ЯК ЛІСІВНИКІВ УКРАЇНИ ЗРОБИЛИ ГЕНДЛЯРАМИ (або чи стануть гендлярі лісівниками?).

–    “Здравствуйте …! Прошу извинить за беспокойство, … направляю… статью. Не знаю, нужна ли она читателям, но “душа болит, а сердце плачет”. Был бы очень рад, если бы эта статья принесла хотя бы какую то небольшую пользу лесному хозяйству и людям…Это была бы наша общая заслуга.

Я с большим уважением отношусь к лесоустроителям и в статье постарался их поддержать .Не знаю, прочитают ли они слова в их поддержку. Буду Вам благодарен за  публикацию статьи.  С уважением Михаил Иванович.”

–   “Дорогой Михаил Иванович,  Спасибо…Статья нужна…Публикую не читая… Всё, что говорится искренне и не преследует личных интересов, – ОБЯЗАТЕЛЬНО приносит пользу…даже если кому-то не нравиться… В Вашем случае, ещё и  чувства совпадают… Ваше упоминание лесоустройства, – снайперский выстрел. Я уже несколько лет внешне дистанцируюсь от этой структуры, но она остается мне очень близкой… практически родной… У нас не получилось общей счастливой и созидательной  жизни, но зато у нас общее, уже давно родное мне,  кладбище… Я туда не спешу, хотя понимаю, что не мне решать…, но и на любое другое не поменяю…” М.П.

P.S. Для только начинающих любить мову: гендляр, –  спекулянт. На фене  – БАРЫГА. 

Подчеркну, что приамбулу я написал не читая статьи. Прочитал.. налил (это я чтобы руководство успокоить: ему легше думать, что я не просыхаю) , ничего ранее написанного удалять не стал, комментировать тоже…  М.П.

У вступній частині статті автор вважає за необхідне привернути увагу читачів до статті «Не наломать бы дров», яка була опублікована на сайті ГО  «Відкритий ліс» 12.09.2005 року (Сайт тогда назывался “Украинский лесовод”. Его вынудили изменить название совместными усилиями евреев и антисемитов.  Потом возник “Лесной портал” в который была вложена инвестиция ЕС, через ВБ в размере около 1500 долларов. Это обязывало, поэтому от названия скоро отказались. Возник “Открытый лес”, который всем в лесном хозяйстве противен, но абсолютно свободен и более-менее посещаем. На самом деле за всеми этими сайтами стоят одни и теже люди…и никто их работу не заказывал..).

В цій статті приводиться аналіз стану ведення лісового господарства на той час у вигляді інтерв’ю з керівними працівниками Держкомлісу, в т.ч.  із заступником Голови Юрієм Марчуком.

Читаєш і диву даєшся – як можна було так говорити. Скільки фарисейства в словах чиновників Держкомлісу, які стверджували про великі досягнення в перебудові системи ведення лісового господарства з 1992 по 2005 рік. з радянського на сучасний лад! Які бравурні висновки, незважаючи на те, що саме вони заклали підвалини всіх негараздів та руйнації лісового господарства незалежної України.

То що ж відбулось насправді?

В лісовому господарстві незалежної України можна виділити 3 періоди:

1.Період «Алексіса» (1992-2005 роки) – період в лісовому господарстві, який висвітлений у статті « Не наломать  бы дров». Коли цю статтю читає людина, яка не знає дійсного стану справ на той час, то буде вважати, що німецька фірма     «Алексіс» це благодійна організація, власники якої 12 років тільки те й робили, що докладали всіх зусиль для розвитку лісового господарства України. Вони надали безпроцентні кредити в сумі 18 млн. євро для закупівлі обладнання та навчання  українських робітників, по європейських цінах закупляли  в Україні готову продукцію та деревину в круглому вигляді, ощасливили підприємства Держкомлісу поставкою по вигідних для України цінах  новітніх станків фірм «Вайнінг» та «А Коста». Як зазначено в статті «Не наломать бы дров» фірма                «Алексіс» поставила 80 лісгоспам 125 ліній по виробництву паркету, шпону, клеєного багатошарового бруса, клеєних меблевих щитів з масиву і лущеного шпону, 50 сушильних камер.

Одним словом –  Благодійник з великої букви.

          Цікаво – а де ж зараз це високо ефективне обладнання, як воно працює. Випускаючи      таку продукцію, яка зазначена вище, по крайній мірі 80 лісгоспів повинні процвітати. Можливо  читачі можуть  поділитися інформацією, які це підприємства. 

