29/04/2008
0
26 квітня з дня аварії на Чорнобильській АЕС виповнюється рівно 22 роки. Страх перед радіацією поступово розсіюється, а чорнобильський синдром все частіше змінюється на невмотивовану завзятість і бажанням заробити на унікальності зони відчуження.
Квітневим ранком біля київського вокзалу збираються туристи – на них чекає великий автобус з табличкою Рripyat.com. Дітям до 18 років бувати на забруднених територіях заборонено, їх не беруть, повідомляє "Известия в Украине".
– У Франції пройшли мітинги, присвячені роковинам Чорнобиля
– Самостійно потрапити до Зони складно
– Експерти не радять захоплюватися такими турами
– Зняття з експлуатації займає 100 років
– Політики взяли участь у молебні про загиблих чорнобильців
Щоб налаштувати пасажирів на потрібний лад, в автобусі показують фільми про аварію 1986 року та її ліквідацію. З контрольно-пропускного пункту "Дитятка" починається зона відчуження, де перевіряють паспорти.
Далі майже відразу починаються залишені села. Темні вікна напівзруйнованих хатин виглядають похмуро. "Весною будинки ще видно, а влітку вони практично повністю ховаються за листям дерев. Про те, що їдеш колишнім селом, можна дізнатися тільки за дорожніми знаками", – розповідають організатори.
Покинуте людьми місце вподобали тварини. Зараз тут живе велике поголів’я коней Пржевальського, є багато кабанів, лосів і косуль, з’явилися навіть рисі.
Процвітання чорнобильської фауни не залишилося непоміченим для браконьєрів. Боротися з ними місцевій міліції нелегко, оскільки серед любителів пополювати в цих лісах немало високопосадовців, зокрема з МВС і МНС, що відповідають за збереження Зони. Як зазначають гіди, нерідко в групах затриманих немає нікого нижче за майора міліції.
У Чорнобилі живуть люди, які працюють на ЧАЕС та інших підприємствах зони відчуження. Містечко невелике, майже весь приватний сектор покинутий, багато сміття, практично все місцеве населення одягнене в камуфляж. Після зупинки організатори попереджають: "За межі двору не виходити – Чорнобилем ходить патруль. Всіх, у кого немає спеціального дозволу тут перебувати, садять в ізолятор". Це, очевидно, і є причиною своєрідної моди на камуфляж.
За санітарними нормами перебувати тут можна тільки чотири дні на тиждень. Хоча нечисленні жителі селищ зони (а їх залишилися близько трьох сотень) на ці норми особливої уваги не збертають. Крім того, вони дуже ображаються, коли їх називають "самоселами", тому що живуть на своїй рідній землі.
Кілька років тому в ці села приїжджав Президент Ющенко і навіть подарував одному з жителів Зони свій мобільний телефон. Тепер тут жартують, що володар "президентського телефону" має прямий зв’язок з головою держави і може безпосередньо скаржитися йому, якщо що не так.
Інформацію про те, що "ловити рибу тут категорично заборонено", невимушено спростовують своїм виглядом два місцеві рибалки на невеликому човні. Крім того, хоч офіційно вирубка лісу тут заборонена, майже весь час уподовж дороги видно якісь лісозаготівлі, а повз проїжджають навантажені чимось машини. І хоч офіційна влада знає про подібні порушення, мало що робиться для їх усунення.
Не так давно заступник Генпрокурора Тетяна Корнякова повідала про те, як затримували машину з половиною тонни "чорнобильської риби": "Коли підняли документи, виявилось, що один із затриманих – власник лотків на Оболонськом ринку".
Туристів приводять на міст через річку Пріп’ять, неподалік від колишнього села Паришево. Звідси відкривається чудовий вид, як на саму річку, так і на ліс навколо, серед якого подекуди виглядають всілякі іржаві конструкції. А вдалині на виднокраї – та сама Чорнобильська АЕС у всій своїй зловісній величі.
Коли екскурсія доходить до 10-кілометрової зони, гіди не рекомендують палити, що-небудь їсти чи пити – є ризик, хоч і не дуже великий, попадання радіоактивного пилу в організм. Хоча багато хто, включаючи самих же поводирів, продовжує диміти сигаретами.
