істинної вартості круглого лісу, але цього не відбулося. Не заперечуючи в цілому механізму аукціонної торгівлі, не можу сказати, що за ці роки бачу їх користь.
Аукціони перетворилися в рулетку. Підприємства, яким треба тисячі кубометрів деревини конкурують з підприємствами, яким треба десятки кубометрів. І це – нездорова конкуренція. Бо великі підприємства вже декілька років як втратили елементарну стабільність поставок, біржі сировини пусті, робота неритмічна, йде скорочення кадрів. Малі підприємства, на яких слаба кадрова і фінансова дисципліна, а попросту вони мають можливість докупити незаконну деревину, ще якось тримаються на плаву. Але звести їх в бій на аукціоні немає жодної логіки. Ми маємо практику, коли підприємство, якому треба 100 м куб заявляється на тисячу і на кожному лоті підганяє ціну значно вищу за ринкову. Потім не викоповує лоти. І немає жодного адекватного впливу.
Організація аукціонної торгівлі не витримує жодної критики. Ми вже декілька разів подавали максимально вичерпні переліки документів, то Енергетичній біржі, то якимось її сателітам. При чому це практично всі документи від моменту заснування підприємства. Їм недостатньо виписки чи витягу з державного реєстра? Для чого цей вал документів, якщо ми з кожного чайника чуємо про цифровізацію? Так ми відійшли від вимог контролюючих органів відксерити всі документи і прийшли до вимог відсканувати всі документи, щоб зареєструватися на біржі?
Всі роки моєї роботи в деревообробній галузі мене не полишає думка, що аукціон існує для того, щоб зняти з підприємств різні комісії біржі, а це сотні мільйонів гривень і погодувати причетних до її створення.
Не виконує біржова торгівля ніяких функцій, які на неї покладають кабінетні вчені.
Чому не виконує? Всі підприємства сировинних галузей хочуть мати хоч приблизне уявлення про можливість закупки сировини. Коли є достатня кількість круглого лісу, то всі більш менш щось можуть планувати. Коли це стає таємницею, коли зникає уявлення про можливість закупки, а торги перетворюються в бій за сировину за будь яку ціну, то я вважаю, що суть спотворюється.
Вважаю, що організація аукціонної торгівлі повинна бути завершальним кроком в стабілізації роботи лісового господарства.
Загальні проблеми з точки зору лісорозробника:
- постійне зменшення обсягів рубок;
- ускладнені доступи до аукціонів;
-дуже погана транспортна інфраструктура в лісах;
– низька вартість оплати за лісозаготівлі, яка не дає можливість дотримуватися природнозберігаючих технологій, що в свою чергу тягне масу претензій екологів і контролюючих органів; ну, це смішно, коли ціна м куб деревини 2- 3 тисячі гривень, а вартість заготівлі того ж м куб – 400 гривень. Якби я була аналітиком ДАЛРУ, я б спитала, чи ніхто з керуючих фахівців не розуміє, що цей дисбаланс тягне за собою далі?
– низька оплата за поновлення лісів; 1 грн за 1 саджанець, коли на гірському схилі треба викопати ямку 40*40 см, вкорінити його і притінити. І так 300-400 саджанців в день. Цю ціну соромно озвучувати. Посадка лісів перетворюється на екологічну акцію відповідальних лісорозробників. Ідея про мільярд дерев ще жива?
З моєї точки зору лісове господарство і деревообробка постійно понижають свій рівень, про що свідчить навіть зменшення кількості FSC сертифікованих підприємств.
Різні акції, наради і колегії, бравурні цифри – все ок. Але проблеми як були 15-20 років тому, так вони і є.

1 коментар
Isachenko
Загальна помилка наших шановних деревопереробників у тому, що вони за вирішенням проблем своєї галузі звертаються до Держлісагентства, яке єдине, на що здатне, – ці проблеми породити, але ніяк не вирішити. Усі ці виробничі питання, включно з прямим договорами на поставку лісоматеріалів, на рахунок “Два!” вирішують обласні військові адміністрації. У них і в мирний час було безліч повноважень для упорядкування усіх виробничих моментів. Сьогодні ж – взагалі ці повноваження безмежні. Це їх прямий обов,язок, прописаний в законі про військові адміністрації окремим пунктом, – “забезпечити на підвідомчій території ефективне використання природних, фінансових, трудових ресурсів”.
Але я прекрасно розумію, що звертатися в ОВА немає до кого. Війна якраз оголила неспроможність місцевої влади вирішувати навіть нагальні економічні і виробничі питання.
От шановний Іван Габор із Закарпаття пропонує створити при військових адміністраціях і облрадах раду лісового сектору. Це ж смішно! З ким ви будете в тих лісових радах працювати? Хто взагалі зможе принаймні ваші, деревообробники, проблеми зрозуміти, не те що їх розв,язати?
Не думаю, що прямо на весь Карпатський регіон не знайдеться хоч одного притомного спеціаліста, який здатен економічно грамотно розрулити проблему доступу деревообробників до сировини. Для початку – її озвучити і виписати конструктивні кроки виходу з ситуації і налагодження ефективної роботи всього лісового сектору в конкретній області. Проблема однакова для Буковини і Львівщини, Прикарпаття і Закарпаття. З усією відповідальністю можу сказати, що в Чернівецькій області таких спеціалістів немає.
У будь-якому разі – нема чого звертатися до ДАЛРУ і чекати від його керівників подачок. Їх номер шість при усіх розкладах. Вони разом зі своїми начальниками теруправлінь повинні виконати розпорядження голів обласних військових адміністрацій. В ОВА і ніде більше треба шукати однодумців.
Comments are closed.