18/01/2021
0Зрубав дерево – посади два. Саме таким бачить кредо лісника той, хто і сам все життя пропрацював у лісовому господарстві.
Іларіону Маковському скоро виповниться 90. Свого часу він неабияк здивував казахів. Нині живе у Прилуцькому і досі переконаний: аби працювати у лісі, його потрібно любити. А ще – переробляти тут, в Україні, а не вивозити за кордон, йдеться в сюжеті телеканалу «Аверс».загрузка…
Чоловік все життя присвятив лісу. Спочатку у Казахстані, потім – на рідній Волині. Однак почалося все набагато раніше, в дитинстві. Тоді, коли маленький хлопчик Іларіон чимчикував поміж дерев і слухав розповіді батькового дядька-лісника. Тоді і полюбив природу, раз і на все життя.
Після закінчення Львівського лісотехнічного інституту поїхав із дружиною в Казахстан. Спочатку був старшим лісничим, а згодом і директором тамтешнього лісгоспу та лісопереробного заводу.
На схилах Алтайських гір височіють сосни, які з’явилися там завдяки волинянину. Ніколи той край не бачив сосен, росла лишень ялиця, береза та осика. Великі площі взагалі були незаліснені.
Чоловік пригадує: його бажання засаджувати схили гір соснами науковці тоді дуже розкритикували. Мовляв, нічого не вийде, клімат не той.
«Але дружина поїхала… Вона сама волинячка, з Турійського району… Там її дядько робив лісником, в ковельському лісхозі. І привезла мені пригорщу насіння сосни. Я її висіяв і в 59-му році посадив 28 гектарів сосни в тому регіоні, де ніколи не росла сосна», – пригадує чоловік.
Іларіон Миколайович зізнається: бачити, як височіють оті волинські сосни в далекому Казахстані, для нього нагорода набагато більша, ніж будь-які грамоти чи ордени.
У 63-му році чоловік повернувся на Волинь. Спочатку був головним лісничим, потім головним інженером, а згодом близько 15 років очолював Камінь-Каширський держлісгосп. Каже: в ті часи чи не кожен лісник дотримувався принципу: зрубав дерево – посади два. Кожного року в лісгоспі висаджували не менше тисячі гектарів молодого лісу.
До лісу, переконаний ветеран лісової справи, треба ставитися із пошаною. «І не можна його… ґвалтувати. Тому що це до добра не приводить», – наголошує він.
Обурює пана Іларіона і те, що за останні десятиліття в Україні геть занепала лісопереробна промисловість. Чимало деревообробних комбінатів просто розвалені. А потужна переробка деревини, в тому числі і низькосортної, чомусь нікого у владних кабінетах не цікавить.
«Це сировина, яку ми виробляємо, яку ми повинні переробляти, давати продукцію з додатковою вартістю. Ніхто не піднімає це питання, – міркує колишній лісівник. – Підіть в магазини, де висококласні меблі продаються: везуть з Польщі, з других країн… Я пам’ятаю ці роки, ще зразу після 93-го, 4-й, коли в нас вже була знищена, 95-й рік, деревообробна промисловість в Україні, і на Волині в тому числі… Як дивани везли з Польщі – самокльопи. Зразу за границею стояли наші люди, клепали дивани і везли сюди. А ми, що мали, знищили. Хіба це нормальне явище було, хіба це нормально?».
Колишній лісівник переконаний: Україна має не збувати сировину за кордон, а переробляти її у своїй державі. І у такий спосіб давати людям роботу, а не змушувати їх виїжджати і шукати кращої долі.
І хоча сам Іларіон Миколайович вже давно на заслуженому відпочинку, проте переймається проблемами лісового господарства навіть на пенсії. Він регулярно пише посадовцям листи та звернення. З надією, що таки схаменуться.
