Чи потрібен охоронцю захист? 

Нинішній стан служб охорони лісових і мисливських господарств та необхідність озброєння їхніх працівників.

На жаль, в Україні, на відміну від країн Євросоюзу, ситуація з оснащенням і повноваженнями охоронців лісів та диких тварин потребує перегляду і вдосконалення. У нас давно назріло питання створення державного підрозділу спеціального призначення з охорони лісового та мисливського господарства на кшталт польських «стражів» або американських «рейнджерів», але нам завжди чогось не вистачає: то розуміння необхідності, то коштів, то політичної волі… Тож українські єгері, мисливствознавці і лісівники вимушені щодня ризикувати життям, виконуючи свої обов’язки з охорони державних природних ресурсів.

Щоб розібратись із ситуацією з середини, ми поспілкувалися з практиками – фахівцями своєї справи.

– Нині загальна чисельність державної лісової охорони становить 17 тисяч працівників, із них у лісництвах працює – 15 тисяч. Саме вони беруть активну участь у щоденній охороні лісових угідь. У кожному держлісгоспі створено постійно діючих 838 мобільних рейдових груп, в якій двоє-троє співробітників, – розповідає начальник Відділу охорони та захисту лісів Держлісагентства Микола Гонтарук. – У 2020 році нашими співробітниками проведено майже 45 тис. рейдів, складено 4,6 тис. адмінпротоколів на загальну суму 1,6 млн грн. Найбільше порушують правила полювання, за що складено майже 1,9 тис. адмінпротоколів (41% від загальної кількості, сума штрафів 440 тис. грн). За незаконну порубку річна кількість протоколів досягла майже 1,6 тис. – це 34%. Сума адмінштрафів за ці правопорушення становила 824 тис. грн.

Незважаючи на всі вжиті нами заходи, у підвідомчих лісах у 2020 році виявлено 4,3 тис. незаконних рубок, обсяг яких становив 54,6 тис. куб. м, сума заподіяної шкоди – 445,3 млн грн. До правоохоронних органів передано 2195 справ за цими фактами на суму шкоди 440,3 млн грн. Як позитив у лісоохоронній роботі, в порівнянні з 2019 роком обсяги незаконних рубок зменшились майже вдвічі (2019 р. – 118,2 тис. куб. м), проте залишаються все ще високими.

Робота працівників держлісоохорони дуже важка та ризикована. Є випадки, коли наші співробітники під час виконання своїх службових обов’язків стають жертвами злочинів або незаконних дій з боку порушників. Пригадую резонансний випадок у 2019 році у Херсонській області, коли кілька правопорушників намагалися збити автомобілем нашого працівника, коли він виявив незаконну рубку лісу. Захищаючи своє життя, він – ветеран-фронтовик, застосував вогнепальну зброю. Як наслідок, отримав відкрите кримінальне провадження. Нині ця справа розглядається у суді.

За минулий рік проти наших працівників було вчинено кілька злочинів та злочинних посягань. Такі інциденти стаються щорічно майже у кожній області. Є прецеденти, коли порушники погрожують розправою рідним і близьким наших працівників. Особливо ця проблема болюча для маленьких сіл та міст, де всі добре знають один одного.

Про службову зброю

– До 2014 року всі обласні управління лісового та мисливського господарства і їхні держлісгоспи мали обов’язково службову зброю для забезпечення співробітників держлісоохорони. Це була короткоствольна, довгоствольна і навіть автоматична вогнепальна зброя. Вона зберігалась у спеціально пристосованих кімнатах управлінь та підприємств, під сигналізацією, у сейфах, відповідно до вимог МВС. Держлісоохорона Донецького і Луганського обласних управлінь лісового та мисливського господарства була одна з найкраще озброєних та технічно забезпечених. Коли почалися бойові дії на Сході України, адміністративні приміщення цих управлінь та їх лісгоспів були захоплені бойовиками. Вся зброя та спецзасоби потрапили до рук злочинців, – продовжує розповідати Микола Гонтарук. – Аби запобігти подібним випадкам у майбутньому, тодішнє керівництво Держліс­агентства наказало передати всю нашу зброю на зберігання до відділків поліції. Особливо це стосувалось тих управлінь та лісгоспів, що межували з прифронтовою зоною. До речі, це зберігання платне.