Але лісівникам фірма «Алексіс» запамяталась як бізнесова акула, яка своїми іклами за допомогою Держкомлісу вп’ялась в ліси України. Для задоволення потреб «Алексіса» в Україні були відроджені пошукові рубки, які проводились в Росії в тайзі до 30-х років минулого століття. В лісах України почали вибиратись найкращі дерева дуба та інших цінних порід, з яких значна частина експортувалась в круглому вигляді, а частина перероблялась на  станках, які поставляла фірма «Алексіс» за європейськими цінами.

  Перед директорами лісгоспів ставилось завдання – все краще і своєчасно для задоволення потреб «Алексіса», а потім всіх інших. «Алексіс» понад усе» – це був неписаний лозунг Держкомлісу на той час.

Держкомліс   пішов по шляху здійснення реформ і ввів в обіг   термін «Дровяна деревина для технологічних потреб» (ТУ 56.196-95 від 26.01.95  та ДСТУ 3071-95 від 01.07.1996 року). Жартома лісівники їх називали «Дрова Самоплавського» (так сказано в статті «Не наломать бы дров»). 

 Я прошу шановного мною Валерія Івановича вибачити,  але з пісні слів не викинеш. Що було, те було.

З однієї сторони Ви внесли неоцінимий позитивний внесок  у розвиток лісового господарства України, а з іншої- допустили і певну помилку.

І цими УМОВНИМИ дровами Україна «завалила» (прошу вибачити за такий термін)  Європу. А що реально експортували – на даний час про це знають тільки ті працівники лісового господарства, які в той час працювали. До введення цього терміну, частина дров’яної  паливної деревини переводилась в  деревину  з більш високими технічними показниками з метою отримання більш високоякісної продукції з паливних дров. А введення терміну «дров’яна деревина для технологічних потреб» навпаки дозволило переводити значну частину ділової деревини в так звані «Дрова Самоплавського», які відповідно до технічних умов були придатні для отримання різних видів промислової продукції, в т.ч. реально і для виготовлення пиломатеріалів.

Ще раз прошу шановного Валерія Івановича вибачити.

 Введення цього терміну на практиці відіграло значну негативну роль. Фактично керівництво Держкомлісу випустило джина з пляшки. Такого виду продукції не було і немає ні в одній із країн світу. При відводах лісосік насадження 1-2 класу товарності фактично в матеріалах відводів ставали насадженнями 3-4 класу. Ділова деревина містично зникала і доходило до того, що ділової деревини на лісосіках головного користування ставало 15-20% ( на санітарних рубках 5-10%) від загального об’єму заготовленої продукції, в той час, як вирубувались якісні насадження І-ІІ класу товарності.

Широкого розповсюдження набирають так звані санітарні (фактично договірні пошукові) рубки, при яких вирубувались кращі  дерева. Такі рубки нічого спільного не мають з дійсними санітарними рубками в класичному розумінні цього терміну. В кінцевому результаті, введення в практику лісозаготівель і реалізації нового виду продукції відкрило широку дорогу корупції в лісовому господарстві, погіршенню породного та якісного стану лісів, викликало масові протести місцевого населення проти таких рубок.  В подальшому можливість переведення ділової деревини в дров’яну деревину для технологічних потреб в єдності з масовим експортом деревини, відшкодуванням підприємствам ПДВ  призвела до масових вирубок лісів, які з часом набули катастрофічних об’ємів, що і обумовило створення ситуації із станом лісів, яка склалася на даний час. Все це проходило на фоні зменшення трудозатрат на виробництво одиниці  продукції, умовного поліпшення фінансового стану лісгоспів, підвищення рентабельності виробництва, зміни технологічного процесу лісозаготівель. Чому умовного поліпшення, тому що поліпшені фінансові показники досягались за рахунок екстенсивного розвитку, тобто за рахунок збільшення об’єму лісозаготівель і реалізації сировини, а не продукції з деревини.  Значна частина продукції реалізовувалась місцевим споживачам  з верхніх складів, що надавало змогу до значних зловживань. По цій причині знищувалась матеріальна база лісгоспів, особливо автотракторний парк та деревообробні підрозділи, лісгоспи стали бовванами на глиняних ногах.  На протязі майбутніх  років Україна до 2014 року експортувала в Європу дров’яну деревину для  технологічних потреб, якість якої часто відповідала вимогам ділової деревини 2-4 сортів. Об’єми експорту були незбагненно великі. Тут і митниця не спала і свою мзду мала.  Причому в досить великих розмірах.  Всім хватало. А те що масово знищувався елемент екологічної системи України, на відновлення якого потрібні десятиліття,  нікого не хвилювало.

