08/05/2021
0Всеукраїнський рекорд кременчуцьких лісівників.
Упродовж 16 років лісівники Кременчуцького держлісгоспу, що на Полтавщині, активно садили нові ліси на землях, де, здавалось би, не може рости нічого, окрім бур’янів. У результаті, в самому серці могутньої промислової зони зараз зростають молоді дерева. Щомісяця кременчуцькі охоронці лісу садять до 250 гектарів лісу. Це був всеукраїнський рекорд.
– Наш район дуже своєрідний. Це величезні й потужні промислові підприємства-гіганти у самому Кременчуці і на його окраїнах – нафтопереробний, автомобільний, вагонобудівний заводи, численні сталеливарні і гірничодобувні підприємства. Із нами межує місто Горішні Плавні, де теж розташовані потужні рудні комбінати… Звісно, питання свіжого повітря, місць відпочинку, у насиченому промисловістю місті, дуже актуальне, – розповідає головний лісничий Кременчуцького держлісгоспу Роман Пащенко. – Не менша проблема і з землями сільськогосподарського призначення. Багато ділянок уражені ерозією, круті схили і яри, особливо уздовж берегів річок Дніпра, Ворскли і Псла. Там вже не збереш врожаю сільгоспкультур. Зрозуміло, що вони були не розпайовані.
З 2005 року у нас почала активно діяти районна програма залісення і створення нових лісів. Завдяки ініціативі і всебічній підтримці обласної й районної влади, особливо колишнього голови Кременчуцької райдержадміністрації Івана Панасенка, нам почали виділяти саме ці, непридатні, з першого погляду, землі. Ці ділянки були розкидані по всьому району. І за 16 років копіткої роботи ми засадили новим лісом майже дві тисячі гектарів цих земель. Це був всеукраїнський рекорд. Зокрема посадили майже 200 гектарів дуба звичайного. За ці 16 років у сприятливий період щомісяця садили 250 гектарів лісу.
Як ми садили дуб у пісках? Спершу ретельно досліджували ґрунт на потрібній нам ділянці, робили розкопки. І дуже часто під верхнім товстим шаром піску, каміння на глибині близько 30–40 сантиметрів ховався родючий чорнозем. Звісно, для сільгоспкультур така земля непридатна. А от для дубів, які розкидають кореневу систему під землею, шукаючи воду і поживу – те, що треба. Саме так ми садили сіянці дуба звичайного. Дуб теж пристосовувався до незвичних для нього умов. Бо часто було таке, що маленький сіянець кілька років взагалі не зростав у висоту. Натомість, під землею пускав коріння, вперто шукаючи воду і родючий шар ґрунту. Уявіть собі, що природа перемагала навіть такі несприятливі умови. Тож вже діставшись до води і чорнозему, дубки починали зростати. Зараз це вже солідні гарні дерева.
А на ярах уздовж берегів річок ми садили сосну. Там суцільний піщаний ґрунт, але це дуже підходить для сосни. В результаті, сосна теж чудово прижилась. Зараз там гарні ліси, чудові місця відпочинку для людей. Щоправда, із настанням посушливого сезону нас турбує пожежна безпека соснових насаджень, адже сосна уразлива до вогню. Зараз маємо десь півтори тисячі гектарів нових сосняків.
Знайшли ми вихід й стосовно солончаків. Засаджували їх лохом, грушками. Це не цінні деревні породи. Однак такі дерева не дають пустелі наступати і живлять мертвий ґрунт гумусом. Активно садимо й акацію – особливо у якості захисних смуг між селами і нашими лісами – від вітрів-суховіїв, лісових пожеж. Особливості акації такі, що опале листя цих дерев дуже швидко перегниває, отже, сухої осені не створює на землі додаткову поживу для вогню. Акації ми садили й на територіях, що межують між промисловими підприємствами і населеними пунктами. Так на території Пришибської сільської ради, що межує з гірничодобувними комбінатами, є терикони відходів. Звідти села і поля окутували пилові бурі. Цей пил був із домішками каміння й металу, дуже дошкуляв людям, шкодив здоров’ю. Але коли ми посадили там захисні смуги акацій, проблема була вирішена.
До молодих дубових лісів повернулись зайці і козулі, знову з’явилися дикі кабани й інші звірі, птахи. Тварини добре відчули покращення екологічної ситуації і появу нових місць мешкання. Люди можуть гарно відпочити, збирати улюблені гриби і ягоди. Щоправда, тут знову постає й питання дотримання правил протипожежної безпеки у лісі, утворення стихійних сміттєзвалищ на місцях відпочинку.
– Звісно, ці роботи потребували великого обсягу фінансів. З 2005 року на залісення району було витрачено, загалом, вісім мільйонів гривень із районного, обласного, сільських бюджетів, обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, – продовжує Роман Пащенко. – Охоче відгукнулись керівники підприємств різної форми власності, які допомагали не лише фінансово, а й долучали техніку. Бо перші роботи ми проводили за допомогою свого старенького тракторця «ДТ-75». А згодом нам на допомогу прийшла нова сучасна потужна техніка.
Всі роботи проходили під керівництвом директора держлісгоспу Валентина Свериденка. Наш колектив дуже вдячний і ветеранам – колишньому лісничому Крюківського лісництва Василю Тішечці, який нині на заслуженому відпочинку, і трактористу Валерію Курганському, який тоді за ці 16 років особисто перегорнув тисячі тонн піску, каміння й солончаків. Валерій Курганський досі працює у нас лісником. Наполегливо працював увесь наш колектив. Допомагали всі небайдужі, особливо діти. Тож ми вклали свій один маленький, але, насправді, важливий відсоток у загальне збільшення лісистості Полтавщини.
Чи планують кременчуцькі лісівники продовжити добру традицію, враховуючи те, що клімат стає дедалі спекотнішим?
Роман Пащенко каже – неодмінно:
– Звісно, є нюанси, бо, на жаль, навіть закинутих земель у нас уже майже не лишилось. Подекуди ще є яри і солончаки. Тож плануємо у майбутньому залісити ще 55 гектарів цієї землі грушками, лохом, акацією. Зараз цей процес саме у стані документального оформлення. Та, звісно, доглядати, охороняти й плекати всі ті ліси, які ми активно зростили за ці роки.
Анатолій МЕЛЬНИК,Газета “Природа і суспільство”
