15/06/2021
0142 роки має кляуза у Перкалабі, що збереглася до наших днів.
Збереглася не надто добре і все через повінь у 2008 році. Cьогодні вона єдиний свідок зародження лісової промисловості Австро-Угорщини у Карпатах і її занепаду.У 1866 році, коли Австрія зазнала поразки у війні з Прусією, то заплатила останній післявоєнний примусовий збір карпатськими лісами. Тоді ж постало питання транспортування деревини. Почалося будівництво вузькоколійних залізниць та кляуз, що призначалися для лісосплаву.
Саме у 1879 році у Перкалабі, у верхів’ї Білого Черемошу, спорудили кляузу на ім’я «Шлюз імені кронпринца Рудольфа» (на честь єдиного сина імператора, який трагічно загинув в 1889 році). Водовмістимість кляузи була 180 тис. куб. м. Сплавляли деревину шляхом Перкалаба – Устеріки, Устеріки – Кути, Кути – Залуччя, а звідти – Прутом до Дунаю і до Чорного моря. Сплавляли деревину і за Польщі. Добротне будівництво вберегло конструкцію від руйнування у час повені 1927 року.З приходом радянської влади у 1939 році лісосплав продовжувався. Тривав він і у 1941-му. А у 50-60 рр. ХХст. досяг свого апогею. Проте через зменшення запасів лісу, небезпечність і дороговартісність лісосплаву, а також використання лісовозів, лісосплав поступово занепадає, а потім і взагалі зникає.
Понад 30 років кляуза стояла відкритою, без води. Повінь 2008 року наповнила її водою, де дуже швидко знайшли собі прихисток червонокнижні тритони, а іноді й форель.
Сьогодні «Шлюз імені кронпринца Рудольфа» виглядає так.Фото: Robert Erik 