 Діяв принцип – для лісгоспів і їх працівників, митників «ліс наше багатство», для народу «птахи ваші рузі».                                             

Приведу приклад. Як наслідок, за даними Державної служби статистики, заготівля ліквідної деревини у 2017 році по Україні склала:

Всього________________            18 913 933 кубометри     (100%),

  в т.ч.:    – ділова деревина  –          7 296 569 кубометрів   – 38,5%;

                             -паливна деревина     –  11 617 364 кубометри   –  61,5%,

                                  в т.ч. – дрова для опалення –          7 172 054 кубометри

• – Дров’яна деревина

                                              для технологічних потреб  – 4 445 310 кубометрів.

            Враховуючи всі складові формування об’ємів заготівлі ліквідної деревини у 2017 році можна зробити висновок, що товарність лісів України за 10-12 попередніх роки  знизилась до 3 класу товарності. Це вже кощунство.

Крім цього, ейфорія від результатів введення даного терміну та лихоманковий  експорт необробленої деревини   в кінцевому результаті до 2014 року привели до зміни засад фінансування ведення лісового господарства, що в кінцевому результаті обумовило зменшення, а в подальшому і взагалі припинення з 2016 року бюджетного фінансування лісогосподарського комплексу.

Реально, діяльність Держкомлісу в той час свідомо чи не свідомо заклала фундамент руйнації лісогосподарського комплексу України.

 Автор статті вважає, що керівники Держкомлісу керувались добрими намірами, але як відомо, добрими намірами вимощена дорога в пекло. Фактично вони не тільки наламали дров, а як ураган натрощили їх.   

2. Період «Швайгофера» і формування організованої корупції ( 2006-2014 роки) – епоха масового винищення лісів, бум експорту деревини в круглому виді, знищення виробничих деревообробних потужностей лісгоспів.

На той час в діяльності лісогосподарського комплексу була уже досконально відпрацьована схема, основною метою якої було збільшення об’ємів заготівлі деревини за рахунок суцільних рубок ( як найбільш дешевого способу знищення лісів) та реалізація деревини на експорт в необробленому виді на корупційній основі. Корупція в лісовій галузі стала нормою життя.

Як повідомлялось на сайті ГО «Відкритий ліс» в статті «У справі понад 141 млн. хабарів…….» від 23.04.2020 року в судовому порядку було доказано що хабарі отримував і екс-голова Держлісагенства  п. Сівець В.М.  навіть разом з дружиною.

Держлісагенством був визначений перелік закордонних суб’єктів господарювання, яким надавався пріоритет при укладанні угод на поставку продукції. Вагому частку  деревини споживала одна з найбільших деревообробних компаній в Європі – австрійська компанія «Швайгофер»,   яка побудувала підприємство на території Румунії  майже поряд з кордоном з Україною. Вважаю, що читачі розуміють причину такого розміщення виробничих потужностей основного споживача лісопродукції з України.

Цікавий такий факт. З невідомих причин, компанія «Швайгофер» в 2016 році відмовилась від розміщення заводу по переробці деревини в Коломиї Івано-Франківської області, хоча уже була розроблена відповідна технічна документація, викуплена земельна ділянка площею  30 га та виконані роботи по облаштуванню фундаменту під будівлю заводу.  І чого б це приватна структура втрачала такі великі капіталовкладення??? А відповідь дуже проста-завод попадав під контроль українського суспільства. Появлялася змога в любий час перевірити якість продукції, яка надходила на завод. Як суб’єкт господарської діяльності завод повинен був би закупляти деревину на аукціонах, реалізація продукції лісгоспами стала би прозорою. Підприємству було би необхідно сплачувати всі податки і рентабельність фінансово-господарської діяльності значно знижувалась, порівняно із заводом, розташованим в Румунії. Це не влаштовувало як керівництво  лісогосподарської галузі (зникала або значно зменшувалась корупційна складова), так і власників заводу. Їм було вигідно і дешевше отримувати ділову деревину під виглядом дров технологічних з відповідною схемою розрахунків.. А відповідного покровительства та гарантованого захисту від правоохоронних органів уже не було.

Вагомими споживачами деревини, заготовленої лісгоспами України, Держлісагенством були обрані іноземні фірми. Особливістю експортної політики було те, що Держлісагенством визначались об’єми реалізації деревини на експорт для обраних фірм і була здійснена спроба контролювати  реалізацію кожного заготовленого кубометра деревини в Україні, для чого в системі Держлісагенства була створена відповідна структура і введений сертифікат походження деревини та активно впроваджувався ЕОД.

