Діла добрих залишаться…

Лісівничому роду не буде переводу.

Напередодні професійного свята працівників лісу запрошуємо до серця країни – Черкаського краю, на батьківщину співців української природи, українського лісу Тараса Шевченка та Івана Нечуя-Левицького.

Разом із лісничим Романом Козаком і головним лісничим підприємства Віталієм Марусічем ми приїхали до урочища Бордюгове на східній околиці Лисянки – нас зустріла молоденька діброва. Нині це повноцінні культури дуба звичайного І класу якості. Паспорт повідомляє, що заліснювали зруб 2018 р. однорічними сіянцями, догляд проводять силами лісництва. Свого часу проведення лісозаготівельних робіт, а саме: рубки головного користування, передбаченої лісовпорядкуванням, викликало негативну реакцію в мережі. Але сьогодні бачимо здорові, красиві деревцята, які дружно тягнуться до сонця. Про цю красу та творців її з Лисянського лісгоспу розповісти б у мережі, підкріпити б розповідь чудовими знімками з урочища. Та ба, мережа мовчить… Про них – справжніх лицарів природи, про тих, хто не словами, а ділами дбає про її розквіт, примноження зелених багатств із самісінького центру країни – славного Черкаського краю – і піде мова в журналі напередодні професійного свята працівників лісу.

Де пройшли льодовики. 12 тисяч років тому вони залишили після себе глибокі сліди на землях, які перебувають нині в користуванні Лисянського лісгоспу. Сліди у вигляді ярів, балок, крутосхилів. Неважко уявити, якого лиха здавна завдавала тутешнім грунтам водна ерозія. Лише в другій половині минулого століття взялися організовано приборкувати її: у 1971 р. було створено Лисянську лісомеліоративну станцію, покликану зупинити руйнівну дію ерозійних процесів. І з цим завданням успішно справлялися: до 1991 р., коли на базі ЛМС утворили держлісгосп (перейменований 2005 р. на ДП «Лисянське лісове господарство»), було посаджено 3445 га нових лісів. Роботи тривали і в наступні роки, не припиняються вони і дотепер. Щоправда, ведуться з відомих причин у значно менших обсягах.

– Проблема з водною ерозією є там, де є стокоутворюючі схили, а таких на території підприємства понад 70%, – змалював картину директор лісгоспу Вячеслав Шако. – Протидіяти стихії можуть дерева та кущі, якими ми й обсаджуємо крутосхили. Корені утримують вологу, зміцнюють ґрунт, протистоять деградації родючості землі. Це надзвичайно важка, але вкрай потрібна робота – створювати захисні бастіони, заліснювати яри та балки, починаючи з днищ глибоких урвищ і аж до вершин, а потім – і навколо яруг. Але ми цим займаємося постійно та наполегливо. І не лише в Лисянському, а й у Звенигородському, Корсунь-Шевченківському районах, ландшафт яких також ускладнений і де частково розташований наш лісовий фонд. Садимо, зазвичай, швидкорослу, посухостійку акацію білу, поміж її сіянців на схилах – вишню повстисту, абрикос, сливу розлогу, маслину вузьколисту, гледичію, в найнедоступніших місцях – дерен… Дизайн лісу теж має важливе значення. Коли він гармонійний та ошатний – це дарує відчуття спокою, надійності, захисту. Загалом лісу мусить бути багато. Чим більше його буде, тим ефективніше протистоятимемо тим кліматичним змінам, які сьогодні відбуваються. Безумовно, створення захисних лісів потребує нелегкої праці й немалих коштів. Але ми їх вкладаємо в лісокультурну справу, бо це наша державницька позиція: турбуватися про рідну землю, екологічну безпеку краю, здоров’я людей, поліпшенню якого значною мірою і сприяють ліси…

Лісничий Лисянського лісництва Роман Козак: «Там, ще 10 років тому були змиті схили та яри, – зелена ковдра лісу»

