Фахові наставники

Декани лісогосподарського факультету.

Завдяки нашим вчителям і деканам, ми, їхні вихованці, відчуваємо себе частиною великої Голосіївської родини, представниками лісового братства і потужного кадрового потенціалу, виплеканого для держави нашим навчальним закладом, славним Національним університетом біоресурсів і природокористування України.

Літопис останнього сторіччя, з-понад двохсотрічної історії факультету, а нині Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) України, творили добре знані не тільки в Україні, а й далеко за її межами професори: Є.В. Алексєєв, В.Н. Андреєв, Я.В. Ролл, А.П. Тольський, О.В. Тюрін, Г.М. Висоцький, П.С. Погребняк, Н.О. Коновалов, І.А. Яхонтов, В.О. Поварніцин, В.Е. Шмідт, З.С. Голов’янко, О.Л. Новіков, М.М. Степанов, І.М. Житов, І.М. Зима, Б.Й. Логгінов, М.Г. Михайлов, В.О. Бодров, Д.І. Товстоліс, О.Г. Лебєдєв, М.О. Ткаченко, М.В. Давидов, П.Г. Кальной, А.І. Котов, Д.Д. Лавриненко, К.Є. Нікітін, С.М. Козьяков, Т.Т. Малюгін, О.О. Салганський, М.І. Гордієнко та багато інших. Особливо значущим у цьому літописі є внесок директорів інституту А.Г. Солдатова, який у післявоєнні роки був Міністром лісового господарства України, С.О. Максимова, І.М. Житова і деканів А.І. Котова, К.Є. Нікітіна, В.І. Гусєва, М.К. Бикова, Г.В. Дубініна, В.С. Наконечного, В.М. Портного, А.А. Строчинського та їхніх послідовників. Всі вони були патріотами Вітчизни та своєї справи, любили свій лісогосподарський факультет, дисципліну, яку викладали, і тих, кого вчили.

Нині цю історію творять їхні учні. Не перелічити, скільки висококваліфікованих фахівців, чудових працівників лісової та інших галузей виплекали наші вчителі в стінах аlma-mater. Серед них міністри лісового господарства: УРСР – Б.М. Лук’янов, В.Д. Байтала, В.І. Самоплавський і Польщі – Рішард Дзялук; керівники лісової галузі незалежної України: М.В. Колісниченко, В.О. Червоний, А.О. Бондар, М.М. Ведмідь, Ю.М. Марчук, В.С. Кузьович; професор П.Г. Вакулюк; письменник А.І. Шиян; Герої Радянського Союзу В.М. Балакін та П.М. Улицький; Герой Соціалістичної Праці М.М. Рябошапка, державні діячі й фахівці лісової ниви та ще тисячі чесних і порядних лісівників, патріотів нашої Батьківщини. Це вони як наказ і втілюють у життя слова своїх педагогів: «Саджай, оберігай, використовуй та тільки пам’ятай, що твій початок у тім, щоб кожен рік нові ліси цвіли, бо Лісівник – кровиночка Землі».

Декани та їхні заступники різних років, зліва направо – сидять: доц. П.І. Герасименко, проф. В.М. Маурер, доц. Г.В. Дубінін, доц. В.М. Портной, проф. А.А. Строчинський, доц. В.Є. Свириденко; стоять: доц. С.М. Дударець, доц. В.М. Малюга, доц. Б.І. Новак,  доц. О.В. Поляков, доц. О.Г. Бабіч, доц. С.Б. Ковалевський, проф. В.Ю. Юхновський, 1999 р.

Як і в усіх корифеїв, біографії наших Учителів – класиків-лісівників, багато в чому схожі: практично всі відмінники навчання, всі до початку науково-педагогічної діяльності працювали на виробництві, всі на собі відчули роки воєнного лихоліття, всі добре розуміли потреби і проблеми ведення лісового господарства та чітко бачили його перспективу. З-поміж інших вони вирізнялися актуальністю та ґрунтовністю наукових доробків, попри порівняно незначну кількість написаних монографій і надрукованих праць.

Притаманними для них рисами, незалежно від твердості чи м’якості характеру, були ерудованість та інтелігентність у поєднанні з принциповістю й об’єктивністю під час відстоювання своїх наукових інтересів і фахових поглядів, надзвичайна Людяність і готовність до самопожертви задля Вітчизни та Лісу.

