18/06/2021
0Вчера я получил письмо от своего давнего коллеги и товарища – Анатолия Ивановича Собадыря. С его разрешения привожу письмо полностью:
” Михаил Юрьевич !
Доброго здоровья и порядка в делах. Сегодня утром принял звонок с приглашением на завтрашние чтения о фундаторе Лесной отрасли -Борисе Николаевиче Лукьянове на родном лесфаке, -НУБиП, 18 июня 2021 г. в 12 часов. Основателю Минлесхоза исполнилось бы 100! Но навсегда – 58 лет земных. Внешне все прилично, соблюдены каноны. Юрий Марчук собирает победителей среди учеников школьных лесничеств. Дети получат заряд позитива и приглашения на профобразование. Прекрасно. Союз лесоводов выполняет свою миссию.
Информационно мы обменялись архивными материалами= Петр Иванович, Виктор Мельхиорович, Мария Бабич, Анатолий Сабадырь, Николай Ведмиь, Владимир Колесник, Александр Гелеватый и еще анонимы( пане Анатолію, скористайте по моїй щирості). Огромная благодарность родственникам, внучке Ире. Могло бы быть по определению Поэта – “Печаль моя светла…”, но…
В “дирижерах” числится пан Ю. Болоховец. К нему, как мешканцю Украины, я ничего не имею. Но позиция моя к нему, как инициатору “реформ по новому” – общеизвестна. Человек, развозящий по областям осиновые колья, чтобы по команде в видеорежиме одновременно “садануть” в положение об отрасли и Стратегии, – намерен говорить о роли Личности. Если так, то где черта цинизма??! Мне лично переслали копию трудовой книжки Бориса Николаевича. Там 14 записей: две о зачислениях на работу, одна – выбытие в связи со смертью, а все остальные – об изменении статуса в связи с реформой, приведшей к созданию Министерства лесного хозяйства Украинской ССР, утвержденного Законом Украины 29 июня 1966 года. 65 лет – много или мало? Копию Закона прикрепляю. Он, как дополнение к СОЛДАТСКОМУ “За ОТВАГУ”, ордену “Красной Звезды”(1942 и 1945 гг) и ТРЕМ орденам Трудового Красного Знамении за восстановление лесного хозяйства и работах по защитному лесоразведению.
Такие действия земным судом недостижимы, приятель и оппонент мой давний.Каждый вибирает по себе. Каждый вибирает для себя. .. А цветы к памятнику отнесем и склоним голову в знак благодарности, 19 июня поминальная суббота по всех в Роду. Здоровья и твердой поступи. С уважением, Анатолий Сабадырь
PS. посчитаете важным донести к читающим – Бог в помощь.
Сразу скажу, что я не понимаю и не разделяю отношения Анатолия Ивановича к нынешнему лидеру лесной отрасли, которое сквозит в одном из абзацев его письма. Как человек и специалист Юрий Болоховець мне глубоко симпатичен, что касается реорганизации, то она не совпадает с моими представлении о реформе и вызывает тревогу, но это никак не влияет на моё отношение к тем кто её готовит. Кроме того, совсем не Болоховець заменил “лесное хозяйство” на “лесные ресурсы” в названии центрального органа государственной лесной, не он привнес в отрасль схематичную коррупцию и не он опустил ниже плинтуса кадровую работу и имидж профессии лесовода… Лично я глубоко убежден, что отрасль потеряла динамику, а потом и перспективы своего развития благодаря грубым ошибкам, сделанным в период с 2002 по 2007 год, а потом уже всё шло “по накатанной”. Если уже говорить о виновниках допущенных ошибок, то рядом с Ю.Н. Марчуком и Н.М.Ведмидем, – Юрий Болоховець просто невинный младенец… Впрочем это моё личное мнение и я давно привык к тому, что СИСТЕМА его игнорирует…
Однако сегодня не об этом. Сегодня вспомним о БОРИСЕ НИКОЛАЕВИЧЕ – ЧЕЛОВЕКЕ И ЛЕСОВОДЕ, который создал лесное хозяйство УССР, считавшееся одним из лучших на просторах Советского Союза. Посмотрите на последнюю страницу трудовой книжки этого человека и всё поймете.
А вот ещё один знаковый документ, принятый Верховным Советом УССР 29.06.1966 (я пошел в школу – сразу во второй класс)
ЗАКОН
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про затвердження Указів Президії Верховної Ради Української РСР про утворення Міністерства лісового господарства Української РСР, перетворення Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів Української РСР в союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по професійно-технічній освіті і внесення змін до статей 45 і 48 Конституції (Основного Закону) Української РСР
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
Стаття 1. Затвердити Укази Президії Верховної Ради Української РСР:
від 6 березня 1966 року “Про перетворення Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів Української РСР в союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по професійно-технічній освіті”;
від 4 травня 1966 року “Про утворення союзно-республіканського Міністерства лісового господарства Української РСР”.