Сьогодні наші управління відновлюють дозволи на зберігання службової зброї у себе, але, на жаль, багато підприємств, особливо з Півдня, які не мають державних дотацій, коли коштів від власної господарської діяльності вистачає лише на заробітну плату, поступово накопичили борги за зберігання зброї. У когось ця заборгованість сягає сотень тисяч гривень.

Так, державній лісовій охороні надано статус правоохоронного органу, однак таке рішення законодавця виглядає декларативним, можна сказати половинчастим, а зміст діяльності держлісоохорони є таким, що не відповідає правоохоронній специфіці. Для визнання органу правоохоронним, необхідна наявність у нього певних характеристик організаційного плану. Такими ознаками можна назвати наявність повноважень у сфері кримінального процесу. На жаль, лісова охорона залишається одним із небагатьох правоохоронних органів, у якого відсутні будь-які повноваження на переслідування кримінально карних діянь. Вона має лише повноваження у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення. У випадку виявлення карного діяння, необхідно залучати працівників поліції. З подібною проблемою стикаються і наші працівники єгерських служб та мисливствознавці, які займаються охороною державного мисливського фонду, – пояснює Микола Гонтарук. – Така сама ситуація і з службовою зброєю. Де-юре, право та повноваження є, а от де-факто… У своїй переважній більшості наші співробітники є мисливцями, тож часто під час рейдів та перевірок використовують свою власну мисливську зброю, що не забороняється чинним законодавством. Спільні рейди, особливо нічні, проходять лише зі зброєю, за участі право­охоронців чи кількох патрулів лісоохорони. Зараз деякі управління та держлісгоспи почали за власні кошти купувати сучасні засоби захисту для своїх працівників, службові автомобілі, травматичну та вогнепальну зброю. Безумовно, це дуже добре. Особливо нині, коли «мертвий сезон» ринку деревини закінчився.

У нерівній ситуації опинилися наші колеги з південних та південно-східних регіонів, які позбавлені можливості вести господарську діяльність на повну потужність. Але у них ті самі проблеми щодо захисту життя та здоров’я своїх співробітників. Ще більша проблема постала перед лісівниками Донеччини та Луганщини на прифронтовій території. Там вони не можуть використовувати навіть свою мисливську зброю, користуватися квадрокоптерами, встановлювати спостережні вежі, щоб ті не стали мішенню для ворожої артилерії чи мінометників. Це сильно заважає ефективно охороняти ліси.

Звісно, аби досконало володіти зброєю, потрібно не лише її просто тримати в руках. Необхідно постійно тренуватись, займатись професійною, службовою, юридичною, медичною підготовкою. На жаль, у системі Держліс­агентства такий напрямок зараз практично відсутній. Потрібне і обов’язкове страхування життя та здоров’я наших співробітників, які знаходяться «при виконанні». Цього сьогодні теж немає. І, звісно, ми маємо розв’язати це надскладне завдання. В першу чергу, в законодавчому полі. Бо питання реформи державної лісової охорони назріло в Україні вже давно. За приклад можна взяти той самий польський варіант, із відповідними повноваженнями. Свого часу, коли Держ­лісагентство підпорядковувалося Мінагрополітики, такий проєкт уже був погоджений. Але нині ми підпорядковуємося Міндовкілля, тож треба починати все з початку. Маємо надію, що з часом наша державна лісова охорона буде надійно захищена законом, наділена повноваженнями, добре озброєна та екіпірована, як у розвинутих країнах ЄС та світу.