У покинутому дитячому садку в одному з сіл – пустка, старі радянські іграшки, прогнила стеля і тріск дозиметрів. На стінах досі висять старі стенди, на вході – траурний вінок.
На під’їздах до ЧАЕС попереджають, що знімати її заборонено, фотографувати четвертий енергоблок можна тільки з одного ракурсу. В приміщенні для екскурсій, де знаходиться макет реактора з усіма його руйнуваннями, гід розповідає про подробиці аварії.
Головний пункт призначення – розташоване в трьох кілометрах від ЧАЕС, покинуте місто атомників Прип’ять. Пророслі крізь асфальт берези, провалені поверхи шкіл, бурульки на обірваних проводах в готелі, пожовклі газети за 25 квітня 1986 року, піаніно в порожніх квартирах, дитячі протигази, луна від падаючих крапель у порожньому спортзалі, папороть у шкільній їдальні, на шафках в дитячому садку – прізвища дітей, які давно полишили це місце.
Після аварії вчені ще кілька років працювали над тим, щоб повернути жителів в місто, і лише в 1989 році стало зрозуміло, що це неможливо.
У місті багато "сучасного" сміття: порожні пляшки від пива і горілки, пачки сигарет, пакети з-під соку. На роковини аварії сюди приїжджають кілька тисяч колишніх жителів, які не завжди прибирають за собою. Бувають і нелегальні туристи – любителі екстремального відпочинку.
Крім того, до Прип’яті навідуються мародери, причому навантаженим радіоактивним металобрухтом вантажівкам вдається спокійно проїздити через кілька КПП. Безліч розбитих вікон і відсутність каналізаційних люків є наслідком візитів мисливців за металом. Туристам здається, що ці руйнування викликав вибух на ЧАЕС.
Найпопулярнішими місцями для екскурсій у Прип’яті є готель, палац культури, басейн, чортово колесо, школи і дитячі сади, причал і відділок міліції. Знамените колесо так ніколи і не крутилося – початок його роботи був запланований якраз на 1 травня 1986 року. Кабінки з жовтого пластика до цих пір виглядають як нові. Гід розповідав довірливим туристам із США, що щороку він особисто лізе на колесо і підфарбовує кожну кабінку, заробляючи по 100 доларів за кожну.
Мох – найбільш радіоактивна субстанція у Прип’яті, й поводирі настійно радять по ньому не ходити. Проте одна туристка влаштувалася засмагати на цьому мосі. Вона десь вичитала, що засмага при радіації виходить кращою і тримається довше.
Туристів попереджають про можливу зустріч з кабанами і про те, що якщо не виявляти агресію, вони не нападуть. Був також випадок, коли одна з груп наткнулася в Прип’яті на зграю здичавілих псів – від них довелося ховатися в машині.
Самостійно потрапити до Зони складно
До Чорнобиля туристи навідуються ще з середини 1990-х років. Потрапити на територію Чорнобильської зони самостійно вельми проблематично, передає РИА "Новости".
Наприклад, щоб потрапити в місто Прип’ять, звідки після аварії було повністю евакуйовано населення, доведеться отримати щонайменше три пропуски – на межі 30-ти, 10-ти і 5-ти кілометрових зон.
Але 9 травня, в день, який вважається поминальним, можна побувати в Чорнобильській зоні без додаткової тяганини. Цього дня організовуються групові поїздки до Прип’яті. Більшість відвідувачів зони – колишні жителі Прип’яті, працівники АЕС, їхні друзі та знайомі, яких навряд можна зарахувати до туристів. Вони, найчастіше, навідуються на міське кладовище, де поховані їхні рідні, а також з ностальгією бродять знайомими місцями, згадуючи минуле.
Заявки на відвідини Чорнобиля також надходять від туристів, що мають професійний інтерес до зони: біологів, фізиків, екологів і журналістів.
Деякі українські турфірми і жителі зони не приховують бажання поставити "радіоактивний" туризм на потік і вважають, що організація екскурсій для відвідувачів дозволить вирішити низку соціальних проблем зони відчуження.
