Блага природи – це ще й гроші

Доки держава не створить законодавчої бази, рахувати і платити за екосистемні послуги – неможливо.

Якби нашим пасічникам розповіли, що десь за кордоном держава платить їхнім колегам за запилення бджолами квітів більше, ніж за отриманий мед, мабуть, мало б хто повірив. А це якраз плата за екосистемну послугу: 80% видів квіткових рослин запилюються саме завдяки перенесенню пилку комахами. А це – утворення насіння, підтримка харчових зв’язків на планеті, підтримка процесів в екосистемах… Одним словом, від роботи бджіл маємо суцільні вигоди та блага, котрі поки що нічого не коштують людині. А мали б.

Тож зараз, обговорюючи тему екосистемних послуг, фахівці вже не просто складають перелік, що саме це може бути, а наголошують на тому, що за отримані від природи блага треба платити. Кому, скільки і яким чином – поки що для України суцільна загадка. Бо власного досвіду існування ринку екосистемних послуг у нас ще нема. Є лише окремі ініціативи щодо обрахунків, скільки послуг дає, приміром, Києву Голосіївський національний парк, або ж скільки вуглецю поглинає певний об’єкт природно-заповідного фонду. Нема у нас єдиної методики обрахунків, скільки може вартувати чисте повітря, гарний краєвид, родючий ґрунт чи спів пташок.

І, мабуть, ключове, – немає і законодавчої бази, яка б дала відповіді на всі питання, що хвилюють фахівців та тих, хто готовий братися за розвиток ринку екосистемних послуг в Україні.

А питань, на які б хотіли отримати відповіді, існує не так і мало. Нещодавно тему монетизації екосистемих послуг обговорили учасники третього «Лісового діалогу» «Монетизація послуг екосистем в Україні: утопія чи недооцінені можливості досягнення цілей сталого розвитку» (організований за ініціативи «FSC Україна»).

Зауважень більше, ніж пропозицій

Більшість населення навряд чи позитивно відреагує на те, що за послугу поглинання вуглецю лісом, що поруч із їхнім селом, доведеться платити. Якщо платити має не громада, а навпаки – отримувати кошти за цю ж саму послугу у бюджет ОТГ, то хто тоді платник? Якщо переходити на механізм торгівлі сертифікатами на певні природоохоронні послуги, то як це котувати? І чи не буде йти мова про ще один податок для бізнесу на збереження природи? Це частина питань, котрі озвучувала під час дискусії Ірина Мацепура, директорка ТОВ «ВГСМ».

– У нас дуже маленька економіка, щоб тут з’явились такі високі фінансові операції щодо збереження природи та монетизації, – вважає вона. – Зараз стоїть питання просто – хто за це заплатить? Якщо держава – будь ласка, якщо приватний бізнес – покажіть механізм.

Інша проблема – як локальним компаніям провести кошти, отримані за екосистемні послуги, у своїй фінансовій звітності? Як варіант, спочатку треба створити перелік конкретних послуг, щоб не було розмов між громадянами, що доведеться платити за чисте повітря. А надходження за екосистемні послуги можна оцінювати через локальний туризм і через підтримку локального малого бізнесу.

На думку голови Товариства лісівників України Юрія Марчука, шукаючи механізм оплати за екосистемні послуги, варто відштовхуватись від рішення Єврокомісії щодо стратегії збереження лісів Європи до 2030 року. Ідеться про відмову від викопних ресурсів, ліс варто сприймати як одне з джерел накопичення чистого повітря, води, а також ліс – це ще й екологічна економіка. Як зауважує Юрій Миколайович, з одного боку, ті структури, які зацікавлені у зменшенні викидів, не повин­ні платити за поглинання вуглецю, а з іншого боку, ці кошти підуть на ті об’єкти, які можуть якраз вуглець зв’язувати.

Як це все врегулювати? Практично всі учасники дискусії сходились на думці, що без законодавчої бази, без нормативно-правових документів розмови про ринок екосистемних послуг так і залишаться розмовами.

– Спочатку має бути нормативно-правова база, бо що можуть зробити лісові господарства, якщо ліс – це не їхня власність, а власність народу? І зрештою, ми повинні вести баланс по країні щодо викидання та поглинання вуглецю. Викиди у межах землекористувань зараз стали більшими, ніж поглинання, – зазначає Ігор Букша, перший заступник директора Українського НДІ лісового господарства і агролісомеліорації.

Інше питання – хто має стати ініціатором створення необхідних нормативно-правових документів? Як зазначив директор «FSC Україна» Павло Кравець усі зауваження та пропозиції може зібрати воєдино він із колегами. Це все можна передати до парламенту. Та судячи з того, що ніхто із народних депутатів не відгукнувся на запрошення організаторів діалогу, можливо, ухвалення необхідних норм розтягнеться у часі.

У Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів теж користуються даними про оцінку екосистемних послуг певних природоохоронних об’єктів, котрі готували громадські екоорганізації. Так, директор департаменту природно-заповідного фонду Міндовкілля Едуард Арустамян зазначив, що монетизація потрібна, аби оцінити масштаби втрат, які ми зазнаємо на рівні екосистеми. За його словами, обрахунок вигоди і вкладання коштів у збереження екосистем – це життєва необхідність. Але поки в нас відсутня методика та нормативно-правові документи, всі цифри для нас будуть віртуальними.

Міжнародний досвід

Якщо ж ознайомитись із тим, як працює у світі ринок екосистемних послуг, то це мільйони та мільярди гривень, які платить держава та приватний сектор за природні блага. Професор кафедри екологічної економіки та бізнесу Національного лісотехнічного університету України, доктор економічних наук Ігор Соловій розповів про кілька підходів, які діють на таких ринках.

Перший ринковий підхід – це приватні угоди між тими, хто отримує вигоди від екосистемних послуг, і тими, хто відповідає за них, приміром, прямі схеми фінансування між бенефіціантами екосистемних послуг лісу та лісокористувачами. За словами Ігоря Соловія, цей ринок бурхливо розвивається, цього року укладено угод на суму 1 млрд доларів.

Другий підхід – це відкриті схеми торгівлі, коли уряд визначає предмет послуги і встановлює правила створення попиту, як міжнародний ринок торгівлі вуглецем. Третій підхід – державні схеми фінансування: уряд створює фонд для реалізації програми охорони лісових екосистем (непрямі субсидії і прямі платежі лісовласникам). І четвертий підхід передбачає, що існують природоохоронні банківські/компенсаційні схеми (уряд вводить квоту на надання конкретної послуги, а постачальники можуть або прийняти її запропонований рівень, або продати дозвіл, щоб зобов’язання за них виконували інші).

– Завжди на етапі використання послуг проходить ланцюжок від їхньої ідентифікації, переліку визначення, монетизації, картування, оцінки і включення до процесу прийняття рішень. Коли певна послуга ідентифікована, то вона має певного постачальника, приміром, землевласника, який є джерелом постачання води чи осередком біорізноманіття. Є користувач – це місто, яке отримує послугу. І не може бути плати без платника, це можуть бути фонди, компанії, державні установи, все залежить від того, як ми організуємо цей процес, – зазначив Ігор Соловій.

Експерт розповів і про конкретні приклади та конкретні суми, котрі «крутяться» на ринку екосистемних послуг. Найбільшими є тарифи за гідрологічні послуги, цей ринок у світі охоплює 24,7 млрд доларів, до нього залучені 62 країни. Ринкові платежі у лісове господарство за використання земель, які поглинають вуглець, перевищили на світовому ринку 2,8 млрд доларів.

Є цікаві механізми, хто кому та скільки платить, що діють на рівні певної країни. Приміром, у Хорватії діє податок із фізичних та юридичних осіб, які здійснюють господарську діяльність і мають дохід понад 400 тисяч євро, він сплачується за користування послугами лісових екосистем у розмірі 0,0265% від загального доходу, а через спеціальний національний фонд розподіляється між власниками лісу відповідно до площі лісу за господарськими планами.

Або ж інший приклад – у 2019 році Португалія запустила пілотну програму оплати послуг лісових екосистем у двох природних парках, яка охоплює ренатуралізацію евкаліптових плантацій, посадку автохтонних порід та продукування недеревних продуктів лісу.

– В Україні було багато подібних фрагментарних проєктів, але треба спершу щось пропонувати, тоді шукати покупця цих послуг і декларувати його. Щоб почався процес, треба працювати з тими, хто готовий платити за ці послуги. Я не дуже вірю в національні ринки, приклади створення замкнених ринків, зазвичай, не приносили нічого доброго. Потрібно більше працювати з іноземними донорами, а в Україні треба створювати законодавчі та інституційні умови, – радить Ігор Соловій.

І знову всі розмови звелися до законодавчої бази. До речі, Голова Державного агентства лісових ресурсів України Юрій Болоховець зауважив, що наступним етапом змін, за яке візьметься агентство після врегулювання ринку деревини, стане якраз законодавче унормування ринку екосистемних послуг. Він певен, що у майбутньому для структури лісових господарств це буде найпріоритетнішим джерелом надходжень і потенційного розвитку. За попередніми розрахунками, які готували для агентства науковці, потенційний ринок екосистемних послуг у лісовому господарстві – це 200 млрд доларів. І це не лише торгівля деревиною, а й деревна продукція, водоохоронні властивості лісів, екологічні послуги регулювання, рекреація та туризм тощо.