Мистецтво звалювання лісу

Буковинець, який впевнено почуває себе і у діловому костюмі з краваткою, і у спецівці, шоломі та з бензопилкою.

Найкращий вальник лісу – науковець, кандидат сільськогосподарських наук, заступник директора з навчально-методичної роботи Сторожинецького лісового коледжу Віталій Слюсарчук цьогоріч став найкращим на 23-му Всеукраїнському конкурсі професійної майстерності серед лісорубів України. Він жартома називає себе граючим тренером, бо за десятки років педагогічної роботи виховав не одну плеяду кваліфікованих лісівників й лісорубів, переможців і призерів змагань обласного та всеукраїнського рівня.

– Пане Віталію, розкажіть, будь ласка, про цьогорічні «золоті» змагання?

– Всі учасники змагань покладали на них дуже велику надію. Адже тогоріч через пандемію турнір так і не відбувся. Цьогоріч фаховий конкурс пройшов 27–28 вересня. За звання найкращого вальника лісу змагалися 28 команд професіоналів і 5 юніорів з усіх куточків України. Фаворитами на цьогорічних змаганнях вважалися досвідчені лісоруби зі Сумщини, Харківщини, Чернігівщини, Львівщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини і Київщини.

Організаторами конкурсу виступили Державне агентство лісових ресурсів і Товариство лісівників України за підтримки головного спонсора – виробника бензопилок (Німеччина). Перший етап змагань «Звалювання дерева» відбувся 27 вересня на базі ДП «Тетерівське лісове господарство» Київського облуправління лісового та мисливського господарства. Цей етап традиційно вважається найскладнішим і найнебезпечнішим. Потрібно виконати звалювання точно на кілок, що розміщується за 15 м від стовбура дерева. Окрім того, ще й параметри пня (підпил, недопил, перевищення основного різу над площиною підпилу) після звалювання мають бути ідеальними.

І якщо з пнем простіше – все залежить від індивідуальної майстерності й кількості тренувань лісоруба, то з приземленням дерева є нюанси. Це раптовий порив вітру, асиметричність крони, незначний нахил стовбура, і дерево може відхилитися від заданого напрямку, що значно зменшує кількість здобутих балів. Тобто перший день змагань був присвячений винятково звалюванню, що було незвичним у порівнянні з попередніми змаганнями подібного рівня. Власне, мені такий формат до вподоби, бо можна дозволити собі сконцентруватися цілковито на «зіркові 180 секунд звалювання»! Решта чотири етапи змагань 28 вересня вперше відбувались у Києві на виставковому майданчику «LISDEREVMASH-2021» і теж вимагали від учасників неабиякої вправності.

– Розкажіть, будь-ласка, як проходить підготовка до цих змагань.

– Готуючись до всеукраїнських змагань, я тренувався індивідуально, підтримував форму як у домашніх умовах, так і шляхом виїздів безпосередньо до Його величності Лісу. Надзвичайно приємно було добряче потренуватись і взяти участь у підготовці змагань обласного рівня серед лісорубів рідної Буковини, які проходили у моєму рідному селі Банилів-Підгірний. Дуже плідним був мій візит до друзів-колег із Житомирщини, де цьогоріч відбулися чи не найсоліднішого рівня змагання лісорубів (організаторами Радомишля продумано було до дрібниць кожен із регламентних етапів, ба, навіть «родзинка» – конкурс «Найерудованіший лісоруб»).

Це не перший мій турнір подібного рівня. Я беру участь у змаганнях з 2009 року, де виборював призові місця. До речі, цьогоріч у цих змаганнях брали участь вихованці нашого навчального закладу. Ці зовсім молоді за віком, але вже досвідчені та вправні хлопці, активно і впевнено змагаються із «ветеранами». Відзначу Артура Савчука з Хмельниччини і Івана Рокіщука з Івано-Франківщини.

– Для тих, хто не так досконало знає умови конкурсу, розкажіть, з яких етапів і вправ складаються змагання, які вимоги? Які вправи, на вашу думку, є найважчими?

