Гривасті повертаються 

Коні знаходять своє місце в лісовому господарстві.

Статистика знає все: у 1961 році на Рівненщині залишилося лише 60 тисяч коней, з них чотири сотні – в особистих селянських хлівах. Та вже через декілька років почався в державі тотальний «наступ» на цю тяглову силу. Заклик дорогу «механізації» означав справжній кінський мор.

Пригадується мені день вивезення коней на м’ясокомбінати з нашого села. Всі люди, як на мітинг, зібралися до громадської стайні. Зібралися і мовчали. А коли коней почали заганяти у вантажівки, бабусі заголосили, простягали руки до небес, молилися. Виправдовуючись, розгублений бригадир показував циркуляр, який зобов’язував відвантажувати коней на м’ясокомбінат, зачитував людям абзац-другий з того паперу, хоча цього ніхто від нього не вимагав. Запам’яталося мені й лошатко, яке бігало довкруг автомобіля й весело брикалося. Де ж було йому знати, що за тим циркуляром і його, нехай і останнім, укинуть у кузов і повезуть?

Як наслідок, до 1981 року поголів’я коней зменшилося вже майже удвічі. І в основному рятівниками цих тварин стали лісові господарства, де коні тоді використовувалися повсюди: на лісозаготівлях для трелювання деревини, а особливо на догляді за насадженнями. У той час неможливо було уявити ліс без парокінки – вони були всюдисущими, без виїзних коней. Останніми користувалися всі спеціалісти лісогосподарських підприємств, а також їх надавали представникам конт­рольних органів, що навідувалися сюди.

Як журналістові, мені також доводилося часто бувати в лісових угіддях, і парокінкою добиратися до лісосік, місць садіння нових лісів та робіт з догляду за насадженнями.

Одне слово, пере6уваючи в лісах, завжди звертав увагу на значну кількість коней, що використовувалися в технологічному процесі лісівників, парокінки буквально снували угіддями, коней можна було побачити на трелювальних та інших роботах.

Пригадую, коли якось висловив здивування, що країною «крокує науково-технічний прогрес», а от лісівники чомусь у цьому відстають, один із спеціалістів, хитро посміхаючись кутиками уст, натхненно пояснював, що ліс ніколи не обходитиметься без коней. Мовляв, нову техніку лісові господарства постійно купують, однак в угіддях є куточки, куди з технікою аж ніяк не доберешся.

– Важко уявити техніку на вибіркових, санітарних рубках, адже витовчеш увесь покрив у масивах, весь підріст. Пустити на такі роботи техніку – це все одно, що привести слона в посудну лавку. Коні завжди працюватимуть у лісі, – підсумував.

І я щиро повірив тому прогнозу, занотувавши одразу, «отого слона» у свій записник. А раптом знадобиться?

Тоді не знадобився… А оце недавно, проводячи ревізію своїх записників, натрапив на нього, і виникла думка поцікавитися, як почуваються коні у наших лісах.

Найперше зателефонував головному лісничому ДП «Березнівське лісове господарство» Олександру Галагазу, пригадуючи, що років двадцять тому в довколишніх лісах аж кишіло кіньми.

– Скільки коней нині налічується на вашому підприємстві? – одразу запитую і по тривалій паузі здогадуюсь, що запитання несподіване.

– Якщо прикинути отак по лісництвах, то десь два десятки назбирається, – відповідає Олександр Григорович

Як бачимо, прогноз щодо коней отого лісівника з минулих років не справдився: технічні засоби таки витіснили гривастих із лісу. Які тільки механізми не використовуються нині в лісі! Від потужних тягачів, різних завантажувачів, лісовозів до міні-тракторів. Та й подбали господарі зелених кварталів про облаштування лісових доріг. Тож, мабуть, ті коні і зайвими стали тут. І справді, нині зустрічаєш їх на дорогах серед зелених гонів дуже рідко, наче якийсь відголосок із забутих днів, коли завдячуючи саме і трудівникам зелених кварталів було в нашому краю збережено від отого мору цих тварин.