 Діяла система за принципом – в першу чергу як можна більше і найкраще – на експорт по прямих договорах та занижених цінах,  а для українських  деревообробників залишки (об’їдки)  через аукціони   –   на тобі небоже, що мені не гоже. Певна штучна нехватка  деревини на внутрішньому ринку стримувала розвиток деревообробної галузі України.

 Ще раз підкреслюється,  на експорт під виглядом дров технологічних відправлялась,  в основному, ділова деревина.

 Була запроваджена система  укладання контрактів з директорами лісгоспів на 1 рік. Чим це обумовлено, знають директори лісгоспів, а читачі можуть тільки здогадуватись. Значна частина керівників лісогосподарських підприємств призначались тимчасово виконуючими обов’язки директорів, що дозволяло уникати погодження кандидатур на посаду директора з місцевими органами державної влади та тримати директорів лісгоспів на короткому поводку..

Результат цього періоду:

1. Системне зниження якості ведення лісового господарства та його фінансування.
2. Збільшення непокритої лісом площі за рахунок масових суцільних вирубок лісів та незадовільного лісовідновлення.
3. Зміна в негативну сторону професійних та моральних устоїв певної частини працівників лісогосподарського комплексу.
4. Перетворення лісгоспів в гендлярів.  
5. Формування стабільного корупційного поля, як норми в господарській діяльності лісогосподарського комплексу. Формування думки у працівників лісгоспів про вседозволеність та безкарність.
6. Сучасний період занепаду лісового господарства, безладу, корупції і розкрадання (2015 – ….) – або маємо те, що самі сотворили.

            Сучасний стан лісового господарства детально висвітлюється в ЗМІ та на сайтах громадських організацій. По цій причині автор не вважає за потрібне товчи воду в ступі і переповідати очевидне.

Але необхідно відмітити, що змінилася структура зловживань. В загальній системі зловживань  зросла участь незаконного використання лісових ресурсів, в т.ч. нахабних самовільних рубок, знищення лісосмуг. Цінні ліси, в основному, винищені. По причині відсутності експорту необробленої деревини та зменшення об’ємів лісозаготівель, в т.ч. деревини дуба та інших цінних порід, зменшились можливості корупційних діянь. З метою отримання коштів для свого самозбереження лісгоспи вимушені повертатись до переробки продукції, пошуку альтернативних шляхів реалізації необробленої деревини, тільки не до поліпшення ведення лісового господарства. На виконання основної місії лісгоспів коштів та можливостей не хватає.

От так і «розвивається» (занепадає) лісове господарство в Україні

Всі три періоди об’єднує одне явище – корупція, або присвоєння працівниками лісогосподарського комплексу та покупцями продукції вагомої частки вартості державної власності – лісопродукції, робіт, послуг. Прошу порядних працівників лісогосподарських підприємств пробачити, але на сьогоднішній день корупція та розкрадання лісопродукції, незаконні рубки лісу в лісогосподарському комплексі країни  мають ознаки системності, про що свідчить інформація в ЗМІ. Нескладні розрахунки, які побудовані на вказаній інформації, показують що втрати лісогосподарського комплексу по цій причині щорічно складають 3,5-4 мільярди гривень. Цілком зрозуміло, що працівники комплексу та лісозаготівельники (ФОП) будуть любими способами протистояти будь якій реорганізації  системи ведення лісового господарства та  діючої структури управління галуззю, а подання окремими спеціалістами пропозицій по зміні існуючої системи є криком волаючого в пустелі.

За словами лісівників  між ними стався поділ на «лісоводів» та «лісовозів». Перші приходять надовго, працюють сумлінно, сплять спокійно. А «лісовози» люди в лісовому господарстві тимчасові, крадуть швидко і багато, бо їх або виженуть або посадять. Їх жадобу наживи уже не лякає навіть посилення контролю за рубками лісу та використанням деревини і невідворотність покарання. На превеликий жаль в лісогосподарському комплексі частка «лісовозів» уже значно перевищує частку «лісоводів». «Лісовози» окуповують посади в лісогосподарському комплексі  у більшості структур від самого низу до самого верху. «Лісовози» разом із залежними від них лісозаготівельниками  та деревообробниками стали потужною фінансовою силою, яка  має значний вплив   на внутрішню і зовнішню політику держави в питаннях ведення лісового господарства та лісоексплуатації. Яскравим доказом цього є спроба лісозаготівельників на законодавчому рівні впливати на діяльність лісогосподарського комплексу шляхом подання відповідних законопроектів.

По вищевказаних причинах надіятись на реформування лісогосподарського комплексу і виведення його з фінансового колапсу в найближчий  час – це марні сподівання.