Стаття 2. Внести відповідні зміни до статей 45 і 48 Конституції Української РСР, виклавши їх так:
“Стаття 45. Рада Міністрів Української РСР утворюється Верховною Радою Української РСР у складі: Голови Ради Міністрів Української РСР; Перших заступників Голови Ради Міністрів; Заступників Голови Ради Міністрів; Міністрів;
Голови Державного планового комітету Ради Міністрів Української РСР;
Голови Державного комітету Ради Міністрів Української РСР у справах будівництва;
Голови Комітету народного контролю Української РСР;
Голови Державного комітету Ради Міністрів Української РСР по професійно-технічній освіті;
Голови Державного комітету Ради Міністрів Української РСР по хлібопродуктах і комбікормовій промисловості;
Голови Державного комітету Ради Міністрів Української РСР по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляду;
Голови Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР;
Голови Українського об’єднання Ради Міністрів Української РСР по продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту і використання машин у колгоспах і радгоспах;
Начальника Головного управління Ради Міністрів Української РСР по матеріально-технічному постачанню;
Начальника Центрального статистичного управління при Раді Міністрів Української РСР”.
“Стаття 48. До союзно-республіканських Міністерств Української РСР належать Міністерства:
- Вищої і середньої спеціальної освіти;
- Вугільної промисловості;
- Геології;
- Енергетики і електрифікації;
- Закордонних справ;
- Зв’язку;
- Культури;
- Легкої промисловості;
- Лісового господарства;
- Лісової, целюлозно-паперової і деревообробної промисловості;
- Меліорації і водного господарства;
- Монтажних і спеціальних будівельних робіт;
- М’ясної і молочної промисловості;
- Оборони;
- Охорони здоров’я;
- Промисловості будівельних матеріалів;
- Сільського будівництва;
- Сільського господарства;
- Торгівлі;
- Фінансів;
- Харчової промисловості;
- Хімічної промисловості;
- Чорної металургії”.
| Голова Президії Верховної Ради Української РСР | Д. КОРОТЧЕНКО |
| Секретар Президії Верховної Ради Української РСР | А. ЗЛЕНКО |
| м. Київ 29 червня 1966 року |
Я начал работать в отрасли в 1979 году и мне не довелось знать Бориса Николаевича лично, однако воспоминаний о нем слышал много: и от Петра Степановича Пастернака, которого Лукьянов назначил директором УкрНИИЛХА, и от Анатолия Демьяновича Заремского, который был у него помощником и от многих сотрудников Министерства, которые пришли в отрасль раньше. Дай Бог чтобы так вспоминали кого-либо из моего поколения. И есть за что… Борис Николаевич прожил ярко, создал много хорошего и всё отдал своей стране и своему делу. Почитайте биографию…
Борис Миколайович Лук’янов народився 18 червня 1921 року в селі Кутківці Чемеровецького району Хмельницької області у родині службовця.
У 1938 році, після закінчення середньої школи, поступив на лісогосподарський факультет Київського інституту лісового господарства.
У 1941 році, після евакуації інституту з Києва, студент третього курсу Борис Лук’янов, продовжив навчання у Воронезькому інституті лісового господарства, а з наближенням фронту, разом з іншими студентами і викладачами, був евакуйований в Котельницький район Кіровської області РРФСР.
Упродовж 1942-1945 рр. на дійсній службі у лавах Червоній армії. З лютого 1943 року учасник другої світової війни. Служив старшим писарем штабу полку, командиром стрілецького відділення 12-го повітряно-десантного гвардійського полку 4-ї повітряно-десантної гвардійської армії. Приймав участь у звільненні від німецько-фашистських загарбників Угорщини, Чехословаччини та Австрії.
У повоєнний 1946 р. закінчив Київський інститут лісового господарства.
Упродовж 1946-1950 рр. працює за направленням спочатку лісничим Проскурівського, а пізніше головним лісничим Старокостянтинівського лісгоспів Кам’янець-Подільської області.
У 1950 р. закінчив Вищі лісові курси із підготовки керівних працівників Міністерства лісового господарства СРСР.
У 1950-1953 рр. — 1-й заступник міністра лісового господарства Литовської РСР.
У 1953-1954 рр. — директор Сторожинецького лісового технікуму Чернівецької області.
У 1954-1957 рр. — заступник міністра сільського господарства Української РСР.
У 1957-1959 рр. — начальник Головного управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення Міністерства сільського господарства УРСР. У 1959-1966 роках — начальник Головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР.
З 20 травня 1966 до смерті 30 грудня 1979 року працював Міністром, по суті створеного за його ініціативи, Міністерства лісового господарства Української РСР.
За військові та трудові звитяги Б.М. Лук’янов нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора і п’ятьма медалями.
Заслужений лісовод Української РСР (1971).
Депутат Верховної Ради УРСР 7—9-го скликань. Член Ревізійної Комісії КПУ в 1976 —1979 рр.
Похований 2 січня 1980 року на Байковому цвинтарі міста Києва.
Ежегодно 2 января на Байковом кладбище собирается несколько человек. Эта давняя традиция, которую основал Валерий Иванович Самоплавский… Пока он жив, – будет жить и традиция… Что будет дальше – Бог весть…