Типова одноденна поїздка проходить так: вранішній виїзд із Києва, шестигодинна екскурсія, в яку входять відвідини ЧАЕС, огляд об’єкту "Саркофаг", знайомство з містом-примарою Прип’ять, відвідини стоянки заражених транспортних засобів (тисячі вантажних машин, гелікоптерів, бронетранспортерів), а також зустріч з самоселами в "зоні відчуження".
В околицях зони є комфортабельні міні-готелі класу "люкс": всі чорнобильські об’єкти, призначені для життя ліквідаторів, будувалися на чистих ділянках землі (під будівлями міняли шар ґрунту, будматеріали везли з Фінляндії, а продукти харчування завозяться з незаражених областей України і проходять потрійний контроль спеціальних служб). Ніч у готелі коштує близько 15 доларів, стільки ж – триразове харчування. Місцеві власники авто здають свої машини в оренду за 10 доларів на годину.
Експерти не радять захоплюватися такими турами
Приблизно 60% радіоактивних осадів від вибуху в 1986 році випало на території Білорусі, яка вважається найбільш постраждалою. Проте, саме там вперше пролунали пропозиції від туристичних фірм про організацію екстремальних турів чорнобильською зоною, повідомляє Бі-Бі-Сі.
Посол Білорусі в Києві Валентин Величко, діти і внуки якого і зараз живуть недалеко від Чорнобиля, в Гомелі (центр білоруської області, яка сильно постраждала від вибуху на ЧАЕС), вважає подібні пропозиції дурістю.
"Я розумію, що після аварії встигло підрости ціле покоління, і страх перед Чорнобилем вже не такий сильний, як раніше, – зітхає він. – Але це безрозсудна пропозиція. Хтось пробрався заради реклами в зону відчуження, забруднену цезієм, стронцієм, повернувся і хоче заробляти на цьому гроші".
"В кожному разі мають бути зроблені всі можливі висновки і професійні виводи про те, наскільки це безпечно для здоров’я людей", – заявив посол.
Йому вторить у Києві головний консультант комітету Верховної ради з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Олена Кутова: "Зараз влаштовувати з зони відчуження зоопарк я б не стала. Там як і раніше небезпечно, так що це не жарти. Багато хто їздить в зону відселення на могили предків, але за це брати гроші безбожно".
Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в навколишнє середовище було викинуто багато радіоактивних елементів. Найбільш радіологічно значущими з них є: йод-131 (період напіврозпаду 8,04 дня), цезій-137 (30,1 року), стронцій-90 (28,8 року), плутоній-239 (24 000 років), плутоній-240 (6 540 років), плутоній-241 (14,4 року) і америцій-241 (432, 2 року).
Зараз основний внесок у дозу опромінювання людей, які проживають на забруднених територіях, вносить цезій-137 – його частка більше 90%. Отже виправданими відвідинами зони можна вважати лише професійний інтерес. Адже чорнобильські умови штучно не відтвориш.
Радіофобія, яка спостерігалася в перші роки після аварії, поступово проходить. Зате як і раніше части випадки так званого ландшафтного генезису, коли люди, відселені з забруднених зон в інші області в нові будинки з корівниками, газо- і водопостачанням, все-таки повертаються у свої кинуті села.
На новому місці вони почувають себе погано, навіть хворіють, а варто повернутися – все чудово: сіють, орють, жодних хвороб. Патріархальний устрій, психологія, сформована впродовж століть, не дають їм відірватися від своєї землі.
"Тема Чорнобиля легко і часто експлуатується, – вважає Олена Кутова. – Люди поступово забувають про аварію (це дуже добре, аби держава про неї не забула), але щороку до чергових роковин починається "шухер". Йдуть чутки, що десь там потекло, просочилося тощо. Хоча нічого там не сочилося".
За тиждень до чергових роковин аварії український парламент обговорював чорнобильські проблеми і прийняв постанову про стан, заходи і перспективи подолання наслідків катастрофи.
Як розповів голова комітету Верховної ради з питаннь екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій Семинога, основними проблемами залишаються екологічна безпека, будівництво укриття над реактором і переробка ядерних відходів, а також соціальний захист чорнобильців.
На багатьох забруднених територіях все ще живуть люди, і зараз стоїть питання, як відновити роботу в цих зонах. У Києві думають, як почати вирощувати на брудних землях сільськогосподарські культури, які "беруть не дуже багато радіації".
