Золоті піски Таврійської Гілеї

Вже кілька років триває дискусія з приводу доцільності масового видобутку піску в Херсонській області. Підприємці отримують дозволи на розробку природних копалин і вважають, що піщані родовища Херсонщини просто безмежні.

Природозахисники б’ють на сполох і передрікають неминучу екологічну катастрофу. Керівництво області (будь-якого політичного забарвлення) обмежується обіцянками навести лад та приборкати браконьєрів. Чия правда візьме гору, зрозуміти важко. Як і віднайти однозначну відповідь на купу запитань, адже немає жодних наукових обґрунтувань на захист тієї чи іншої точки зору.
За роз’ясненнями кореспондент газети “Вгору” звернувся до Івана Мойсеєнка, в.о. завідувача кафедри ботаніки ХДУ, доктора біологічних наук, професора.
– Іване Івановичу, розкажіть, будь ласка, чим загрожує нам неконтрольований видобуток піску на території нашої області?
– Перш за все слід зауважити, що будь-яка діяльність людини, пов’язана з видобутком копалин, порушує екологічний баланс. Питання лише у масштабах. Якщо ми візьмемо конкретну проблему з видобутком піску, то можу впевнено стверджувати, що ці дії (хоч за наявності офіційних дозволів, хоч без них) несуть загрозу існуванню багатьох “червонокнижних” ендеміків, які ростуть саме на території Олешківських пісків, у Голопристанському та Цюрупинському районах. Саме на піщаних ґрунтах.

Крім того, слід мати на увазі, що піски є природним накопичувачем вологи. І порушення рівня піску може негативно вплинути на кількість та якість ґрунтових вод, що розташовані під шаром піску.

– Але ж Цюрупинський та Голопристанський райони і так потерпають через постійну загрозу підтоплення. Не буде піску – не буде проблеми з підтопленнями?

– Не зовсім вірно. В екосистемі все взаємопов’язане. У природному середовищі, яке не зазнавало людського втручання, на верхівках та схилах домінує піщаний степ. У зниженнях, де шар піску від півметра до двох – зростають лісові колки в комплексі з водною, болотною та лучною рослинністю. Так було і у прадавній Гілеї. Це не була площа, суцільно вкрита густими лісами, вона складалася з багатьох відокремлених гаїв, що їх місцеві жителі досі називають колками. Де шар піску був зовсім незначним – утворювались озерця та ставки. Тут переважає солончакова рослинність.

Що ж ми маємо зараз? Піщані кучугури вкриті лісом, причому і верхівки, і схили. Це порушило природний баланс. Здатність піску до акумулювання вологи значно знизилась.

Поки зберігався цей баланс, про небезпеку підтоплення годі було й говорити. Адже пісок не тільки збирає вологу, він її і добре утримує. Зараз загроза підтоплення особливо помітна у тих населених пунктах, де піску майже не залишилось, як у Новій Маячці. Водотривкий шар, що раніше перебував під піском, тепер вийшов на поверхню. Вода не йде вглиб, а розтікається. Отже, висновок очевидний. Якраз відсутність піщаного покриву і призводить до загрози підтоплень.

– Іване Івановичу, а як пояснити те, що природні ставки та невеличкі озерця на лівобережжі міліють та засолюються? Це результат неконтрольованого вивозу піску?

– Не лише. Рівень вологи у природних водоймах зменшується якраз через надмірну кількість лісового покриву на даній території. Свого часу, коли постало питання про залісення пісків для припинення їх рухливості, науковці наполягали на тому, що їх площа не має перевищувати 50% відсотків. І насадження мають бути не в центрі піщаного масиву, а розташовуватись по периметру. Це дозволило б і утримати піски, і зберегти їх здатність до накопичення необхідної вологи. До їх думки, на жаль, не дослухалися. Кількість лісу на цій території значно перевищує природні можливості: густий рослинний покрив майже знищив природну водонакопичувальну лінзу. Через це озера та ставки міліють. В тих місцях, де відбувається неконтрольований видобуток піску і є значний рослинний покрив, порушений терморегуляційний та водонакопичувальний баланс – вода не збирається, а та, що є, випаровується і засолюється, бо це переважно відбувається у приморській зоні. От що цікаво, коли через пожежі значно зменшилась кількість лісових насаджень, одразу почав відновлюватись рівень води в озерах, а піски почали заростати псамофітними рослинами. Це говорить про здатність природи до саморегуляції та до відновлення її в оптимальному, нерукотворному вигляді.

– То Ви стверджуєте, що пустеля – це для нас природно?

– Не пустеля, а степова зона. Адже ще Геродот стверджував, а це було у 5 сторіччі до нашої ери, що у Північному Причорномор’ї був степ. Лише в нижній течії Дніпра знаходилась Гілея – земля, вкрита гаями. Решта території – степова зона.

Говорити про видобуток піску, про безпечність такого виду бізнесу для екології слід лише за наявності наукових досліджень…

Тому говорити, що ліси для нас панацея та порятунок, я не можу. Вони необхідні, але має бути збережений природний баланс. У всьому потрібна міра. Без цього не буде необхідного екологічного балансу в регіоні.

– Чи можливий екологічний апокаліпсис в окремо взятому регіоні? Чого слід очікувати?

– Я не можу сказати, що нас очікує при найгіршому сценарії розвитку подій. Очевидно, що при безконтрольному видобутку піску та при наявності значних деревних насаджень можна говорити про зменшення рівня якісних ґрунтових вод. Крім того, як я вже казав, існує загроза зникнення багатьох видів рослин. Можливо, це для когось і не видасться катастрофою, але при такому ставленні ми можемо отримати щось схоже на місячні кратери які будуть чергуватися із засоленими болотами.

– Мало приваблива картина, та чи можна якось цього уникнути?

– Важко сказати. Теоретично можливо. Але слід мати на увазі, що говорити про контрольований чи безконтрольний видобуток піску, про безпечність такого виду бізнесу для екології слід лише за наявності наукових досліджень. Перш за все необхідно уточнити загальну кількість піску на території області, глибину його залягання і допустимі обсяги видобутку, які не матимуть катастрофічних наслідків для навколишнього середовища. Мені не відомо, чи подібні дослідження проводились. Маю підозру, що ніхто над цим питанням не замислювався. Через те маємо загрозу порушення екологічного балансу: зараз же жодна людина впевнено не скаже, скільки піску видобули, скільки його залишилось і чи не перетнули ми критичну межу.

Крім того, керівництву області, перш ніж надавати дозволи на розробку корисних копалин, слід би було замислитись про рекультивацію земель. Адже розроблені кар’єри не мають просто залишатись, їх необхідно приводити у нормальний стан. І це питання потребує також детальної розробки. Адже невідомо, хто і за які кошти буде цим займатися.

PS.
Питання доцільності видобутку піску так і залишилось відкритим. Ще довго будуть сперечатися підприємці з природозахисниками, а унікальна природа нашого краю буде перебувати під постійною загрозою швидкого і болісного зникнення