– Ідеальним, на мій погляд, варіантом охорони мисливських угідь для України був би досвід Польщі. Там Panstwowa Straz Lowiecka (Державна мисливська охорона) увібрала в себе всі без винятку функції контролю за дотриманням законності у сфері мисливського господарства з боку як окремих мисливців, так і користувачів мисливських угідь, – переконаний головний спеціаліст відділу моніторингу та охорони державного мисливського фонду Держлісагентства Андрій Шелепило. – До функцій польської служби входить охорона диких тварин від браконьєрів, боротьба з усіма правопорушеннями в галузі мисливства і мисливського господарства, контроль законності придбання та торгівлі дичиною тощо. Аналогічні державні підрозділи створені й у сфері боротьби з правопорушеннями в лісовому та рибному господарстві Польщі.

Спеціальні служби, які займаються охороною тваринного світу та відповідають за ведення мисливського господарства створені у більшості країн, вони подекуди озброєні та екіпіровані краще за поліцейських.

На жаль, через брак державних коштів про створення такої потужної служби у нас, ми можемо тільки мріяти.

Не можна казати, що наші працівники державної лісової охорони, єгерської служби користувачів мисливських угідь, державні районні мисливство­знавці, не озброєні і не укомплектовані спеціальною технікою. У єгерської служби користувачів мисливських угідь є зброя – в більшості власна, мисливська, адже до зберігання службової зброї дуже високі вимоги, які не по гаманцю більшості громадських організацій. Вимоги до кандидатів державних служб охорони досить високі: гарна фізична форма, відсутність судимостей, обов’язковий дозвіл на володіння зброєю. Але багато користувачів мисливських угідь не можуть дозволити собі утримувати необхідну кількість професійних єгерів, тому там ми маємо проблеми з охороною тваринного світу.

Є у цих служб і відповідні повноваження, але їх слід вміло застосовувати. Часто у єгерської служби бракує навичок для складання протоколів про адміністративні правопорушення, бракує терпіння для детального опису та збору доказів, які необхідні для притягнення порушників до відповідальності. Через це порушники уникають покарання.

До того ж нині через поширення тепловізорів, прицілів нічного бачення, потужних позашляховиків, багатомоторних човнів тощо, виявляти і затримувати порушників правил полювання стало важче, ніж 15–20 років тому. Іноді правопорушники оснащені куди краще служб охорони і боротись із ними вкрай важко.

Наша державна служба охорони почала теж доволі активно оснащуватись новітньою технікою і транспортом, закуповувати спеціальні прилади для виявлення правопорушників. Деякі мисливські товариства і клуби, які добре фінансуються, теж над цим працюють. Певний прогрес у цьому спостерігається, але не достатній. Адже в більшості громадських мисливських господарств на це банально немає коштів.

На мою думку, для забезпечення виконання державних та регіональних програм у галузі охорони, використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства, збереження біорізноманіття та середовища існування диких тварин потрібно обов’язково залучати кошти місцевих громад. Тому користувачам мисливських угідь варто на це звернути увагу.

– У наш час лісівникам та єгерям не просто виконувати обов’язки з охорони, – розповідає начальник відділу охорони і захисту лісу Лебединського держлісгоспу, що на Сумщині, Євген Лаврик. – Адже нині порушення лісового і мисливського законодавства чинять найчастіше не прості селяни, яким немає чим нагодувати родину чи топити грубку, а справжні організовані кримінальні угруповання, мета яких швидко збагатитись. Браконьєри виїжджають на «промисел» на сучасному транспорті й озброєні до зубів вогнепальною зброєю з нічними прицілами та тепловізорами. За останній час багато такої зброї та оснащення потрапили до нас зі Сходу країни, де йдуть бойові дії. Я особисто вилучав у правопорушників таку зброю. Як можуть протистояти таким злочинцям мої колеги, особливо вже старшого віку? Бо молодь не поспішає працювати з ризиком для життя та й ще за невеличку, зазвичай, зарплату. А без службової зброї, захисту з боку держави, інколи, виконувати таку роботу просто неможливо. Службі охорони потрібна якісна психологічна, фізична і правова підготовка. Зараз я і мої друзі-спортсмени та фронтовики навчаємо самозахисту працівників державної лісової охорони в нашому лісгоспі. Але така робота має проходити скрізь і систематично. Також потрібно плідно співпрацювати з поліцією, іншими силовими та природоохоронними органами, громадськими формуваннями. Недаремно ми зараз активно долучаємо до роботи з охорони лісу та диких тварин ветеранів-фронтовиків – чесних та порядних хлопців, які хочуть змінити світ навколо нас на краще і мають почуття справедливості.