– Учасники демонстрували свою вправність і вміння у п’яти конкурсних видах (вправах): звалювання дерев, обрізування гілок, заміна ланцюга бензопилки, комбіноване і точне розкряжування колод.

Про перший етап змагань «Звалювання дерев» я вже згадував. Звалити дерево потрібно якнайшвидше (до 180 сек.) і найточніше. Кому це вдається, той має можливість отримати 660 балів. Наздогнати переможця цієї вправи буде ой як непросто, бо звалювання дерева оцінюється найбільшою кількістю балів з усіх інших вправ. Цьогоріч на всеукраїнському конкурсі у цій вправі я виборов третє місце і 625 балів.

Решта чотири види змагань вимагають від учасників неабиякої вправності. Щоб виграти етап «Обрізування гілок», учасник змагань якнайшвидше має зрізати 30 штучних гілок, розміщених під різними кутами, причому так, щоб стовбур був максимально гладеньким і непошкодженим. Для цієї вправи відводиться 20 секунд, мій час 21 секунда. При виконанні згаданої вправи важлива вимога з охорони праці – гілки зрізати у напрямку лише від себе, кроки лісоруба з рухомим ланцюгом бензопили при зрізанні гілок із внутрішнього боку караються штрафом (- 20 балів за кожен крок).

Певно, найшвидший етап змагань «Заміна ланцюга бензопилки». Він триває буквально секунди, проте головна не лише швидкість монтажу нового ланцюга, але й правильність заміни. Я отримав найкращий показник у цій справі – 12,98 секунди, це «золото».

При проходженні «Точного розкряжування» надзвичайно важливим є відчуття різу. Адже найбільшу кількість балів отримає той вальник, який зуміє пропиляти колоду під кутом 90° без недопилу. Важливо при цьому не пошкодити дошку, на якій стоїть колода. Завдання ускладнюється ще й тим, що торець колоди – закритий спецвантажем, щоб не було видно частини залишеного недопилу. Максимальна кількість балів – 250, мій результат – 228 балів (підвела обережність, щоб не вчепити настил і не отримати нуль балів за точність. Недопил першої колоди – 3 мм, другої – 6 мм).

Під час розкряжування стовбура комбінованим різом завданням учасників є на двох позначених колодах зробити пропил на одній зверху, а на іншій знизу, проте лише до середини стовбура. А потім пропил потрібно зробити з протилежного боку. Суть вправи – верхній і нижній пропили мають співпасти. Кут пропилювання стовбура має бути 90°, а висота – якнайменша. Максимальна кількість балів – 205, моя – 189 балів (найкращий особистий). Респект юніору зі Львівщини – Василю Рибаку, який здобув 200 балів за цю вправу. Аплодую стоячи!

За підсумками п’яти конкурсних етапів переможцем стає той учасник, який всі вправи проходить на рівні вище середнього. Я у підсумку набрав 1564 бали і посів найвищу сходинку п’єдесталу.

– Взагалі-то, небезпечні змагання. Ланцюг пилки, який обертається зі швидкістю 18 м/сек. – ще те випробування. Техніка безпеки тут має бути на першому місці.

– Прискіпливе журі слідкує буквально за кожним вашим кроком. Якщо, навіть випадково, лісоруб не одягнув захисний щиток обличчя шолома – все, тримай штраф. З тебе знімають відразу 20 балів. Декого з хлопців штраф вибивав з колії. Їм далі вже не вдалося наздогнати лідерів і демонструвати свої здібності на повну. Але я, попри незначне відхилення на звалюванні – 35 балів, зібрався з силами й таки налаштувався на боротьбу наступного вирішального дня.

Дуже важко одночасно слідкувати за часом, працювати із потужним інструментом – єдиною унікальною на сьогодні моделлю бензопилки з інжекторним двотактним двигуном, у спецівці й солідному шоломі. Водночас треба тримати в голові всі норми, правила й вимоги безпеки. Але ж це сувора необхідність, бо наша професія споконвіку вважається однією з найнебезпечніших. В аналогічних змаганнях в ЄС судді ще прискіпливіші, вимоги ще жорсткіші. Наприклад, вхід на майданчик без виклику – карається штрафом у 20 балів.

