27/03/2021
0По сторінках журналу «БУКОВИНСЬКА ГУЦУЛЬЩИНА»(архів)
Перші письмові згадки про сплав лісу в Карпатах зустрічаються ще у друкованих джерелах з часів Римської імперії. У період середньовіччя Тисою і Дністром інтенсивно транспортували карпатський ліс (в основному для виготовлення суден), а також прикарпатську та закарпатську сіль.
А от першою річкою, на якій розпочалися регулювальні роботи з лісосплаву на Буковині, став Черемош. Протягом 1790-1812 років власники галицьких володінь Кутів і буковинські землевласники очищали та регулювали русло річки.
З архівних відомостей дізнаємося, що до середини 70-х років ХІХ століття у басейні Білого Черемошу вже побудували два шлюзи на притоках Пробійна і Лопушна. У 1869 році споруджений перший шлюз на притоці Ріпень річки Путила. А в 1879 – на притоці Білого Черемошу – Перкалаб з’явився один з найбільших шлюзів Гуцульщини імені кронпринца Рудольфа (об’єм водосховища становив 180 тис. м куб).
Протягом 80-90-х років ХІХ століття по одному великому шлюзу було споруджено на притоках Бісків, Дихтинець, Яловичора, Грамотне, Сарата і два – на річці Путила. Споруджували їх і на річці Сучава у 1820-60 роках. У 1891 році на цій річці побудували клявзу для сплаву лісу від Шепота до Фрасина. Вже на початку ХХ століття сплав на ній припинився.
У 70-80-х роках ХІХ століття в селі Устеріки, нижче місця злиття Чорного і Білого Черемошів, на острові побудували лісосплавний комплекс. Це водопропускний канал шириною 12 метрів, чотири шлюзи для регулювання рівня води в каналі, виловлювачі колод – «решітки», місця штабелювання деревини, господарські та виробничі приміщення.
У 20-30 роках сплавлянням деревини по Білому Черемошу від гребель до Кут керувала Польсько-Румунська комісія з місцеперебуванням у Косові. Сплав здійснювався із застосуванням системи гідротехнічних споруд, серед яких, окрім водозбірних гребель, використовувалися також водонапірні греблі («гамованки»). Вони зменшували швидкість течії і утворювали акваторії для відстоювання плотів (розміщувалися в Яблуниці, Довгопіллі, Полянках, Стебнях, Дихтинці, Усть-Путилі). Тоді ж на Білому Черемоші побудували одну з найбільших і досконалих гребель – Маріїну гать.
У період активного лісосплаву протяжність сплавних шляхів басейну Черемоша складала 205 км. У 1924 році Черемошем було сплавлено 206 тис. м3 деревини, у 1934 – 154 тис. м3. Велика повінь у 1927 році стала причиною кількарічної перерви сплаву. Щоб запобігти в майбутньому подібним стихіям, дирекція державних лісів у Львові вирішила будувати у долині Черемошу лісову залізницю. Вона мала пролягати від Кут до Устерік, а потім долиною Білого і Чорного Черемошів окремо. Вихідним пунктом залізниці стало м. Кути. Втілювати у життя план розпочали у 1932 році будівництвом вузькоколійки Кути-Устеріки. Вище Кут спорудили підпірну стінку довжиною майже півкілометра. Але на подальше будівництво не вистачило коштів, тому роботи припинилися.У післявоєнний період складна економічна ситуація спричинила значний попит на дешеву деревину, її заготівля суттєво зросла. І хоча на території й були шосейні дороги, та перевозити деревину через них із віддалених гірських масивів було нерентабельно. Тому основним способом транспортування деревини залишався її сплав річками. Для цього в басейні річки Черемош споруджувалася сітка додаткових водосховищ, а вони допомагали регулювати сплавні горизонти води. Щоб утворювалися плеса для відстоювання плотів, збудували низьконапірні греблі в Усть-Путилі та Тюдові, де гірська ділянка річки переходить у рівнинну.
Черемошем та його притоками сплавляли деревину, використовуючи водосховища, воду з яких випускали за спеціально розробленим графіком, враховуючи роботу всіх гідротехнічних споруд в момент транспортування деревини. Першими на плесо Черемошу виходили плоти з ріки Путила, через дві години в Устеріки прибували плоти з верхів’їв Білого і Чорного Черемошів. Звідси вони прямували до Тюдівської низьконапірної греблі, яка утворювала масштабну акваторію для розміщення плотів.Велика повінь у 1969 році сильно пошкодила гідротехнічні споруди басейну Черемоша. Внаслідок цього сплав лісу поступово зменшувався. До того ж у горах почала швидко розширюватися сітка автомобільних доріг. На них поступово стала з’являтися важка техніка (лісовози), тому річковий сплав лісу поступово втрачав затребуваність. Останній пліт на Гуцульщині пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Так відійшла в історію легендарна традиційна діяльність бокорашів, сплавщиків, плотогонів, керманичів.
