Черниговским лесникам не хватает заповедности

Фактом является то, что в Украине нет сбалансированной и продуманной политики  охраны природы,  в том числе и в лесах. То что мы имеем, – это  винегрет из разных систем, унаследованных или заимствованных из несовместимых источников, избыточных, дублирующих друг друга и плохо работающих на практике. Украина – европейский рекордсмен по доле лесов исключенных из расчета главного пользования , которые по определению относятся к особо охраняемым территориям, хотя украинские  власти так не считают. В лидирующей группе она и по числу и площади объектов 1 и 2 категорий IUCN…. И несмотря на это в стране нет ни эффективной охраны лесной среды, ни эффективного лесопользования…

Фактически  леса страны делятся пополам: на одной половине ведение лесного хозяйства существенно ограничивается якобы с целью сохранения природы, а на другой для природы очень мало что делается.  Гослесагенство, вместе со своей карманной наукой, никогда не было способно не только выработать собственную стратегию защиты природы в лесах, но и аргументированно участвовать в обсуждение проблем охраны лесных экосистем, в том числе их заповедания. Обычно, по отношению к созданию новых территорий  на Шота  занимали позицию, – “А  Баба Яга – против”, которая впрочем никогда не приводила к успеху.

Год назад времена изменились. Крепка мужская дружба (?) связала вождей агентства и министерства и  мешок с ПЗФ снова развязался. Лесники расстались с образом Бабы Яги и стали апологетами  увеличения заповедности. С новым лозунгом выступили лесоводы Черниговщины: “Активне перетворення цінних природних територій у заповідні – запорука нашого піклування про майбутні покоління”

 ???

В принципе я не против заповедания того, что этого заслуживает, но хотел бы в  видеть в этом процессе какую-то систему и понимать к каким последствиям он приведет…   Абсолютно недопустимо пропагандировать заповедность, как режим, который всегда и везде лучше разумного хозяйствования. Опыт Древлянского, Чернобыльского биосферного и Житомирского заповедников наглядно продемонстрировал всем судьбу искусственных хвойных посадок, ставших объектами строгой охраны…   Почти полностью усохшие сосновые заказники  Полесья стали латифундиями короедов и раем для трутовиков  и дятлов.   Десятки и сотни тысяч гектар бросового во всех отношения леса (интродуценты, порослевики N-ой генерации и т.п.) стареют и гниют на просторах Украины, “попукивая” в атмосферу углеродом и уже давно его не секвестрируя. Конечно, если абстрагироваться от динамики климата, то можно допустить, что через 300-500 лет на всех этих территориях буде естественный лес. Но какой ценою?  Как Вы думаете, она адекватна? На мой взгляд, РЕАЛИЗУЕМАЯ СЕГОДНЯ ПОЛИТИКА В СФЕРЕ ОХРАНЫ ЛЕСОВ И ЛЕСОПОЛЬЗОВАНИЯ –  ЭТО ПОЛНЕЙШАЯ БЕСХОЗЯЙСТВЕННОСТЬ…

Такое впечатление, что плачевные результаты  избыточной охраны лесов  никаких морщин, – на коре головного мозга  лесных чиновников и лесных ученых нынешнего поколения пока не оставили. Чего же ждать от остальных?   Как Вы думаете, можно ли надеяться, что  в будущем что-то измениться?  Может терапия огня, воды и ветра ” со временем вернет им зрение, а точнее понимание того, что происходит перед глазами?

Конечно, разумное отношения к заповеданию, – это только одна сторона медали. Вторая, – активное содействие сохранению и восстановлению биоразнообразия на площади всех лесов Украины. Я говорю об этом уже “сто лет”. Интересно почему никто не слышит и не делает: ни экологи, ни лесники? Об отдельных энтузиастах, действующих на свой страх и риск я помню и очень их ценю… и более того… 

М.П.

ПОСИЛЕННЯ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ – ЦЕ  РЕАЛІЗАЦІЯ ОДНОГО З ПРОВІДНИХ НАПРЯМІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ СІВЕРСЬКОГО КРАЮ

Чернігівська земля має унікальну природу, різноманітний рослинний і тваринний світ, чисельність якого, на жаль, з кожним роком скорочується. Антропогенний вплив на природу досягнув нині такого розмаху, що зумовив проблеми загальнопланетарного масштабу, про які ще на початку минулого століття ніхто й не здогадувався.

Це і глобальне потепління клімату, і масове забруднення поверхні  планети, і помітне зникнення багатьох видів її флори та фауни. Може статися навіть так, що якийсь з видів, донедавна такий звичний у природі, зникне зовсім.

Як відомо, головними причинами зникнення рідкісних тварин і рослин  є знищення середовищ їх існування. Та й безпосереднє знищення їх самих. А тому більшість зникаючих видів охороняється Червоною книгою України, а деякі – навіть Міжнародними конвенціями.

Отож найкращим способом збереження рідкісних видів тварин та рослин є збереження середовища їхнього існування. А чи не єдиний шлях зробити це – створити на цих територіях об’єкти природно-заповідного фонду. Звичайно, природно-заповідний фонд може бути створений і для інших цілей, як, наприклад, збереження природного ландшафту, історичної місцевості, шляхів міграції тварин. Перетворення природних територій у заповідні дозволяє вберегти їх від небажаного і невиправданого впливу людини.

Природно-заповідний фонд характеризується великою кількістю об’єктів з порівняно невеликою площею (більше половини об’єктів мають площу до 100 гектарів). На території області ці об’єкти розташовані досить нерівномірно: в Носівському, Ніжинському, Бахмацькому, Борзнянському районах за рахунок високого відсотку розораності земель площа природно-заповідного фонду не досягає і трьох відсотків від площ районів. Це негативно впливає на екологічну стабільність цих територій.

За кількістю заповідних об’єктів наша область є лідером в Україні. На її території функціонує 386 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 93240.49 гектара. Це 20,3 відсотка від площі лісів підприємств, підпорядкованих Чернігівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, та 7,81 відсотка від площі всієї області.

Вісім із цих об’єктів площею 8501,9 гектара мають загальнодержавне значення. Це  Ічнянський та Мезинський національні природні парки, розташовані на  6686,6 гектарах, чотири заказники площею 1690,3 гектара та дві пам’ятки природи площею 125 гектарів. Є ще й  378 природно-заповідних об’єктів місцевого значення загальною площею 84738,59 гектара.

Завдяки активній реалізації державної політики в галузі розвитку заповідної справи площа заповідних територій області постійно збільшується. Лише за два останні роки вона збільшилася на 7188 гектарів.

Це свідчить насамперед про те, що розвиток природно–заповідної справи є одним із провідних напрямів екологічної стратегії Чернігівщини. Адже лише заповідні території здатні забезпечити екологічну рівновагу, тобто компенсувати шкоду, заподіяну людьми природним комплексам. Нам необхідно зберегти принаймні частину дикої природи такою, якою вона є насправді.

Бо активне перетворення цінних природних територій у заповідні – запорука нашого піклування про майбутні покоління.