Досягнувши своїх висот і визнання, вони, попри все, залишалися звичайнісінькими людьми, доступними для колег та студентів, тих, хто довкола, і нужденних. Їх єднало те, що всі вони були викладачами від Бога. Ці Вчителі не перетворювали нас на склад знань, не наповнювали як «комору» правилами та формулами, а вчили нас мислити і допомагали нам відчиняти двері у нові, незнані світи. До своїх учнів вони ставилися з любов’ю, мов до своїх рідних дітей. Ми завжди будемо пам’ятати про все, що вони зробили для нас, усвідомлювати, що в наших досягненнях, передусім, їхня заслуга, та віддячувати щирою любов’ю, яка з часом стає все сильнішою…

Нині, коли нам (їхнім учням) більше або стільки ж років, як було нашим учителям, коли вони нас вчили, ми об’єктивно оцінюємо їхню велич і те, що ці люди зробили для нас. Усе більше розуміємо, що ми їхні боржники по життю назавжди.

Їхнє яскраве життя і сьогодні є для нас прикладом та дороговказом, бо всі вони були Людьми з великої літери. Тому, світла пам’ять про них житиме у віках!

У більшості нині працюючих лісівників і тих, що на заслуженому відпочинку, фаховими батьками були шановні декани лісогосподарського факультету доценти: Г.В. Дубінін, В.С. Наконечний, В.М. Портной і професор А.А. Строчинський.

Наш декан, доцент Г.В. Дубінін, для більшості з нас, які були зараховані в число студентів лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії в далекому 1969 році, став нашим першим фаховим батьком. Батьком дуже чесним, справедливим, вимогливим і дуже добрим до кожного з нас.

З 1965 по 1972 рр. Георгій Володимирович працював деканом рідного лісогосподарського факультету. На цій посаді йому повною мірою вдалося реалізувати свої найкращі риси: неабиякий талант організатора, людяність у стосунках із колегами та студентами, непересічну принциповість і водночас готовність прийти на допомогу до кожного члена колективу, хто її потребує.

У роботі зі студентами Декан Г.В. Дубінін особливу увагу приділяв формуванню гармонійно розвиненої особистості. Він вважав, що лісове господарство, з урахуванням його специфіки, потребує здорових тілом і духом, високоосвічених, інтелігентних та культурних фахівців. Сам у минулому гравець студентської збірної Києва з баскетболу, він добре розумів, що заняття спортом допомогли йому витримати лихоліття війни, що спорт виховує багато таких рис, без яких важко стати відповідальним та ефективним членом команди як на виробництві, так і в науково-педагогічній діяльності.

Але не перше місце у спорті було головним для Георгія Володимировича, коли він запрошував на навчання відомих спортсменів. Головними для нього були пропаганда здорового способу життя та підвищення іміджу факультету. Не менше уваги він приділяв і участі студентів у художній самодіяльності. Він вважав, що кожен студент факультету під час навчання повинен мати можливість розвинути свої творчі здібності, розкрити свої мистецькі таланти, які після закінчення навчання допоможуть йому стати шановним і авторитетним фахівцем. У полі постійної уваги Декана була і навчальна робота, здійснювати яку йому допомагав його побратим, заступник декана, доцент Петро Іванович Герасименко.

Своїм ставленням до роботи Г.В. Дубінін заслужив незаперечну повагу і щиру любов студентства факультету. Його батьківське піклування допомогло багатьом випускникам стати справжніми фахівцями своєї справи, патріотами Вітчизни та українського Лісу і, в першу чергу, небайдужими людьми. За роботу на посаді декана Г.В. Дубініна нагороджено медаллю «За трудову доблесть». Проте головним надбанням Георгія Володимировича є щира любов його випускників, глибока шана усіх, хто знав, пам’ятає і пам’ятатиме Георгія Володимировича Дубініна – Людину, Лісівника, Педагога, Декана.

Нам, випускникам 1974 року, пощастило більше, ніж багатьом іншим. У нас було двоє факультетських Батьків: перші три курси – доцент Георгій Володимирович Дубінін, а на двох заключних – доцент Василь Степанович Наконечний. Обидва ветерани Другої світової війни, офіцери-орденоносці, патріоти галузі, випускники факультету, добре знані лісівничій громаді України та далеко за її межами.

За 40 років роботи на факультеті доцент В.С. Наконечний підготував цілу плеяду лісових спеціалістів, для понад тисячі він став духовним батьком. Багато з них нині обіймають високі керівні посади у лісовій галузі. Проте, незалежно від посад, усі, від простого лісівника і до Міністра, з вдячністю згадують щирого, по-батьківськи доброго, по-дитячому безпосереднього і доброзичливого Василя Степановича, нашого другого Декана.

