31/08/2013
0Зміни клімату на планеті в бік потепління дають всі підстави вважати: наслідком такої тенденції може бути не лише підвищення температури повітря, а й погіршення стану ґрунтів і, зрештою, опустелювання територій. Це процес незворотного перетворення шару земної кори і рослинності, а в підсумку — зниження біологічної продуктивності. В екстремальних випадках він може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу. Стосується це й сільськогосподарських угідь.
ЦІЄЮ ПРОБЛЕМОЮ дедалі більше переймаються вчені не лише тих країн, де вона віддавна гостра, а й вітчизняні. Так, фахівці НДІ рослинництва, екології біотехнологій, НДІ рослинництва, ґрунтознавства та сталого природокористування Національного університету біоресурсів і природокористування України виконали спеціальні дослідження щодо опустелювання та деградації її земель, в тому числі Херсонської області. Результати і висновки цієї праці містяться у розширеному п’ятирічному звіті.
На розмові з «Сільськими вістями» — головний гідрогеолог Каховської гідрогеологомеліоративної експедиції кандидат технічних наук Михайло РЯБЦЕВ.
— Михайле Павловичу, наскільки актуальною для людства і, зокрема, України є проблема опустелювання?
— Усезростаюче населення планети потребує дедалі більше харчових продуктів, головним постачальником яких є орні землі, площі котрих через опустелювання постійно зменшуються. Визнаючи важливість питання, наша держава у 2002 році приєдналася до Конвенції 00Н про боротьбу з опустелюванням. Для більшості регіонів України 2007-й і 2010-й були найтепліші за всю історію регулярних метеорологічних спостережень (80—150 років). Середньорічні температури повітря перевищували кліматичну норму на 1,0-3 градуси за Цельсієм. Річна ж кількість опадів була в основному близька до норми. Але, незважаючи на це, клімат стає посушливіший. За п’ять останніх років площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 92,4 тисячі гектарів, а забудованих земель збільшилася на 46,6 тисячі. Тобто продуктивні землі неухильно скорочуються. Здебільшого через деградацію ґрунтів і наступ пустелі. А коли так, то цій біді слід протиставити ефективні ґрунтозахисні заходи, одночасно дбаючи про збільшення виробництва продукції з кожного гектара сільгоспугідь. Слід також зауважити, що ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільше орних земель — в областях, що лежать у зонах Лісостепу і Степу. Наш край — не виняток. У Херсонській області сільськогосподарські вгіддя становлять 1 млн. 969,5 тисячі гектарів. А їх розораність сягнула 90,2%! На площі 287,4 тисячі гектарів вони зрошуються. І площі під зрошенням в області з року в рік поступово розширюються…
— Серед аграріїв і меліораторів вже народилася приказка: «Де вода, там і життя»…
— У зоні ризикованого землеробства, до якої належить і Херсонщина, саме зрошення дає змогу забезпечувати приріст сільгосппродукції. Одначе… В цілому ж в Україні площі зрошуваних земель протягом останніх років зменшилися, а саме: у 2007 році — до 2 млн. 181,1 тисячі гектарів, а в 2011-му — до 2 млн.176,8 тисячі.
Висновок очевидний: родючість ґрунтів значною мірою залежить від діяльності людини. Особливо це стосується посушливої зони із її нестійкими екосистемами. Останні легко руйнуються при застосуванні нераціональних технологій і втрачають здатність до відновлення.
— Що ви маєте на увазі?
— Родючість орних ґрунтів суттєво залежить від обсягів унесення органічних і мінеральних добрив. Згідно зі статистичними даними, в Україні площа підживлених мінеральними добривами земель у 2011 році становила 76% від загальної посівної, а органічними — всього 2%. Внесення органіки зменшилося з 11,91 мільйона тонн у 2007 році до 9,85 мільйона у 2011-му, тобто на 2 мільйони тонн. А в деяких областях, зокрема у Херсонській, органічних добрив унесено лише 0,1 тонни на 1 гектар посівної площі. Це дуже ускладнює проблему підтримання гумусного режиму ґрунтів.
Хімізація сільськогосподарського виробництва в цілому сприяє росту його продуктивності. Та господарники забувають незаперечну істину: внесення у надмірній кількості мінеральної поживи на поля заради отримання високих урожаїв погіршує ґрунти. Особливо це стосується земель, де використовується крапельне зрошення, загальна площа яких на Херсонщині — вже більше 30 тисяч гектарів.
— Все частіше доводиться чути, що крапельне зрошення, за яке так ратують наші агрочиновники, може призвести до ще однієї біди…
— Згоден. Господарники мають пам’ятати про те, що «крапелька» вимагає дуже ретельної агротехніки, бо поле може швидко перетворитися на «зебру» зі смугами засолених та безструктурних ´рунтів. А це теж сигнал, який попереджає про опустелювання.
— Видно неозброєним оком, Михайле Павловичу, що останніми роками стали масовими і широкомасштабними порушення сівозмін. Той же соняшник витіснив інші культури — пшеницю, еспарцет, горох…
— Порушення сівозмін — це ще один фактор активізації процесу зниження гумусу в ґрунтах. Пріоритет надається технічним культурам, а площі під кормовими, які, знаємо, є сидератами, зменшуються. Усе це вже призвело до того, що, коли порівняти гумусованість ґрунтів у Степовій зоні за часів В. В. Докучаєва (1882 р.) із сучасним станом, то відносні втрати гумусу за цей майже 120-річний період сягли 19,5%! Інформація з якісного обліку земельних угідь свідчить: ситуація з використанням земель в Україні сьогодні близька до критичної. Особливо багато втрачено гумусу протягом 1990—1996 років — мінус 0,37%, коли почали різко зменшуватися обсяги застосування органічних добрив, а формування врожаю відбувалося переважно за рахунок потенційної родючості ґрунту.
— Який же висновок і де вихід?
— Природа не в змозі без кінця пробачати людині помилки. Необхідно зупинити процес деградації ´рунту в бік опустелювання. І це ще можливо, якщо сільгоспвиробники будуть дбати не тільки про сьогоднішній прибуток, а й про завтрашній день.