У нашій роботі керуємося Законом України «Про національну поліцію». Він дає нам право на носіння та використання, в окремих випадках, службової зброї. Наприклад, для захисту від посягань на наше життя та здоров’я при виконанні службових обов’язків. У Конотопському держлісгоспі, де я раніше працював, у наших колег є така зброя та спеціальна кімната для її зберігання. У Лебедині теж є. На жаль, у багатьох інших лісгоспах ситуація не така оптимістична. Щодо застосування зброї, то під час затримань правопорушників, які чинили єгерській службі та державній лісовій охороні опір, мені довелось тричі стріляти у повітря. Після цього правопорушники відразу припиняли чинити опір. Використання зброї визнали правомірним.

Особисто моя службова зброя – автоматичний карабін. Адже я проходив із автоматом усю військову службу та фронтові окопи. Але, вважаю, що найзручніша та найефективніша зброя самозахисту для лісівників і єгерів – це короткоствольна вогнепальна і травматична.

У зброї є психологічний аспект, правопорушник навіть якщо просто бачить кобуру, частіше всього, відразу стає «шовковим». Дисциплінує носіння службової зброї і моїх колег, примушує нас відповідально та сумлінно ставитись до виконання службових обов’язків.

– Проблема захищеності працівників лісового господарства та єгерів дуже болюча ще з радянських часів. На Вінниччині був випадок, коли браконьєр розстріляв двох єгерів – батька та сина, а тіла сховав під кригою, щоб приховати сліди злочину. Все викрилось, але людей вже не повернеш, – розповідає Антон Кащеєв, ветеран лісового та мисливського господарства із понад 45-річним стажем роботи. – Зараз із розвитком цивілізації, на жаль, збільшився і розгул браконьєрства, а проблема захищеності співробітників служб охорони ще більше загострилась.

Згідно з законодавством, працівники єгерської служби та мисливствознавці мають право на носіння власної мисливської зброї під час виконання службових обов’язків. Але їм потрібна і службова зброя, звичайно, за умови відповідних знань і психологічної підготовки. На мене, до прикладу, не раз наводили рушницю. Свого часу, в наших угіддях, тишком-нишком браконьєрив один юнак, коли ми його затримали, він вирячив очі, як божевільний, і почав кричав, що всіх застрелить. Якимось дивом нам вдалося його вмовити не чинити дурниць.

На моє переконання, єгері, мисливствознавці, працівники державної лісової охорони мають отримувати психологічну підготовку і знати як поводитись у найнесподіваніших ситуаціях, яких у нашій роботі чимало. І тут прийняття правильних рішень, інколи краще за будь-яку зброю. Тому потрібно навчати працівників охорони державного мисливського та лісового фонду за системою підготовки правоохоронних органів.

– Свого часу було внесене дуже мудре та розумне рішення до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» – дозвіл єгерям, мисливство­знавцям, працівникам державної лісової охорони перебувати в мисливських угіддях під час виконання службових обов’язків як зі службовою, так і з особистою мисливською зброєю впродовж усього року. Це дозволяє працівникам мисливського господарства постійно перебувати озброєними не тільки під час рейдів, а й коли вони займаються біотехнією, наприклад, розвозять корми, – вважає мисливствознавець із 25-річним стажем роботи та журналіст Володимир Нижник. – Коли єгер виконує свої службові обов’язки із сучасним карабіном, а не зі старенькою одностволкою, в якої приклад перемотано ізоляційною стрічкою, одягнутий у новеньку форму з шевронами, а не в куфайку та драні штани, їздить на доглянутій автівці, а не на «металобрухті», таку єгерську службу навіть браконьєри поважають.

