20/03/2021
0
Питання зарахування податку на доходи фізичних осіб за місцем проживання платників податку (або ж на початковому етапі – хоча б за місцем здійснення підприємницької діяльності платників даного виду податку (розміщення їх виробничих потужностей), а не реєстрації юридичних осіб чи їх філій) є уже визрівшим і надактуальним внаслідок зміни адміністративно-територіального устрою в країні, укрупнення громад, зміни конфігурації бюджетної системи України, міжбюджетних відносин загалом, і має гостро стати на порядок денний органів державної влади під час формування державної бюджетної політики на наступний бюджетний період.
При цьому слід зазначити, що майже в усіх європейських країнах ПДФО зараховується саме за місцем проживання платників податків.
Українська практика в цьому контексті кардинально відрізняється від європейської. Проблема полягає ще і в тому, що на сьогодні поширеною в Україні є двояка практика необ’єктивного зарахування ПДФО до бюджетів територіальних громад.
В першому випадку, який більше стосується територіальних громад, наближених за місцем географічного розташування до міст-обласних центрів та міст обласного значення, жителі прилеглих сільських та селищних територіальних громад працюють саме у містах, і відповідно сплачують ПДФО до бюджетів цих міських територіальних громад, на території яких вони і працюють. При цьому, і вони і члени їх родин постійно мешкають у сільських (селищних) територіальних громадах, в яких власне і отримують левову частку послуг в закладах освіти, охорони здоров’я, культури, дозвілля і ін.
В другому випадку на територіях територіальних громад успішно працюють підприємства, які працевлаштовують місцевих жителів до себе на роботу. Всі важливі суспільні послуги (освітні, культурні, медичні, побутові та ін.) згадані жителі отримують безпосередньо в цих же громадах, однак ПДФО щодо таких працівників податковими агентами часто утримується і перераховується за місцем реєстрації юридичних осіб. Як аргумент для несплати даного податку такі платники наводять неоднозначне трактування положень підпункту 168.4.3 п. 168.4 ст.168 Податкового кодексу України.
Зважаючи, що ПДФО є основним бюджетоутворюючим податком, за рахунок якого власне і забезпечується належне функціонування закладів освіти, охорони здоров’я, культури, здійснення капітального ремонту об’єктів житлового господарства, благоустрою тощо, кожен випадок призводить до суттєвих втрат фінансових ресурсів передусім бюджетів територіальних громад сіл, селищ та невеликих міст. У той чи інший спосіб дана проблема торкається переважної більшості громад, і які, в результаті абсолютно справедливо вимагають відповідних змін саме на законодавчому рівні, зокрема внесення необхідних змін до Податкового кодексу України.
Нагальним є внесення змін до Бюджетного кодексу України і збільшення до 80% зарахування надходжень від ПДФО до бюджетів територіальних громад, оскільки 60 відсотків ПДФО, які нині зараховуються до таких бюджетів, є уже недостатнім джерелом здійснення тих видатків, які визначаються функціями держави, і передаються до виконання місцевому самоврядуванню на основі принципу субсидіарності.
На старті децентралізації 60% ПДФО являвся цілком обґрунтованим відсотком, оскільки об’єктивно співвідносився з тим обсягом видатків, який спрямовувався на виконання переданих державою органам місцевого самоврядування повноважень (з врахуванням того, що на виконання повноважень у освітній галузі та галузі охорони здоров’я вперше було передбачено освітню та медичну субвенції).
Станом на теперішній час ситуація змінилася у зв’язку з тим, що після старту децентралізації, держава продовжила передавати повноваження для виконання місцевому самоврядуванню, не переглядаючи при цьому структуру джерельної бази доходів бюджетів місцевого самоврядування.
Як неодноразово зауважувала Всеукраїнська Асоціація ОТГ, важливим аспектом є ще і той, що до початку децентралізації на здійснення переданих органам місцевого самоврядування повноважень, що виконувалися на районному рівні та рівні місцевого самоврядування, до відповідних бюджетів зараховувалося 50 відсотків ПДФО (до районних бюджетів) та 25 відсотків ПДФО (до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення). Тобто, є всі підстави стверджувати, що до децентралізації на виконання делегованих повноважень, на рівні району (зведеного бюджету району) закріплювалося 75 відсотків ПДФО. Нині на виконання значно ширшого спектру повноважень органів територіальних громад до їх бюджетів зараховується лише 60 відсотків ПДФО.
Слід також враховувати, що за рахунок доходів загального фонду бюджетів територіальних громад здійснюється суттєвий обсяг видатків у сфері освіти, оскільки освітня субвенція не охоплює усі видатки на цю галузь і спрямовується лише на оплату праці педагогічних працівників, а всі інші видатки на функціонування цієї галузі громади забезпечують бюджетними коштами за рахунок доходів загального фонду бюджетів територіальних громад (оплата праці з нарахуваннями обслуговуючого персоналу, підвезення учнів, оплата комунальних послуг тощо). Слід враховувати, що за рахунок тих же доходів загального фонду бюджетів територіальних громад здійснюються усі видатки на дошкільну та позашкільну освіту.
Значний обсяг бюджетних коштів органам територіальних громад доводиться спрямовувати на галузь охорони здоров’я, оскільки коштів, що перераховуються Національною службою здоров’я України медичним закладам за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій також не вистачає.
За результатами реформ у медичній сфері за рахунок коштів бюджетів територіальних громад здійснюватиметься співфінансування оплати медичних послуг, що надаються в рамках програми державних гарантій медичного обслуговування населення, для покриття вартості комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам, а також місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам.
З цього року на порядок денний гостро постали ще і питання стосовно вторинної медичної допомоги.
Всі інші видатки, передбачені статтею 89 Бюджетного кодексу України, зокрема на соціальний захист та соціальне забезпечення, сфери культури, фізкультури та спорту, фактично у повній мірі здійснюються за рахунок доходів загального фонду бюджетів територіальних громад, як і видатки згідно статті 91 Бюджетного кодексу України (включаючи пільги з послуг зв’язку, інші передбачені законодавством пільги).