Прийняття в 2015 році закону про тимчасовий мораторій на експорт деревини був відчайдушним кроком який свідчив про те,  що держава втратила контроль над кланом «лісовозів» та лісозаготівельників і була неспроможна управляти процесом відновлення лісів та використання лісових ресурсів в правовому режимі.

Все йде до того, що по цій причині суспільство візьметься за спасіння лісів тоді, коли уже спасати не буде що. Дивно, але в українському суспільстві склалася якась незрозуміла ситуація – суспільство не реагує належним чином на небезпеку для себе – чи то на пандемію КОВІДу, чи зміну кліматичних умов, що приведе до припинення життя на Землі. Діємо по принципу – поки грім не гряне, ніхто не перехреститься. 

Хоча це і страшно повторювати, але Генеральний секретар ООН   п. Антоніу Гутерріш заявив, що до кінця цього століття кліматичні умови на Землі стануть непридатними для життя людини, якщо людством не будуть прийняті ефективні міри самозахисту.  Група англійських та американських вчених, яка за завданням Національної академії наук США вивчала проблему можливості подальшого життя на Землі,  прийшла до висновку – умови життя на Землі стануть непридатними для людини в 2200-2400 роках. Але фактичне зростання температури повітря та вміст вуглецю в ньому почали значно перевищувати прогнози науковців. Прошу читачів – вдумайтеся в ці слова.

По питанню збереження лісів є уже і конкретний дзвіночок Україні. Як повідомляла газета «Європейська правда», на зустрічі з представниками Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини та України виконавчий директор програми ООН (ПРООН) з питань довкілля Інгер Андерсен попередила країни Карпатського регіону про серйозні загрози через вирубку лісів та зміни клімату.

Світова громадськість вважає, що для запобігання апокаліпсису, який насувається з відчутними ознаками, людству необхідно вжити цілий ряд заходів, в тому числі і збереження рослинного світу, основою якого є ліси.

Розуміючи цю ситуацію, Нова Зеландія 2 грудня 2020 року стала 33 країною, яка оголосила стан надзвичайної ситуації в країні через зміни клімату. Раніше це зробили Франція, Канада, Японія, Англія та інші.

Головним завданням людства для свого спасіння  уже стало  не тільки зменшення викидів вуглецю в атмосферу, а проблема як забрати з атмосфери його надлишок, поки не перейдена межа неповернення.

Уряд України відповідним чином відреагував на ситуацію із зміною клімату та дії світової спільноти і прийняв Постанову №879 від 23.09.2020 року «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань зміни клімату та збереження озонового шару». Головою комісії призначено Міністра захисту довкілля та природних ресурсів.  До складу комісії  входять заступники міністрів майже всіх Міністерств, Голова комітету Верховної Ради, інші високопосадовці, в т.ч. перший заступник Голови Держлісагенства.

Виходячи з вищевикладеної ситуації, необхідно віддати належне позитивним спробам Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів по поліпшенню стану лісогосподарського комплексу, які на думку автора, заслуговують на повагу лісоводів.  Міністерство хоч щось робить. Не зважаючи на те, що запропонована Міністерством  «Державна стратегія управління лісами до 2035 року» не сприймається лісівниками, і автором статті в тому числі, ця пропозиція має і позитивні наслідки. Вона засвідчила бажання Міністерства здійснити конкретні кроки по поліпшенню якості ведення лісового господарства в умовах безгрошів’я. Помилкою було те, що документ готували науковці без участі практиків, що обумовило його теоретичне, а не практичне значення та недієздатність.

Міністерство не зупинила невдача з Стратегією, і ним запропоновані нові ініціативи, що викликає повагу у спеціалістів:

1. Створення нового суб’єкта господарювання для концентрації ведення економічної діяльності в лісовій галузі з метою забезпечення стабільного і повного фінансування ведення лісового господарства в Україні, що в кінцевому результаті є заходом по поліпшенню екологічної ситуації в країні та світі.
2. Реалізацію необробленої деревини, заготовленої усіма лісогосподарськими підприємствами України, здійснювати виключно шляхом проведення електронних аукціонів.

Вказані пропозиції руйнують корупційну систему в лісогосподарському комплексі і доцільність незаконного використання лісових ресурсів, забезпечують підвищення рівня фінансування ведення лісового господарства та його стабільність незалежно від можливостей бюджету та волі окремих чиновників.

І тут почалося. Держлісагенство вустами Громадської ради в категоричній формі виступає проти ініціативи Міністерства. Цілком зрозуміло, що і підлеглі Держлісагенству структури, лісозаготівельники, деревообробники та залежні від Держлісагенства так звані «незалежні експерти», одним словом «лісовози», єдиним хором будуть паплюжити пропозиції Міністерства. Причина зрозуміла – хто хоче втрачати мільярди.