– З першого погляду, вальники лісу на змаганнях взагалі не схожі на той образ «лісоруба», який сформований у суспільстві. Мабуть, сила тут не головне?

– Ви не перший про це кажете (сміється). Це дійсно так. Я, наприклад, заввишки 183 сантиметри, за статурою хоча й атлет, але не «качок». Із тим же колоритним богатирем Володимиром Кухтою зі Львівщини зовні різниця є (сміється). Але скажу зі свого досвіду, в мистецтві валки лісу, а це таки своєрідне та специфічне мистецтво, важливі не лише сталеві м’язи. Тут потрібні ще й інтелект, логіка, знання з математики, геометрії, фізики, техніки. Необхідно знати як і куди чітко й максимально швидко покласти дерево. Разом з тим, важливо врахувати все, щоб не ушкодити ані себе, ані колег, та зачепити мінімум інших дерев і підріст. Але й це ще не все. Треба розуміти рельєф місцевості, враховувати погодні умови (сніг, дощ, вітер…). І, врешті-решт, необхідно досконало знати техніку – від бензопилки до потужного трактора і спецавтомобіля. Це приходить лише з досвідом, коли ти можеш заготовити сотню стовбурів за добу, врахувавши все вищеперелічене. Тому справжнім вальником лісу може бути далеко не кожен лісівник.

Так, нині механізація дуже активно застосовується на лісозаготівлі. Але високо у горах, глухих лісах, куди не зможе проїхати навіть найпотужніший «форвардер» чи «харвестер», успішно працюватиме лише людина.

– Чи ставались у Вас під час змагань, зокрема останніх, якісь курйози?

– Якихось надзвичайних подій, слава Богу, на змаганнях ніколи не бувало. А пригоди… В когось трапляється ланцюг із бензопили злітає під час високошвидкісного обрізання гілок. Буває це, до речі, доволі часто. У мене також траплялись такі курйози. Щоправда, здебільшого, на тренуваннях, після чого одразу коригую потрібні налаштування ріжучої гарнітури. Буває, що хтось дерево чи не на метр від контрольного кілка звалює. Буває.

– Як Ви тримаєте себе у такій відповідній фізичній формі?

– Я прихильник здорового способу життя. Заняття фізичною культурою і спортом у нашій справі не будуть зайвими. Силові фізичні вправи, елементи важкої атлетики також допомагають. Взагалі, кожній сучасній людині потрібно вести активний спосіб життя – піші й велосипедні прогулянки, туристичні походи, чисте повітря йде на користь. Я, зокрема, отримую все це у дендропарку Сторожинецького лісового коледжу.

– Чи можуть українські вальники лісу – учасники наших змагань, конкурувати з іноземними лісорубами-спортсменами? Адже відомо, що на заході аналогічні змагання є справжнім спортом, ті, хто беруть участь у них – не працюють лісорубами в господарствах, а відшліфовують вправність на тренуваннях упродовж року. Можливо, це і є причиною, чому Україна ніколи не посідала призових місць на міжнародних змаганнях?

– Можливо, але переконаний, що у нашої країни ще є потенціал перемогти і на міжнародних змаганнях. Це демонструє і здобуття срібла й бронзи у індивідуальних заліках наших спортсменів. Щоправда, необхідно докласти значних зусиль, спланувавши чітко і системно як командні, так й індивідуальні тренування збірної України. Збірні Білорусі, Німеччини, Австрії, Словенії, Італії, Франції, які формують нині кістяк у IALC (міжнародна асоціація чемпіонатів лісорубів), є для нас чудовим прикладом.

У нас є потенціал і серед молоді. Приємно навчати здібних, кмітливих, ініціативних студентів, яких у нас нині чимало. Проте перепоною виховати чемпіона є трудова міграція – це сувора реальність сьогоднішнього розбалансованого ринку праці, в тому числі, для молодих недосвідчених фахівців лісового господарства.

