Забутe ім’я

Конрад Едуардович Собеневський та степове лісорозведення.

Наприкінці XIX ст. через бурхливий розвиток промисловості та розширення площ для землеробства було порушено нестійку динамічну рівновагу природних ландшафтів Лісостепу і Степу нашої країни, що призвело до деструктивних ґрунтових процесів та стало причиною посушливих явищ і катастрофічних неврожаїв.

Землеробське господарство у степовій зоні 1891 р. вразила небувала за масштабами та інтенсивністю посуха, що спричинила неврожай та голод у багатьох регіонах країни.

З метою пошуку методів збереження чорноземних ґрунтів від процесу аридизації 1892 р. при Лісовому департаменті було створено особливу експедицію, яку очолив професор агрономії В.В. Докучаєв. Результати і наукові праці експедиції дали поштовх ширшому лісорозведенню у степових умовах, створенню систем захисних лісонасаджень і т. д.

Одним із учасників цієї експедиції був молодий таксатор К.Т. Собеневський, який згодом став видатним ученим, лісівником і все своє життя присвятив справі степового лісорозведення.

У 2017 р. минуло 150 років від дня народження і 65 років від дня смерті вченого-лісівника, доктора сільськогосподарських наук Конрада Едуардовича Собеневського. Народився він 10 грудня 1867 р. у Кам’янці-Подільському в сім’ї дрібного урядовця, якого вислали з Польщі після придушення польського повстання 1863 р.

Дитинство Конрада було тяжким: матеріальні нестатки, постійні образи й докори товаришів по школі польським походженням залишили глибокий слід у його душі.

У 1890 р. К. Собеневський закінчив Петербурзький лісовий інститут і поїхав працювати помічником лісничого поблизу Уфи. Однак невдовзі його викликав до Петербурга професор В.В. Докучаєв: 25-річного фахівця запросили на посаду таксатора в «Особую экспедицию по испытанию и учету различных способов и приемов лесного и водного хозяйств в степях России».

З історії степового лісорозведення відомо, що В.В. Докучаєв перед розробкою плану робіт експедиції 1892–1899 рр. детально досліджував уже існуючі на той час Кам’яноватські смуги де-Каррієра (Херсонська губернія, нині Миколаївська область) і, за словами К. Собеневського, переконався в їх реальному впливі на збереження і підвищення врожаю сільськогосподарських культур на захищених полях неврожайного 1891 р.

З 1893 р. до 1899 р. К. Собеневський керував на одній з ділянок на території Боровського повіту Воронезької губернії, до складу якої входив і Кам’яний степ.

«Особую экспедицию» було закрито в січні 1899 р. Захисні лісонасадження Кам’яного степу К. Собеневський передав лісничому Г.Ф. Морозову.

Пам’яті товаришів «Особой экспедиции» К. Собеневський написав статтю «Великий почин Докучаєва», її високо оцінив М.І. Вавилов. На жаль, у жодному каталозі цю статтю не згадують.

П’ять років напруженої роботи в експедиції В.В. Докучаєва сформували К. Собеневського як надзвичайно вольову людину і серйозного вченого. В цей час він не тільки створив сотні гектарів лісонасаджень і лісових смуг, а й будував дороги, ставки, лікував селян – робив усе, що вимагало життя.

Виконав великі обсяги робіт з озеленення залізничних станцій уздовж Ташкентської залізниці, що будувалася в той час, створив ліси у степах Оренбурзького краю.

Далі було створено лісонасадження в Саратовській області, де вчений працював не тільки над створенням нових лісових масивів, а й над охороною старих лісів від хвороб і шкідників.

Революція застала родину Собеневських у Петрограді. Саме в цей час він пише статтю «К вопросу о борьбе с засухой».

Повернувся в Кам’яний степ Конрад Едуардович через двадцять вісім років як співробітник Всесоюзного інституту рослинництва. Його запросив М.І. Вавилов, атестувавши як видатного степового лісівника. І пропрацював тут понад десять років.

Крім науково-дослідної роботи у своїх старих насадженнях, яким на той час було вже більш ніж сорок років, К. Собеневський створив величезний дендраріум, де проводилися досліди над новими типами лісових і паркових порід, що завозилися з різних районів СРСР та з-за кордону. На 12 га землі, розділеної радіальними і периферійними дорогами на сектори, висадив 16 тис. сіянців 370 видів порід дерев і чагарників американської, азійської та європейської флори – виростив з насіння і саджанців, які привозив йому М.І. Вавилов зі своїх експедицій з усіх кінців світу.

Повернувшись до Кам’яного степу, Конрад Едуардович активно пропагував степове лісорозведення. Для цього він організовував виставки в містах і селах чорноземних областей. Двічі отримував премії за ці виставки.

У 1935 р. йому було присвоєно вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук без захисту дисертації – за сукупністю друкованих праць. К. Собеневський сміливо дискутував з корифеями вітчизняного лісівництва Г.М. Висоцьким і Г.Ф. Морозовим, доводячи свою правоту; на межі 40–50-х рр. не боявся дискутувати і з Т.Д. Лисенком.

М.І. Вавилов виклопотав К.Е. Собеневському високу академічну пенсію. Він міг залишитися в Кам’яному степу. Однак, тихо відзначивши своє сімдесятиріччя, в грудні 1937-го вчений знову вирушає в дорогу: Харківський інститут агромеліорації запропонував посаду заступника директора Володимирівської дослідної станції на Миколаївщині. Тут він пропрацював майже п’ятнадцять років.

Студентський товариш Конрада Едуардовича умовив його захистити докторську дисертацію на тему «Історія степового лісорозведення» для того, щоб звести в одне ціле весь багаторічний досвід ученого з цього питання.

У селі Лісовому Казанківського району він написав докторську дисертацію з історії лісорозведення і 1940 р. на 73-му році життя захистив її в своєму інституті, який став лісотехнічною академією. Наймолодший його син Ігор захистив кандидатську дисертацію рівно через рік після батька.

А потім… почалася війна.

На фронтах Другої світової загинуло восьмеро з дев’яти синів Собеневських. Син Ігор з дружиною та сином були вислані до Німеччини, весною 1945-го вони перебували в американській зоні, а наприкінці 1946-го опинились у США.

Старенький Конрад Едуардович з дружиною незадовго до закінчення війни перебрався в Куйбишев до доньки.

На Володимирівську дослідну станцію Собеневські повернулися 1945-го. Того року пішла з життя його дружина Зінаїда Миколаївна.

З батьком оселилася донька Тамара Конрадівна Хлєбнікова. На 85-муроці життя 9 лютого 1952 р. на її руках помер Конрад Едуардович.

Майже до останніх днів свого життя К.Е. Собеневський продовжував консультувати студентів Харківського інституту агролісомеліорації.

На схилі літ йому дуже хотілося поглянути на творіння своїх рук. Написав листа в Кам’яний степ, просив зустріти його біля потягу. Проте ніхто не відгукнувся. Так і пішов з життя, не побачивши Кам’яного степу. Поховали його в дендропарку Володимирівської дослідної агролісомеліоративної станції, поруч із дружиною, під кронами насаджених ним дерев. Дендропарк у Лісовому – живий пам’ятник видатному лісівнику, вченому, створений ним самим.