Лісник гірського обходу

Навіть у високогір’ї вже пливе молоде бабине літо, то тут, то там бавлячись в сріблі-злоті своєї незрівнянної краси. Володимир Труфан, один із наймолодших лісівників Селятинського лісництва, квапить, бо йому хочеться показати найбільш примітні ділянки насаджень на дорученому обході, яким справді не можна не захоплюватися.

– Бачите он ті ялиці на тому бескиді? – звертає він нашу увагу. – Пам’ятаю, їхньою величчю захоплювався знаменитий лісничий Іван Федорович Шкеул, постійно підкреслюючи: «Та це не ліс, а справжнє золото. Бо навіть на висоті за тисячу метрів над рівнем моря дає прибавку в деревині до тисячі кубометрів з гектара. Деревина дуже високої якості». Давно вже немає Івана Федоровича, а я пам’ятаю його слова, наче вчора він тут стояв на наставляв таких, як я, берегти та примножувати багатство Карпатського лісу. Щось вдається, а щось – не зовсім, бо це гори. Є такі важкодоступні місця, де, як кажуть, ні проїхати, ні пройти. Але навіть за таких обставин нам таки вдається виконувати волю лісничого Шкеула, ім’я якого шанувала вся галузь колишнього Союзу.

Мене дуже втішила оцінка трудів Івана Федоровича, з котрим не раз зустрічався і, мов зачарований, слухав його розповіді про ліс, служінню якому він віддав усе життя. І ще стало не менш втішно, що його настанови чесно і самовіддано втілюють у практику такі працівники, як Володя Труфан. Ось і сьогодні, не подолавши навіть десятої частини території його чи не найбільш проблемного за доступністю обходу, не можна не підмітити ладу, того порядку, без яких справжнього лісу ніколи не викохаєш.

– Цим ялинам скільки років і на якій висоті набирають сил? – цікавлюся у Володимира.

– До сантиметра не можу вгадати, – прикидає в уяві. – Але в рості за 100-120 років вони вигнали приблизно до 35-40 метрів.

– Володю, не щемить серце, що рано чи пізно їх таки треба рубати, але забрати деревину з непрохідної території навряд чи вдасться?

– Вдасться, – переконує лісник, – бо вже маємо дорогу до урочища Ульма, про яку колектив нашого підприємства мріяв давно. – Щось підвеземо звідсіля технікою, щось підсобимо кониками, але будьте певні, що в такий спосіб не змарнуємо жодного кубометра насаджень.

Вірю, бо якраз про таких охоронців лісу, як Володимир Труфан, його нинішній, доволі прискіпливий керівник Іван Юрнюк відгукується чи не найкраще. На обході, де бескид за бескидом, того дня не побачив жодного покинутого дерева. Як вдається – то вже їхні секрети. Головне ж у тім, що вдається насамперед завдяки щирому вболіванню за долю насаджень, тому й давав настанови таким, як Володя, його перший вчитель, заслужений лісівник України Іван Федорович Шкеул.

– Володю, – розмірковую вголос, – певно, на перевалі Шурдин через важкодоступність навряд чи колись пролунає згубний звук бензопили.

– Дозвольте заперечити, – каже лісник. – За роки роботи (а це вже понад 10 років) переконався, що саме через недогляд трапляються порушення, від яких потерпає підприємство. Зараз для тих, хто їх чинить, не існує відстаней і бездоріжжя. Навіть і на дорученому мені обході. Тому, якщо і не щодня, то регулярно відстежую всі найбільш ризиковані ділянки насаджень по всьому 50-кілометровому периметру на площі понад 700 гектарів, де ще з дитинства пізнав кожну стежину. Я ж народився в гірському селі Руська, і повірте, що, мабуть, саме від усвідомлення причетності до його долі кращої для себе роботи не уявляю. Трапляється, іду лісом та все розмірковую, яким він повинен бути для нас та наших дітей. Доходжу думки: ось таким, як ми його сьогодні бачимо. Щоби в ньому було те привілля природи, яке дарували земля та небо. Легше тоді пташині співати, і слід дичини ніколи в угіддях не зникне.

У чомусь погоджуюся з Володимиром Васильовичем, в іншому заперечую. Бо досі в багатьох аспектах діяльності галузі люди «наламали немало дров». Наприклад, під час заготівлі деревини. Часто-густо беручи її будь-якою ціною. Навіть по суцільному бездоріжжю, свідомо знищуючи верхній шар грунту на цілі століття. Володимир Васильович знає про це з першого дня роботи, коли починав її під орудою знаменитого Івана Шкеула. Ні, без заготівлі деревини і у високогір’ї не обходиться, бо на те й ліс, аби його ростити, відтак – заготовляти. Але таким чином, аби на рахунку було кожне деревце. Тож втішно, що цю істину з перших днів усвідомив рядовий охоронець лісу Володя Труфан.

Ми багато про що з ним говорили, розмірковували, як найкраще використовувати це багатство природи. Тому не відкрию секрету, сказавши, що все залежить від волі чиновника, котрому байдуже, де росте знаменита карпатська ялина, і з волі котрого ще, трапляється, рубаємо те, з чим треба почекати і що варто приберегти на завтрашній день. Ну що, запитаєте, може нині рядовий лісник, коли є циркуляр будь-що рубати та заготовляти? Запевняю: багато чого. Але за умови, якщо чиновники від лісу споважено прислухатимуться і до думки таких самовіданних охоронців насаджень, як Володя Труфан зі своєї далекої Руської. Звідтіля, де за горами гори, де в сріблі-злоті вже бавиться молоде бабине літо.