Статський радник

Невідомі сторінки історії степового лісорозведення.

Ераст Бродський увійшов в історію колишньої царської Росії як успішний землевласник, просвітитель і меценат, але мало хто знає про нього як талановитого лісівника.

У межах поміщицького землеволодіння у 1876 році ним створено Комісарівський масив лісу на площі 998 га та у 1881 році Грушоватський лісовий масив на площі 608 га, що нині входять до складу П’ятихатського лісництва Верхньодніпровського лісгоспу.

20 серпня 1851 року у сім’ї крупного поміщика-земле­власника колишньої Катеринославської губернії (нині Дніпропетровської області) у старовинному українському селі Іванівка народився син Ераст.

Помістя Бродських було одним з найбільших у Катеринославській губернії. Воно займало площу 20 тис. десятин і складалося з трьох економій у селах: Іванівці, Мар’янівці й Василівці. Під ріллею знаходилось 7,5 тис. десятин, під полями траво­сіяння 2,5 тис.

Ераст ріс допитливою дитиною. Обдарований хлопчик виховувався у маєтку в селі Іванів, постійно спілкуючись з природою й проявляючи до неї підвищений інтерес.

Усупереч бажанню батька, який вбачав кар’єру сина лише на юридичному поприщі, Ераст остаточно вирішує присвятити себе сільськогосподарській та лісівничій справі.

Без відповідного фінансового забезпечення юнак їде за кордон до Франції, щоб набути там знань і практики з обраного поприща. Для цього він у Нервському департаменті влаштувався працювати звичайним робітником спочатку на фермах графів Бульї та Сеньоре, потім у помістях Жельбера й Беллера та відвідував лекції у сільськогосподарській академії, що поблизу Парижа.

По закінченню навчання у Паризькій сільськогосподарській академії Ераст, на прохання матері Софії Едуардівни, повертається до маєтку в село Іванівку, щоб допомагати по господарству своєму батькові. Пізніше, за підтримки своїх починань з боку матері, він ще проходить стажування в Італії, у помісті графа Торроніо, та у передових на той час фермах Угорщини. Також з означеною метою об’їжджає показові спеціалізовані господарства Швейцарії, Німеччини й Австрії.

Після смерті батька Костянтина Яковича Ераст остаточно залишається в родовому помісті й зосереджується на веденні господарства, з урахуванням вже набутих ним знань і досвіду. Про досить високу для того часу культуру землеробства в його помісті свідчить той факт, що економії Бродського практично не знали неврожаїв і недородів. У землеробстві він застосовував прогресивну на той час агротехніку й грунтообробні знаряддя – американські плуги. Але в цьому не останню роль, безперечно, відігравали створювані ним у межах землеволодіння, на невгіддях і крутосхилах, масивні лісові насадження. Зокрема, Комісарівський лісовий масив, закладений на правому березі річки Саксаган шириною 300 – 500 м та протяжністю 15 км, від згибу річки біля села Іванівка – до нинішнього райцентру міста П’ятихатки, та Грушоватський лісовий масив, що існують і нині, виконуючи великі різнобічні природоохоронні функції. Ці штучно створені лісові масиви по праву увійшли в скарбницю лісівничої науки України як з яскраве надбання вітчизняного лісорозведення у посушливому степу.

Одночасно з цими двома великими лісовими масивами Бродським були також посаджені і значно менші. До цього часу збереглась ділянка лісу площею 170 га, що у межах землекористування навчального господарства Ерастівського державного аграрного технікуму, неподалік від сучасного промислового міста Вільногорськ.

Перш ніж приступити до створення масивних лісонасаджень, за розпорядженням Бродського керуючим Іванівською економією було закладено великий розсадник деревних порід з метою вирощування широкого асортименту садивного матеріалу з насіння, зібраного з місцевих дерев і кущів, що зростали у парку поміщицької садиби та біля доріг у садибах селян. У цій справі Ерасту Бродському стали в пригоді лісівничі знання, набуті під час навчання у Паризькій сільськогосподарській академії.

Означені унікальні лісові масиви створювались за комбінованим (змішаним) типом, за схемою змішування в рядах: головна порода – чагарник; супутня порода – чагарник та при схемі розміщення рослин 2х1 м.

Як головні поріди використовувались сіянці: дуба звичайного (Quercus robur L.), ясена звичайного (Fraxinus excelsior L.), в’яза гладенького (Ulmus la-evis Pall.), береста (Ulmus foliacea Gilib.), в’яза шорсткого (Ulmus scabra Mill.), акації білої (Robinia pseudоacacia L.), гледичії колючої (Gleditschia triacanthos L.).

Із супутніх порід висаджувались в основному клени: гостролистий (Acer platanoides L.), польовий (Acer campestre L.), татарський (Acer tataricum L.), ясенелистий (Acer negundo L.), а також глід колючий (Crataegus oxyacantha L.), груша звичайна (Pyrus communis L.), яблуня дика (Malus sylvestris Mill.).