З 1972 по 1982 рр. обіймав посаду декана факультету. У 1977–1987 рр. завідував кафедрою загального лісівництва. З 1987 р. по 1994 р. Василь Степанович знову на посаді доцента кафедри.

Зліва направо: – сидять декан, доцент В.С. Наконечний, заст. декана, доцент П.І. Герасименко. – стоять методист Л. Шмуклярська, методист Л.О. Ворона, секретар К.Є. Рудакова

Будучи деканом і проживаючи поруч із гуртожитком, він провідував студентів частіше решти співробітників факультету. При цьому міг прийти як вранці («розбудити та налаштувати на робочий лад»), так і наприкінці робочого дня, інколи близько півночі, аби «побажати спокійної ночі». Але я не можу пригадати жодного випадку, аби після відвідин Василем Степановичем гуртожитку доходило до організаційно-адміністративних висновків. Це аж ніяк не свідчить про слабкість декана, швидше – про інше, бо вартувало значно більше і діяло краще. Для кожного він знаходив найпотрібніше слово. Такий підхід неабияк єднав суб’єкти навчально-виховного процесу і робив його ефективнішим.

Наукові інтереси В.С. Наконечного були пов’язані з розробкою раціональних способів ведення лісового господарства у грабових дібровах Правобережного Лісостепу України. До основних його наукових праць, які не втратили і сьогодні свого наукового і практичного значення, належать: «Природне насіннєве відновлення граба в дібровах Правобережного Лісостепу УРСР і способи його використання», «Лесоводственные свойства граба обыкновенного и его роль в повышении продуктивности дубрав» та низка інших. Загалом, В.С. Наконечний опублікував понад 70 наукових статей та 18 навчальних і методичних розробок із лісівництва.

Ще один декан факультету другої половини минулого століття В.М. Портной у моєму житті посідає особливе місце. Спочатку Володимир Миколайович у нашій групі проводив практичні заняття з дисципліни «Механізація лісогосподарських робіт», пізніше я разом з іншими студентами допомагав оформляти ілюстрації до навчальних стендів та писати плакати по дисертації перед її захистом. Довгий час були колегами. Згодом я працював його заступником у деканаті, а ще пізніше – вже я був деканом, директором і не раз радився з ним із тих чи інших питань. Мені, з реактивним і вибуховим характером, дуже корисними були поради незаперечного дипломата, яким був В.М. Портной. Не раз він оберігав мене від необачних кроків. Дуже шкодую, що не завжди мені вдавалося захистити його у складні для нього часи…

Декан В.М. Портной у колі своїх учителів: ліворуч – доц. П.І. Герасименко, проф. Т.Т. Малюгін; праворуч – доц. Г.О. Порицький, доц. В.С. Наконечний, проф. А.В. Цилюрик

Добрий за вдачею, надзвичайно м’який за характером, інтелігентний, з енциклопедичними знаннями, товариський, з відкритою душею, завжди готовий прийти на допомогу він належав до керівників, які замість того, аби насварити винуватця, оголосити догану – червонів, ніяковів і казав заступнику: «Ось попросив прийти у деканат студента (асистента чи доцента), а сам мушу бігти у третій корпус (у ректорат, партком, профком), тому дуже прошу Вас, Вікторе Мельхіоровичу, поясніть йому, що так робити не можна…».

Особистою трагедією для нього було поставити студенту на іспиті або під час захисту курсового проєкту оцінку «задовільно». І якщо таке траплялося, то він переживав з цього приводу набагато більше, ніж сам студент.

Впродовж 1962–1973 років В.М. Портной працював асистентом кафедри механізації лісогосподарських робіт та лісоексплуатації, яку в той час очолював знаний далеко за межами країни професор І.М. Зима. За його наполяганням Володимир Миколайович у 1969 р. вступає до аспірантури академії, навчання в якій завершує без відриву від виробництва у 1973 р.

У 1978 р. Володимира Миколайовича було обрано на посаду доцента кафедри механізації лісогосподарських робіт та лісоексплуатації. Як педагог, він вирізнявся високою лекторською майстерністю, неабиякою толерантністю і по-батьківськи теплим ставленням до кожного зі студентів, незалежно від його успіхів у навчанні. Своїм педагогічним талантом, успадкованим від учителя-батька, Володимир Миколайович заслужив щиру повагу студентства, підлеглих, колег і керівництва закладу.

У травні 1983 р. на загальних зборах колектив обирає Володимира Миколайовича Портного деканом лісогосподарського факультету. На цій надзвичайно відповідальній посаді він пропрацював до 1992 року.