На жаль, в Україні, на відміну від країн ЄС, для лісової галузі свідомо створюється негативний образ, лісівники часто потрапляють під приціл псевдоекоактивістів, суспільство цілеспрямовано дезінформується. Я не заперечую, в Україні є «чорні лісоруби», які займаються незаконною рубкою, але ототожнювати їх із лісівниками і всією галузь, паплюжити чесних і порядних працівників лісового господарства, це не правильно, ба, навіть аморально.

До того ж у нас нині карантин, у навчальних закладах дистанційна освіта і все це створює передумови для того, щоб студенти лісових кафедр і молоді спеціалісти-лісівники шукали кращої долі за кордоном.

– Нині дуже популярна тема гендерної рівності. Професія лісоруба здавна вважається виключно чоловічою, але за кордоном, особливо останнім часом, багато і жінок вправно працює з сокирою й бензопилкою.

– Нині найвправніші жінки-вальниці працюють у лісовому господарстві Німеччини, Польщі, Норвегії, Швеції. Навіть на змаганнях світового рівня вони дають фору чоловікам. Найвідоміші вальниці у світі: Лін Арвідсон (Швеція), Інес Францескін (Словенія), Юлія Кролік (Польща), Кароліна Вайнбергер (Австрія).

В Україні жінкам поки що за законом не дозволяється працювати лісорубами. В чомусь я це підтримую, бо робота важка та небезпечна. Але, зі свого педагогічного досвіду скажу – під час навчальних практик на старших курсах, коли ми вивчаємо спецтехніку та інструментарій, дівчата впевнено, без помилок набагато краще за деяких хлопців, запускають бензопилку, замінюють ланцюги, вправляються з іншою технікою. Тож, можливо, з часом ситуація зміниться і у нас.

До речі, одна з наших колишніх студенток, Іванна Данілова, яка згодом закінчила НУБіП, зараз успішно працює у галузі. В активі нашої випускниці успішний виступ на змаганнях із професійної майстерності (м. Брно – Чехія). От вам і не жіноча професія.

– Ми часто згадуємо лісівничі династії, покликання лісівників. А як Ви стали лісівником? Можливо, Ваша родина теж лісівнича?

– Я родом із передгір’я Буковинських Карпат – мальовничого села Банилів-Підгірний. Звісно, все дитинство проводив у місцевих лісах. З дитинства відчував потяг до лісівничого фаху. Закінчив рідний технікум, а згодом й НУБіП, звідки був відряджений за програмою міжнародного обміну студентами до Швейцарії. Здобув корисний адміністративний досвід у Чернівецькому обласному управлінні лісового та мисливського господарства, де став завідувачем сектору економіки і фінансів.

Згодом повернувся до рідної «альма матер». Захистив дисе­ртацію на тему: «Особливості росту та енергетичний потенціал деревостанів бука лісового у Буковинському Передкарпатті». Моя родина теж лісівнича. Дружина Аліна – інженер з охорони праці у нашому коледжі. Саме на її плечах уся безпека наших хлопців і дівчат під час навчального процесу, навчально-виробничої практики. Та й під час останніх виступів саме вона готувала й інструктувала нашу команду, вболівала за мене і хлопців. Старший син Дмитро – теж мій вірний помічник і тренер. Він уже допомагає мені фіксувати параметри, час, помилки, надає корисні поради щодо удосконалення аспектів тренувань, знає як і з якого боку підійти до дерева. Ми часто тренуємось разом. Менший чотирирічний синочок – Олег теж, мабуть, виросте лісівником, бо його цікавлять виключно іграшкові бензопилки, мототримери, захисні шоломи… Переконаний – буде ще один вальник-переможець!

– Щиро дякую за розмову!

Вів розмову

Володимир РОМАНЕНКО,

фото Віктора ПОДЕНКА,

“Лісовий і мисливський журнал”,2021