Але Україні заради майбутнього необхідно побороти «лісовозів» і повторити  крок, зроблений в 2015 році – невідкладно прийняти нормативний документ, який би відрегулював діяльність лісогосподарського комплексу. Міністерство виступає з державницьких позицій і відстоює інтереси як українського народу, так і світової спільноти в частині поліпшення екологічної ситуації в Україні і світі та запобігання зміни кліматичних умов. Створення вище зазначеної Міжвідомчої комісії надає можливість Міністерству розробити проект відповідного нормативного документу, який забезпечить відновлення належного стану лісів та нормальну фінансово-господарську діяльність лісогосподарського комплексу.

Незрозуміло, чого виступати проти пропозиції Міністерства? В даній ситуації це виступати проти своїх дітей, внуків і майбутніх поколінь, які будуть розраховуватися своїм життям за недалекоглядність їх предків. Головне в житті не гроші,  головне саме життя.

Адже, згідно пропозиції Міністерства, весь лісосировинний ресурс першочергово буде надходити на внутрішній аукціон. Значне перевищення пропозиції необробленої деревини над попитом автоматично призведе до  пониження цін на лісопродукцію, що буде сприяти   розвитку та підвищенню рентабельності деревообробної галузі. У деревообробників настає можливість закупити деревину в достатній кількості та відповідної якості по прийнятних цінах.  Пропозиція Міністерства досить прозора, конкретна та результативна і приводить ринок деревини в правове поле. Надлишки невикористаної  продукції на внутрішньодержавному ринку  будуть направлені на експорт. Право експорту деревини в необробленому виді буде мати виключно структура, уповноважена державою (перекупщики, фірми прокладки не пройдуть). Запропонований варіант реалізації продукції  виключає можливість корупційних дій. Покупцеві деревини уже буде непотрібно ставати на коліна перед директором лісгоспу і створювати з ним ОЗГ – за хабар вирішувати питання купівлі  потрібної деревини. При виконанні пропозиції Міністерства вся продукція лісгоспу буде виставлена на аукціоні і директор лісгоспу буде сам просити покупців, щоб купили продукцію, яка виставлена на торги підпорядкованим йому лісгоспом.

Така система є протилежною тій, яка була в 2007-2014 роках, коли в першу чергу необроблена деревина реалізувалася на експорт «своїм» фірмам по занижених цінах, а залишки реалізовувались в межах держави по завищених цінах, які «по блату» за певну вигоду могли знижуватись. В кінцевому результаті це і привело до занепаду деревообробної галузі.

Дальше щодо створення єдиного централізованого суб’єкту,    який буде здійснювати економічну діяльність в сфері лісової галузі та забезпечувати фінансування ведення лісового господарства. Держлісагенство доказало свою неспроможність вирішити дане питання в даний час та на майбутнє і займає позицію собаки на сіні – і сам не гам, і другому не дам. Як  влучно відмітив один із читачів в коментарі до однієї із статей на сайті «Відкритий ліс» працівники лісогосподарського комплексу  по питанню реорганізації займаються  тільки «болтовньою».

 То чи є вихід з наявного становища?

 Міністерство в цій ситуації пропонує конкретний вихід з глухого кута – проведення реорганізації лісогосподарського комплексу, що в кінцевому результаті  забезпечить виконання лісогосподарським комплексом завдання по підвищенню екологічної ролі лісів, зменшення негативного впливу діяльності лісівників на зміну кліматичних умов, поліпшення якісного стану лісів, раціонального використання лісових ресурсів. І що саме головне – діяльність лісгоспів буде приведена у відповідність до їх  цільового призначення. При цьому, інтереси  лісозаготівельників та деревообробників ніяким чином не ущемляються. Їх  законні заробітки ніяк не зменшуються, тільки відпаде корупційна складова.

Що тут поганого пропонує Міністерство?

На сайті ГО «Відкритий ліс» 27.11.2020 року опублікована стаття «Чому ініціативи Міндовкілля загрожують екологічній безпеці України та можуть призвести до розвалу лісового сектору економіки». Автор висловив своє бачення ситуації, думку Громадської ради при Держлісагенстві,  свої критичні зауваження до пропозицій Міністерства.  Висловлюючи свою повагу до автора та його бачення ситуації необхідно відмітити, що автор  не зробив самого необхідного і головного –  не сказав як вийти з цього ганебного стану (вибачте за таке висловлювання), в якому знаходиться лісовий сектор економіки. А дальше розвалювати лісовий сектор економіки уже немає куди – це все уже зроблено.   Дієвість даної статті нагадує вислів – не знаю як, але не так.  І тільки.