З чагарникових порід добирались: акація жовта (Caracana arborescens L.), скумпія звичайна (Cotinus coggygria Scop.), смородина золотиста (Ribes aure- um Pursch.), бірючина звичайна (Ligustrum vulgare L.), бузина чорна (Sambucus nigra L.), бузина червона (Sambucus racemosa L.), бруслина бородавчаста (Evonymus verrucosa Scop.), бруслина європейська (Evonymus europea L.), жимолость звичайна (Lonicera xylosteum L.), жимолость татарська (Lonicera tata-rica L.), калина звичайна (Viburnum opulus L.), жасмин звичайний (Philadelphus coronarius L.), бузок звичайний (Siringa vulgaris L.), терен звичайний (Prunus spinosa L.), шипшина собача (Rosa canina L.).

Площі під лісові насадження готувались зазделегіть, за системою чорного пару. Зорювання грунту здійснювалось восени на глибину 20–23 см плугами, на тязі двох пар волів. Навесні здійснювалось передпосадкове боронування й маркування площ та садіння лісових культур рядами, на залишених слідах від зубів кінного дерев’яного маркера. Висаджували сіянці порядно, по двоє селян на рядок. Один з них через крок лопатою викопував ямку глибиною на штик, другий – тримав при садінні сіянець правою рукою над ямкою, коли перший її засипав, а потім ущільнював ногами навколо стовбура грунт.

Практикувалось також замість висаджування однорічних сіянців дуба, висівання у посадкові місця 3–4-х наклюнутих жолудів. У пониззях біля річки Саксаган створювались чисті насадження з таких видів: тополь чорної (Populus nigra L.), білої (Populus alba L.), пірамідальної (Populus italica Moench.); а також деревовидної верби: білої (Salix alba L.), ламкої (Salix fragilis L.), плакучої (Salix babilonica L.); ділянок кущової верби: верболозу (Salix pentranda L.), шелюги (Salix acutifolia Willd.). На пагорбах і схилах правого берега створювались ділянки чистих насаджень сосни кримської (Pynus Pallasiana L.). Крутосхили річки і ярки закріплювались акацією білою (Robinia pseudоacacia L.) та кленом ясенолистим (Acer negundo L.).

Ераст Бродський добре знався й на садово-парковому мистецтві. Свідченням цього був закладений ним унікальний парк на площі 25 десятин, з штучним озером, біля будинку маєтку у селі Іванівка. За асортиментом зростаючих тут рідкісних порід дерев і чагарників, квітників, газонів та оранжереї він нагадував класичний ботанічний сад.

Досвід господарювання Ераста Бродського одержав визнання не лише в колишній царській Росії, а й за кордоном. Його вивчали й популяризували. Бродським було видано книгу, у якій узагальнювався 25-річний період його власного господарювання в помісті.

Поряд з інтенсивною господарською діяльністю на землі, Ераст Костянтинович активно вів і громадську роботу. Посада предводителя повітового дворянства вимагала виняткових знань, досвіду й організаторських здібностей, якими він був наділений, самовіддано працюючи на благо Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Зокрема, за його ініціативи й докладених зусиль у 1907 р. була проведена 70-кілометрова Саксаганська гілка залізниці, що з’єднала Катеринославську з Харківсько-Миколаївською залізницею, через станції Користівка і П’ятихатки. За його безпосередньої участі на землях економії села Іванівка була побудована залізнична станція “Ерастівка” та селище при ній.

Окрім цього, Бродський зробив вагомий вклад у розвиток охорони здоров’я та освіти в краї. Опікуючись лікарняними закладами, він на землі маєтку збудував для сільської бідноти лікарню на 30 ліжок. Нині це Ерастівська дільнична лікарня, що у 2007 р. відзначила столітній ювілей.

Ераст Бродський у Верхньодніпровському повіті багато зробив і на освітній ниві, починаючи з фінансової підтримки поліпшення умов навчання сільських дітей у народних училищах, і закінчуючи відкриттям нових навчальних закладів. У 1881 р. він став попечителем Саксаганського ремісничого училища, а в 1890 р. – попечителем Верхньодніпровського трикласного міського училища.

У 1880 р. Катеринославську губернію охопила велика посуха, що спричинило жахливий неврожай. Це спонукало губернське земство прийняти ухвалу про відкриття в губернії сільськогосподарського навчального закладу та дослідної станції при ньому з метою подолання гострого дефіциту спеціалістів для села. Цей навчальний заклад мав не лише готувати відповідні агрономічні кадри, а й напрацювувати та вводитиу в практику господарств зональні технології з вирощування провідних польових культур в умовах посушливої зони. Однак тривалий час ніхто з поміщиків-землевласників не погоджувався виділити землю під цей навчальний заклад. І лише Ераст Бродський не лише виділив землю, а й фінансував будівництво навчального корпусу й пансіонату для проживання учнів. У 1899 р. було відкрито Верхньодніпровську нижчу сільськогосподарську школу. Згодом вона стала середнім училищем землеробства, а пізніше – багатопрофільним середнім спеціальним аграрним навчальним закладом.

За клопотанням викладацького й учнівського колективів, яке підтримали губернське й повітове земства, у 1916 р. Верхньодніпровському середньому училищу землеробства було присвоєно ім’я Ераста Бродського. У 1999 р. Ерастівський державний аграрний технікум ім. Бродського урочисто відзначив 100-річчя від дня заснування. Окрім підготовки фахівців з різних спеціальностей для сільського господарства, у технікумі з 1949 р. готують спеціалістів і для потреб лісового господарства.