На всіх посадах своєї трудової діяльності він проявляв дипломатичність і в той же час міг постояти за інших, залишаючись при цьому по-дитячому беззахисним.

У 1998 р. В.М. Портного було обрано членом-кореспондентом лісівничої академії наук України (ЛАНУ), а у 2000 р. – відзначено найвищою галузевою відзнакою «Відмінник лісового господарства України». За особисті звитяги перед державою Володимира Миколайовича було нагороджено орденом «Знак Пошани» та медаллю «В пам’ять 1500-річчя м. Києва».

За час роботи в університеті В.М. Портной опублікував понад 50 навчально-наукових і науково-методичних праць, отримав авторське свідоцтво на винахід.

Хвороби та окремі негаразди останніх років життя не зламали В.М. Портного. До останнього подиху він любив тих, хто поруч, прощав своїх кривдників, дарував людям добро і тепло своєї душі.

За життя класиком вітчизняної лісової таксації став ще один декан лісогосподарського факультету, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Української академії аграрних наук (нині НААН України), дійсний член Лісівничої академії наук України, Заслужений працівник народної освіти України А.А. Строчинський.

З 1973 року і до кінця свого життя Анатолій Адольфович працював у Національному аграрному університеті: асистентом, старшим викладачем (1980), доцентом (1981), завідувачем (1988) і професором (2009) кафедри лісової таксації та лісовпорядкування. Працюючи на кафедрі, обирався деканом (1993–1998 рр.) та призначався заступником декана лісогосподарського факультету (1978–1980 рр.) і директором НДІ лісівництва та декоративного садівництва.

Кандидатську дисертацію А.А. Строчинський успішно захистив у 1976 р., а докторську – у 1992 р. Одразу після захисту Анатолію Адольфовичу було присвоєно вчене звання професора по кафедрі лісової таксації та лісовпорядкування.

А.А. Строчинський був талановитим організатором та методистом навчального процесу вищої школи. На високому науково-методичному рівні викладав низку базових дисциплін: «Лісова таксація», «Біометрія», «Аерокосмічні методи в лісовому господарстві».

Сфера наукових пошуків професора А.А. Строчинського була нерозривно пов’язана із вирішенням найнагальніших проблем лісової галузі України. Значним науковим доробком є його розробки з удосконалення методичного та нормативно-інформаційного забезпечення систем регулювання продуктивності лісових насаджень та комплексного обліку лісосировинних ресурсів України.

Значна частина наукових досліджень професора А.А. Строчинського присвячена розробленню або модифікації моделей короткотермінового прогнозування основних лісотаксаційних показників деревостану та осучасненню технології польових досліджень методом вибірково-перелікової таксації. Ним запроваджено в практику вітчизняного лісовпорядкування моделі актуалізації середньої висоти, запасу та повноти насаджень основних лісотвірних деревних порід в Україні. Особливе місце в його науковому доробку належить розробленим під його керівництвом цільовим програмам вирощування лісових культур та системі імітаційних моделей регулювання продуктивності як складової частини моніторингу лісових ресурсів України. Окремим напрямком його наукових пошуків було розроблення наукових основ оцінок земель лісового фонду України і лісових ресурсів.

Вагомим доробком є його наукові праці, в яких узагальнено системні дослідження структури лісового фонду країни, обґрунтовано наукові засади регулювання розширеного відтворення і багатоцільового використання лісових ресурсів та вдосконалено методичне і нормативно-інформаційне забезпечення систем головного та проміжного користування лісом, а також уточнено оптимальний вік рубання лісу для різних розрахунково-господарських одиниць.

Загалом, А.А. Строчинським опублікувано понад 200 наукових праць: монографій, статей, навчально-методичних розробок.

За значний внесок у лісову науку, підготовку висококваліфікованих фахівців професорові А.А. Строчинському присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки (1990), почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України» (1997), нагороджено Відзнаками Держкомлісгоспу України «Відмінник лісового господарства України» (2000) і Мінагрополітики України «Відмінник аграрної освіти та науки першого ступеня» (2006).

Прекрасний керівник, педант, людина з невичерпним джерелом наукових думок, улюблений Учитель, коханий чоловік, батько, дідусь, віртуоз-баяніст – таким він назавжди залишиться у серцях тих, хто мав щастя його знати та з ним працювати.

Під час навчання багатьом із нас Декани були не тільки фаховими батьками, а заміняли, наскільки вистачало їм часу, наших рідних батьків. Кожний з їхніх випускників за час навчання взяв для себе часточку сердечного тепла наших деканів, збагатив себе їхнім життєвим досвідом і мудрістю…