А  Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів вносить конкретні пропозиції по виходу з кризи, що як кажуть в західних областях України, робить йому честь. Можливо ці пропозиції потребують доопрацювання, але це вже діло техніки – при потребі та допомозі відповідних спеціалістів  пропозиції будуть філігранно відшліфовані. Саме головне, що вони життєво необхідні і мають право на життя.

Як не дивно, але ситуацію, яка склалась в лісовому господарстві в даний час,  в алегоричній формі описав відомий байкар Крилов І.А. у своїй байці  «Кот и повар» в 1812 році. Мабуть історія  має властивість повторюватися.   

В порядку інформації:

В  певний період одними з корупційних структур називали медицину і освіту. Але  ринкові стосунки в житті суспільства примусили ці галузі шукати вихід з цієї ситуації і провести заходи по приведенню їх діяльності у відповідність до сучасних вимог, конкретних дій по ліквідації корупції та отримання чесно заробленої заробітної плати.

В роботі медичних закладів має місце ситуація,  коли за роботу лікарів в залежності від їх кваліфікації пацієнти з під поли доплачували  і доплачують їм за конкретну роботу,  за їх освітній рівень та кваліфікацію. При тому, пацієнти свідомо  стараються попасти на лікування до відомих спеціалістів, вважаючи за краще заплатити лікарю за ефективне лікування. Народ навіть приказку придумав по цьому питанню – « Лікуватися даром – це даром лікуватися».

Висококваліфіковані медики вирішили позбутися цього явища, яке і їх принижувало, і пішли по шляху створення легальних лікувальних закладів. І це вже принесло відчутні результати – лікарі надають кваліфіковані медичні послуги, мають сучасне медичне обладнання, в клініках відповідний сервіс. І що саме головне – відрегулювались  фінансові стосунки між лікарем і пацієнтом, які стали рівноправними партнерами в процесі лікування.

Те ж саме і в освіті. В країні створено систему приватних середніх та вищих навчальних закладів, в більшості з яких підвищена якість навчального процесу, пред’являються високі вимоги до кваліфікації педагогічних кадрів, підвищилась самовідповідальність батьків за результати навчання дітей.

Приведу один приклад. В Києві працює школа з дистанційною формою і повним циклом навчання, в якій різними формами навчання охоплено близько 10 тисяч дітей зі всіх регіонів України. Діти навчаються не виходячи з своїх домашніх  помешкань, свідомо відносяться до начального процесу, забезпечується належний контроль та підвищується відповідальність батьків за дитину та її здоров’ям.  І це дає відчутні результати. За показниками ЗНО в 2019 році школа ввійшла в число найкращих 25 шкіл серед загальноосвітніх навчальних закладів  міста Києва, тобто дитина з поліського села має можливість навчатися в одній з найкращих шкіл Києва.  І в цьому випадку школа і батьки є рівноправними партнерами і питання корупції і надання батьками учнів матеріальної допомоги школі повністю зникло. При цьому, плата за навчання досить помірна і адекватна витратам за навчання у звичайних школах.

Важливим результатом реформування є те, що рівень знань учнів  визначається результатами незалежного оцінювання, а не вчителем, який викладав предмет. Одночасно незалежне оцінювання характеризує рівень роботи педагогічного колективу школи.

І кінцевому результаті ці зміни знизили рівень корупції  у вказаних галузях і забезпечують поступове підвищення якості послуг по лікуванню та навчанню.

Яке ж відношення мають наведені приклади до лісового господарства.

Автор статті не пропонує діяти за принципом «тільки приватизація у всьому і вся». Своє бачення реорганізації процесу вирощування лісів і використання лісових ресурсів автор виклав в статті « Витяг з Концепції….». Вважаю за необхідне ще раз наголосити – на думку автора ведення лісового господарства являється функцією держави. Для цього землі лісогосподарського призначення та підприємства по веденню лісового господарства повинні залишатись в державній власності і працівники державної лісової охорони, в т.ч. і лісова охорона всіх підприємств, заснованих га державній власності, мають мати статус правоохоронних органів. Виходячи з того, що фінансування ведення лісового господарства з бюджету в даний час не передбачається, виконання робіт по веденню лісового господарства  повинно фінансуватись із спеціально створеного фонду за рахунок відрахувань від діяльності лісозаготівельних та деревообробних підприємств, як передбачено в Концепції, запропонованій автором.  На фінансування ведення лісового господарства повинна направлятись і частина коштів від діяльності хімічних, металургійних та інших підприємств, які найбільше викидають в атмосферу шкідливі хімічні сполуки, а також частка коштів, які надходять в Україну згідно Кіотського протоколу ( Паризької угоди 2015 року). Можливо при цьому виникне необхідність ввести зміни в формування екологічного фонду. В цілому, ця  ситуація повинна бути відрегульована відповідним державним нормативним документом, і Міністерство є тим органом державної влади, який може розробити такий нормативний документ і впровадити його в життя.

