17/01/2022
0У 1888 році у Волинській губернії видано «Положення про збереження лісів». А вже в 1891 році на підставі цього документа в Житомирі було створено Волинський губернський лісоохоронний комітет, головою якого став губернатор.
Цікаво, що до складу цього комітету увійшов губернський «предводитель дворянства», голова Житомирського окружного суду, член «губернського з селянських справ присутствія», керуючий державним майном (зав. діловодством), старший лісний ревізор-інструктор, молодші запасні лісничі, кілька осіб за вибором від місцевих лісоволодільців. Першим представником лісового відомства в цьому комітеті був Микола Дем’янович Аматов. Розташовувався комітет на вул. Великій Бердичівській в будинку Шапіри і проіснував до 1919 р.
Історичні джерела свідчать, що діяльність з охорони лісів та їх впорядкованого використання на Житомирщині розпочалася з переходом цієї території у 1793 р. під владу Російської імперії та утворенням Волинської губернії з центром у місті Житомирі.
В 1798 р. у Росії був заснований перший орган централізованого управління лісовими ресурсами – Лісний департамент, завданням якого було забезпечення державі максимального прибутку від лісового господарства. У Волинській губернії питанням лісу займався лісовий відділ казенної палати.
З 1837 р. майже всі питання, пов’язані з лісовим господарством, перейшли до компетенції утвореного Міністерства державного майна. А в губерніях питання лісу перейшли до палати державного майна, до складу якої входив лісовий відділ. Останнє займалося складанням кошторисів на продаж лісу, охороною лісів, організацією лісосічних робіт та відновленням лісів.
У 1839 р. було затверджено «Положення про корпус лісничих». Губернський лісничий керував лісовою охороною та очолював лісовий відділ палати державного майна. У 1886 р. цю посаду обіймав статський радник Микола Дем’янович Аматов, який, до слова, народився в родині чебоксарського окружного лісничого.
Перші лісництва на території нинішньої Житомирщини створено в 1845 році, вони займалися охороною та обліком лісу, організацією заходів із запобігання лісовим пожежам, лісокультурною роботою та продажем лісових ділянок.
На нинішній території Житомирської області в той час розміщувалися Новоград-Волинський, Житомирський та Овруцький повіти Волинської губернії і Бердичівський, Сквирський та Радомиський повіти Київської губернії.
Перші лісництва були створені в усіх повітах: у Житомирському – Житомирське, в Овруцькому – 1-е Овруцьке, 2-е Овруцьке та 3-е Овруцьке, в Бердичівському – Бердичівське, в Радомиському – 1-е Радомиське і 2-е Радомиське. Історичні джерела містять і відомості про перших лісничих: у Житомирському лісництві – колезький асесор Михайло Іосифович Іоч, у 1-му Овруцькому – титулярний радник Всеслав Іванович Смирнов, у 2-му Овруцькому – губернський секретар Василь Миколайович Кладо, в 3-му Овруцькому – колезький асесор Василь Олексійович Некоз, у Бердичівському – штабс-капітан Карл Венедиктович Козаковський, в 1-му Радомиському – прапорщик Людвик Матвійович Яновський, в 2-му Радомиському – прапорщик Петро Васильович Косс.
У 1895 р. було створене 2-е Житомирське лісництво. Через три роки – 4-е Овруцьке. А в 1899 р. в Овруцькому повіті вже було п’ять лісництв і вони мали інші назви: Народицьке, Довгосільське, Юрієвське, Лугинське та Олевське. В 1900 р. у Житомирському повіті лісоохоронною діяльністю займалося три лісництва: Житомирське, Чуднівське та Корабельне. Того ж року 1-е та 2-е Радомиські лісництва отримали назви Радомиське та Шершнівське відповідно. У 1901 р. в Овруцькому повіті було сім лісництв (створено Карпилівське та Радовельське), а в 1902 р. у Житомирському повіті – чотири лісництва (створене Станишівське). У 1903 р. в Овруцькому повіті було дев’ять лісництв (створені Овруцьке та Замисловецьке), а в 1905 р. – десять (створено Дивлинське). У 1912 р. у Житомирському повіті було п’ять лісництв (створено Тригірське), а у 1914 р. в Овруцькому повіті – дванадцять лісництв (створені Сновидовицьке та Жубровицьке).
Відтак, у 1917 р. на території нинішньої Житомирської області функціонувало двадцять лісництв. Найстаршими серед них були: Корабельне, Олевське, Народицьке, Довгосільське, Бердичівське, Радомиське та Шершнівське.