Особлива увага приділяється долі жителів Славутича – міста-супутника, в якому живе 26 тисяч людей, що працюють на ЧАЕС. Славутич, побудований посеред Чернігівської області, адміністративно підпорядкований Київській області, а щоб добратися з нього на ЧАЕС, потрібно проїхати через Білорусь.
Співробітники станції, які живуть в Славутичі, чотири рази на день проходять митний і прикордонний контроль. Проект білорусько-української угоди про спрощення для них поїздок давно готовий, але зустріч президентів Лукашенка і Ющенка, на якій воно повинне бути підписане, весь час відкладається – після помаранчевої революції голови двох сусідніх держав візитами так і не обмінялися.
Але найголовніша проблема жителів Славутича в майбутньому – після закриття ЧАЕС вони стануть безробітними. Як впоратися з цією проблемою ще не вирішено.
Зняття з експлуатації займає 100 років
Нагадаємо, що в минулу середу, 23 квітня, Президент Віктор Ющенко спостерігав за вивантаженням останньої паливної збірки з реактора третього блоку ЧАЕС. При ньому відкрили також пусковий комплекс першої черги комплексу з безпечного поховання відходів "Вектор" – першого за роки незалежності України.
Як написали багато українських ЗМІ, цим "фактично завершується виконання доручення голови держави про вивід ЧАЕС з експлуатації".
Проте, як зазначає Бі-Бі-Сі з посиланням на Олену Кутову, "процес зняття з експлуатації АЕС займає в цілому 100 років".
"Після того, як у Чорнобилі рвонув четвертий реактор, – розповідає Кутова, – на АЕС була маса відходів. Серед них не тільки відпрацьоване, але і свіже ядерне паливо. 15 грудня 2000 року президент Кучма дав команду закрити станцію і вивести з мережі третій блок, що залишався на той момент робочим. Сім з половиною років – до минулої середи – тривало тільки вивантаження палива".
За словами Кутової, відпрацьоване ядерне паливо вивантажили в тимчасове мокре сховище. Наступним важливим етапом буде споруда нового сховища, яке планується ввести в експлуатацію в першому півріччі 2013 року.
Зараз ЧАЕС чекає на консервацію устаткування, яке, природно, теж є джерелом радіації. Після цього треба витримати 80 років, щоб пройшов період напіврозпаду основних елементів, – лише після цього почнеться демонтаж устаткування, і станції не стане.
"Будуть тільки відходи, які поховають там же, але це трапиться вже не при нашому з вами житті", – додає Кутова.
Крім того, є ще саркофаг, для якого потрібно побудувати так званий конфайнмент, – укриття, захисну оболонку. Роботи з розмітки майбутнього фундаменту вже розпочато французькою компанією Novarka.
Як повідомив її представник, для отримання повної інформації про розміри існуючого саркофага було виконано тривимірне сканування території навколо об’єкту. Захисну оболонку планують побудувати за 53 місяці (відлік пішов з вересня минулого року).
На момент підписання контракту ціна робіт складала 505 млн доларів – це 16-а частина того, що Україна вже витратила на ліквідацію наслідків аварії.
Політики взяли участь у молебні про загиблих чорнобильців
Сьогодні Президент Віктор Ющенко взяв участь в поминальному молебні і церемонії покладення квітів до Меморіального кургану "Героям Чорнобиля". Заходи відбулися в Києві з нагоди 22-х роковин Чорнобильської аварії, повідомляє прес-служба голови держави.
У поминальних заходах взяли участь голова Верховної Ради Арсеній Яценюк, секретар РНБОУ Раїса Богатирьова, голова Секретаріату президента Віктор Балога, Київський міський голова Леонід Черновецький, голова Київської ОДА Віра Ульянченко, міністр оборони Юрій Єхануров, громадські і політичні діячі, ліквідатори аварії на ЧАЕС, родичі загиблих.
На згадку про загиблих митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) провів поминальний молебень. Учасники заходу запалили свічки біля Меморіалу.
Під 22 удари дзвонів присутні пошанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
Після цього Президент встановив свічку на згадку про загиблих в Храмі Входу Господнього до Єрусалиму (Чорнобильська церква).
NEWSru.ua