І нині, милуючись досить чисельними табунами коней на оболонях біля сіл, селяни подумки дякують лісівникам, що колись, як масово звозили коней на м’ясокомбінати, таки зберегли цю тяглову силу.

Невже тепер ті коні зайвими стали для лісу?

Зовсім недавно після бурелому довелося в одному з лісництв спостерігати таку картину. До повалених дерев, підготовлених уже для трелювання на заболоченій місцевості, куди жоден транспорт не міг заїхати, прибули із кіньми їздові.

– Довелося перепрошувати стару малу механізацію, – вгледівши, що придивляюся до ланцюга в його руках, пояснив фурман, звільнивши від орчиків посторонки шлеї та пронизуючи їх через величеньке металеве кільце. – А оце ще припасую до кільця ланцюга із «есочкою» і підчеплю дерево.

Через лічені хвилини, колодка, обмотана ланцюгом за комлеву частину, була вже готова до трелювання, і їздовий дзвінким «вйо» спрямував коня у бік наїждженої дороги.

І напрошувалася думка: а чи не поспішні оті висновки про те, що гривасті стали непотрібними для лісу?

З тими сумнівами й прийшов до головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолія Грезенталя.

– Невже справді коні стали не потрібні лісу? – запитую, а сам розповідаю про оте трелювання.

– Та хіба тільки в подібних випадках вигідно мати під рукою гривастих, – одразу погоджується фахівець. – Їх нехватку відчуваємо і на догляді за насадженнями, особливо при проведенні вибіркових та санітарних рубок, а також коли потрібно добиратися до таких куточків, куди техніка не пройде. Адже Полісся є Полісся – в угіддях горбики, де виростають гарні дерева, часто перебувають в обіймах, якщо можна так сказати, невеликих боліт. Та й після повеней, що супроводжуються буреломами, доки дочекаєшся зникнення вологи, то поламані дерева втратять якість. Кіньми можна їх забрати звідусіль.

Дослухавшись до нашої розмови, й інші лісівники долучаються до неї. Висловлюють думку про те, що добре було б мати коней майстрам лісу, адже могли б швидше об’їжджати свої ділянки, своєчасно добиратися до віддалених куточків угідь.

Використання коней для трелювання деревини, догляду за лісовими культурами, охорони лісових масивів та крадіїв є особливо актуальним у нинішній період, коли паливно-мастильні матеріали значно подорожчали. На це на одній із останніх селекторних нарад звернув увагу і Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, який наголосив на необхідності в небезпечний щодо пожеж період використовувати в лісових угіддях кінні патрулі.

До речі, в лісах довкола Києва, як відомо із ЗМІ, правоохоронці та лісівники, саме використовуючи коней, успішно затримують крадіїв лісу, ялинкових нелегалів. Поява таких патрулів-вершників стала профілактичним засобом щодо таких порушників – вони не наважуються з сокирами заходити до лісу.

І це зрозуміло. На відміну від піших охоронців лісу, дії кінних патрулів набагато ефективніші, позаяк вони здатні наздогнати браконьєра навіть на місцевості зі складним ландшафтом, відшукати його в усіляких закутках. Адже навіть там, де не проїде автопатруль, не вистачить швидкості, щоб наздогнати порушника пішому наряду, успішно діють патрулі-вершники.

Згодом хтось згадав, що рівненським лісівникам нещодавно випало побувати в лісових господарствах Німеччини і вони були дуже здивовані, що на багатьох роботах, щоб технікою не нашкодити насадженням, використовуються гривасті.

Усе це, про що розповів, наштовхнуло на думку, що лісівники області не вважають, що коні в їх роботі зайві. Принаймні у них з’явився сумнів щодо правильності скорочення їх поголів’я. А якщо є сумніви, то будуть і думки, які приведуть до правильного рішення. Саме життя його продиктує, проблеми трудових буднів.