Але є речі, що набагато важливіші за форму та зброю. Це чітке знання єгерями та мисливствознавцями своїх цілком законних прав і повноважень. Непоодинокі випадки, коли під час затримань єгер не знає що йому робити, стоїть мовчки з розплющеними очима від здивування та слухає, як його «повчає» зухвалий браконьєр, цитуючи законодавство. Нині в обізнаності єгерів існує дуже велика прогалина, особливо у користувачів угідь громадських організацій. Саме досконале знання мисливського законодавства, часто може захистити набагато краще за зброю.

На мою думку, аби єгерська служба належним чином виконувала свої службові обов’язки та була вмотивована, слід повернутися до старої практики преміювання та нагородження працівників за викриті правопорушення. Аби людина знала, що за гідну, небезпечну та важку службу держава та користувач мисливських угідь їй обов’язково віддячать. Тож проблему єгерської служби необхідно розглядати комплексно.

Юрій Ключник, виконавчий директор ГО «Національна асоціація стрільців» запевняє, що в Україні необхідно створити окремий природоохоронний силовий підрозділ:

– В Україні давно назріло створення спецпідрозділу або силової структури, що має боротися виключно з правопорушеннями проти довкілля: незаконними рубками лісу, браконьєрством, нелегальним добуванням бурштину та інших корисних копалин, припиняти такі факти та розслідувати їх. Ця структура має бути виключно державною та незалежною від чийогось впливу, добре оснащеною та озброєною. Бійці, оперативники, слідчі мають володіти теоретичними та тактичними прийомами щодо роботи у природному середовищі, знаннями у лісовій, мисливській, екологічній сфері тощо. Нині вітчизняним єгерям, лісівникам, мисливствознавцям украй важко протистояти навалі злочинців.

На мою думку, працівники лісової та мисливської галузі, екологи мають займатися вирощуванням лісу та його доглядом, заготівлею деревини, мисливськими тваринами, їх підгодівлею, організацією полювань тощо. А коли стається біда, тоді справа за бійцями, оперативниками, слідчими. У США є підрозділ: United States Fish and Wildlife Service, FWS, завдання якого запобігання браконьєрству, перевірка ліцензій тощо. Там служать співробітники – «wildlife officer». Є такий підрозділ лісової охорони у Німеччині та у багатьох країнах Заходу. А професійні лісівники та єгері співпрацюють з ними у якості експертів під час розслідування правопорушень, допомагають визначати заподіяні збитки. Так має бути і в Україні.

Щодо озброєння служб охорони, то ми маємо власний аналіз внутрішнього ринку і визначили вартість мисливської гладкоствольної та нарізної зброї, а також пристроїв для відстрілу гумових куль, які можуть бути використані для працівників служб охорони лісового та мисливського господарства.

Отже, вартість:

• Помпових рушниць турецького виробництва – від 4 500 до 15 тисяч гривень.

• Гладкоствольних переламних рушниць – від 11 тисяч гривень.

• Гладкоствольних напівавтоматичних рушниць – від 5 тисяч гривень.

• Нарізних напівавтоматичних карабінів вітчизняного виробництва – від 22 тисяч гривень.

• Пристроїв для відстрілу гумових куль (пістолети, револьвери) вітчизняного виробництва – від 10 тисяч гривень.

Тож вартість цієї зброї для лісових і мисливських господарств достатньо доступна і їх переважна більшість може це собі дозволити, але тотальне озброєння справу не врятує. Я вважаю, що проблема не тільки в цьому. По-перше, чи підтримає влада країни наші служби лісової і мисливської охорони, і чи дозволить вона їм мати повноваження, які має національна поліція? Наступне стосується самих господарств, які мають змінювати ставлення до фахової підготовки своїх співробітників.