Автор впевнений в тому, що  фінансування ведення лісового господарства повинно бути стабільним і не може здійснюватися по залишковому принципу. Лісівники повинні бути фінансово забезпеченими, незалежними  ні від кого, крім держави, і самостійно вирішувати всі питання виключно ведення лісового господарства, а не займатися постійним пошуком коштів для виживання та вирішення корупційних питань.

 Лісгоспи не  можуть і не повинні бути гендлярами.

Ще одне практичне питання. Одним із гарантів  забезпечення якісного ведення лісового господарства є організація лісовпорядкування. На думку автора, якщо  українське суспільство не хоче залишитись без лісів, то лісовпорядкування повинно здійснюватися державним науково-виробничим об’єднанням, яке буде виконувати певні контрольні функції за станом лісів  від імені власника лісів – українського народу та розробляти державну політику по веденню лісового господарства і контролювати  її виконання у всіх лісах України незалежно від власності та відомчого підпорядкування. До складу вказаного об’єднання доцільно включити лісогосподарські науково-дослідні заклади та підрозділи ліспроекту. Саме науково-дослідний потенціал об’єднання буде головним підрозділом в об’єднанні і в системі лісогосподарського комплексу, а його висновки та пропозиції будуть основою державної політики  в питанні ведення лісового господарства та лісозаготівель. Впровадженням в життя цих пропозицій будуть займатись підрозділи ліспроекту, другої частини об’єднання, через відповідну проектну документацію. При цьому підвищиться якість і затребуваність наукових прикладних досліджень, а відповідно і вагомість наукових робіт, дисертацій по всіх напрямках лісогосподарської діяльності. Працівники ліспроекту  будуть залучені в тій чи іншій мірі до наукової роботи, що дозволить підвищити їх кваліфікаційний рівень. Особливо така співпраця важлива в період зміни кліматичних умов. 

  Одночасно це обумовлює належну оплату праці як науковців, так і лісовпорядників та визначення  джерел фінансування їх діяльності. Вказані працівники повинні отримувати заробітну плату не меншу, як доходи  «лісовозів».

І тільки сліпий не побачить, а глухий не почує, що структура ліспроекту є основою, фундаментом ведення лісового господарства і цю структуру необхідно берегти, як зіницю ока та розвивати і вдосконалювати.

Дана пропозиція не є утопією, а необхідністю і рано чи пізно ми до цього прийдемо. Підставою для цього твердження є певний досвід роботи автора в лісовому господарстві, спілкування з науковцями та працівниками Держліспроекту.

До речі: Результати останніх наукових досліджень зарубіжних науковців  показують, що зміна кліматичних умов викликає першочергове всихання швидкоростучих лісових порід. Якщо це буде підтверджено в умовах України, то виникне необхідність перегляду політики лісовідновлення, переоцінки ролі інвазійних видів та біохімічних взаємовпливів лісових порід, пошук шляхів створення лісових насаджень підвищеної стійкості  до зміни кліматичних умов. Для цього буде необхідно  розробити перелік деревних порід по степені стійкості до зміни кліматичних умов та графік періодичності внесення змін в лісівничо-екологічну типологію Алексєєва-Погребняка. Виконання цих завдань і буде обов’язком вищевказаного науково-виробничого об’єднання.

Метою даної статті є бажання автора привернути увагу читачів до необхідності реформування лісогосподарського комплексу, як єдиного заходу, в результаті виконання якого в лісовому господарстві буде подолана корупція,  припинені незаконні рубки лісу, підвищиться пожежна безпека лісів та буде розроблений план дій по збереженню лісів при зміні кліматичних умов. Лісівники будуть виконувати свої функції і не будуть, як їх зараз презирливо називають, гендлярами.

Можливо аналіз автором наявної ситуації в лісовому господарстві та пропозиції  по її поліпшенню мають дещо прямолінійний і різкий характер, але вони побудовані на доброзичливій основі і відображають тільки особисте бачення  автором проблем в лісовому господарстві та шляхи їх вирішення. Це тільки думки лісівника вголос.

З повагою до читачів

 інженер лісового господарства Михайло Іванович.