08/02/2021
0
Коли наука в ліс приводить.
Наша розповідь про керівницю одного з відділів Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Олену Мальченко. Народилася вона 1976 року в смт Скала-Подільська Тернопільської області. Але вже в 1980 році сім’я переїжджає до Бердичева Житомирської області, де дівчина і закінчила середню школу № 2. А там – ще одна зміна місця проживання родини: на цей раз – на місто Балта Одеської області.
Нелегко дався Олені вибір професії: спочатку опинилася на юридичному факультеті в одному з російських вишів. Однак уже через рік, зрозумівши, що чужина не полюбить і не приголубить, а надто в такий жорстокий час, залишає там навчання і повертається додому – йде працювати секретар-друкаркою у Балтський лісгосп, паралельно навчаючись, як тоді казали, без відриву від виробництва на геолого-географічному факультет зі спеціальності гідрогеолог у Одеському державному університеті імені Мечникова. Звичайно, при виборі навчального закладу не обійшлося без сумнівів і вагань: іще б, дивний вийшов діапазон пошуку професії – від юриста і до геолога. Та врешті-решт при прийнятті остаточного рішення переважила близькість ВНЗ від домівки, що в той час для юнки мало велике значення, бо матеріальні можливості не дозволяли віддалятися від родини.
Отак, працюючи, і закінчила в 2000 році університет, а наступного року їй, на той час уже студентці іншого вишу – заочного відділення факультету лісового господарства Київського Національного аграрного університету, запропонували посаду інженера побічного користування в Одеському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Її енергійність, наполегливість, уміння швидко вчитися новому, зробили своє – Олену Петрівну невдовзі переводять працювати на посаду інженера лісових культур, а згодом призначають спеціалістом відділу лісового та мисливського господарства і технічної політики. Звичайно, вона продовжує заочне навчання і в 2009 році захищає диплом магістра лісового господарства. І вже в 2013 році Олену Мальченко призначають начальником відділу лісового та мисливського господарства управління. За словами прессекретаря управління Анжели Самойлик, Олена Петрівна – єдина жінка в лісовій галузі України, що опікується мисливством.
Як розповідають про неї колеги, Олена Петрівна організовує роботу відділу так, щоб допомагати лісгоспам, а їх налічується в області 11, оперативно інформуючи колективи про новітні технології вирощування культур, у насінництві, передовий досвід організації праці в проведенні лісогосподарських робіт, зокрема, догляду за культурами – аж до реалізації, а також в охороні лісів. Про важливість контрольних функцій, навчання спеціалістів лісгоспів у відділі також не забувають.
– А де ж шукаєте той досвід? – запитую в Олени Петрівни.
– Зараз всілякої інформації такого напрямку вистачає. Її тільки, зрозуміло, залишається знаходити та вивчати, систематизувати, оцінювати щодо застосування в наших умовах та розробляти відповідні конкретні рекомендації, організовувати навчання з практичними показами на місцях. А ефективних новинок, слід сказати, з’являється чимало і в наших лісгоспах, – розповідає Олена Петрівна, наводячи конкретні приклади таких знахідок у Одеському, Балтському, Савранському, Ширяєвському та й інших. – Правда, така організація роботи відділу вимагає частих поїздок працівників на місця, але ніхто з нас не скаржиться на це, розуміючи важливість такого підходу до роботи.
– А нинішнього року в яких лісгоспах ви встигли побувати особисто? – виникло запитання.
– Та всі встигла відвідати, а окремі й не один раз, бо, бачу, користь загальній справі від тих відвідин та й для власної душі звідти щось кожного разу привожу, – відповіла з блиском очей.
І розповіла про відвідини Савранського лісгоспу, ліси якого весною і влітку чарують солов’їним співом і зорепадами над кронами. Це – мішане насадження, де ростуть дуби, ялини, клени, берези. Тож бажаючих побувати тут у цю пору, вгамувати спрагу прохолодною водицею із гайдамацької криниці, яку викопали учасники селянських повстань ще у ХVIII столітті, а там – покупатися в Південному Бузі, що протікає поблизу лісу. Згадала і про Балтський лісгосп, в угіддях якого і оленя плямистого зустрінеш, і козулю, і птахів різних – навіть куріпки водяться. До речі, певна площа цього лісу віднесена до заповідних територій області.
Отак, розмовляючи про звірину, і наблизилися до мисливської теми. Розумію, що людина, яка з вологими очима розповідає про солов’їв, про зорепади, не може вистрілити у звірка. Але як тоді бути з її посадою, маю на увазі другу половину її назви: «…та мисливського господарства»? І журналістська цікавість бере верх.
– А у вас є рушниця? – прискіпливо запитую.
– Ні, немає і ніколи не було, – відповідає. – Але з рушниці стріляла – у тирі.
– А на полюванні коли-небудь бували?
– Доводилось… І не один раз…
– Ну і щось вполювали? – ледве ховаю в голосі розчарування, згадуючи почуті розповіді про солов’їв, зорепади, які так уже не в’яжуться із полюванням.
– Та свіже повітря, гарний настрій… вполюю кожного разу.
І пояснює, що для мисливських господарств, а їх у області 48, із яких 10 підпорядковані облуправлінню, головне завдання – аж ніяк не полювання, а піклування, турбота про лісових тварин, про нарощення їх поголів’я, зокрема, підгодівля звірини взимку, створення надійного заслону від браконьєрів, забезпечення умов для відтворення. А полювання – це вже складова для регулювання оптимальної кількості мисливських тварин в угіддях. Тож наш відділ і працює в цих напрямках, пропагуючи й навчаючи культурі полювання.
Ознайомлюючись із біографією Олени Мальченко, довідався, що обрано її головою профспілкової організації колективу управління. Спокійна і врівноважена, уважна, тож ідуть до неї люди зі своїми проблемами, негараздами, і вона завжди намагається допомогти: якщо не може сама, то через керівництво.
В області діє 13 учнівських лісництв, які фактично готують дітей до вибору в майбутньому лісівничої професії. А свої здобутки діти демонструють на зльотах та беручи участь у різних конкурсах. Діяльністю шкільних лісництв керує заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Валентина Калошина, а голова профспілки також завжди цікавиться цими дитячими змаганнями.
Кожному відоме прислів’я: наука в ліс не веде, а з лісу виводить, як і зміст, що в нього заклали наші пращури. Мовляв, не будеш вчитися, то блукатимеш по життю. Та ця розповідь, як ти зрозумів, читачу, із зовсім іншим наповненням – вона про те, як тяжіння до навчання привело людину працювати саме в лісову галузь, тобто склалося все всупереч прислів’ю – фактично саме наука привела Олену Мальченко в ліс.
Петро ВЕЛЕСИК,Газета “Природа і суспільство”