Загалом, за півстоліття на рахунку ЛМС і лісгоспу – понад 8,4 тис. га захисних лісів. Система яружно-балкових насаджень запобігла подальшій ерозії ґрунтів більш як на 3/4 території пошкоджених площ. Але й роботи попереду ще немало – чекають на залісення низка схилів та балок Стеблівського, Лисянського лісництв. Лісничий останнього, вже знайомий нам Роман Козак, запросив оглянути рукотворні насадження за селом Смільчинці. Ми піднялися на високий горб і зупинилися, вражені побаченим на протилежному боці. Там, де ще 10 років тому були змиті схили, провалля, яри, – зелена ковдра лісу. Знизу – широка смуга акації (45 га), зверху – дуба (15 га). Надійний щит землі, створений людськими руками у 2009–11 рр. «Нині, – пояснив пан Роман, – зусилля спрямовані на збереження та посилення захисних функцій лісів, а також створення нових на деградованих ділянках колишніх колгоспних лісів, переданих до держлісфонду».

Зелений наступ. Не менш вражаюча картина відкрилася, коли разом із лісничим Стеблівського лісництва Сергієм Морозом і помічником лісничого Володимиром Лісніченком заглибилися в урочище Долина за селом Шендерівка, яке теж було суцільною раною, а тепер стало живим пам’ятником лісівникам, котрі залікували ті рани. На зміну хвойним породам, які домінують на ілювіальних пісках у басейні річки Рось, вводять посухостійкі, витривалі горіх чорний, дуб бореальний, інші листяні. Готуються до чергового зеленого наступу – на виведені із сільськогосподарського обігу деградовані ділянки загальною площею майже 400 га. Про це повідомив голова Стеблівської ОТГ Олексій Данільченко, коли ми з Вячеславом Шако зустрілися з ним.

– Уже готуються документи на передачу, – сказав голова ОТГ. І наголосив: – Виконавчий комітет тісно співпрацює з лісгоспом, завжди йдемо назустріч один іншому. Ми розуміємо: лісівники матимуть роботу – громада матиме грошові надходження. А головне – спільну справу робимо з облагородження, озеленення рідного Поросся.

Лісничий Шевченківського лісництва Сергій Осадчий і помічник лісничого Тетяна Демчук оглядають стан сіянців горіха чорного в розсаднику	Лісничий Яблунівського лісництва Ігор Осифляк і головний лісничий лісгоспу Віталій Марусіч у молодій діброві

Мають чим похвалитися і в Яблунівському лісництві – передусім, дубовими насадженнями. Здавна славилася на всю округу «Адамова діброва», яка є основним масивом лісництва. Тепер тут орієнтуються на 150-літніх патріархів, мають їх за взірець, еталон. І стараються такі плекати. Погляньте на знімок, на якому лісничий Ігор Осифляк і головний лісничий Віталій Марусіч серед культур чотирирічного віку, створених на суцільному зрубі. Не дубки, а красені!

Директор лісгоспу Вячеслав Шако, лісничий Стеблівського лісництва Сергій Мороз і головний лісничий Віталій Марусіч в урочищі Довжик, де силами лісівників відродили загублене джерело, облаштували місця для відпочинку

Ще одне лісництво – Шевченківське – овіяне легендами. Вже сама назва говорить про те, що розташоване на батьківщині Великого Кобзаря, а саме: в селі Моринці Звенигородського району, яке зеленою підковою з півночі, заходу та півдня оточують діброви. У 2013 р. йому виповнилося 100 років – до першооснов докопався колишній лісничий Григорій Лейбенко, котрий до ювілею підготував і видав захоплюючу історичну розвідку. Прекрасні щемливі строфи про гаї «над чистим ставом край села», «про широколистії тополі» і «верби похилі», про ліси навколишні залишив після себе Тарас Шевченко. Тому й люблять його лісівники, докладають немало зусиль для увічнення пам’яті поета, примноження природних багатств краю. Пригадую, я побував у цьому лісництві напередодні 200-літнього ювілею Кобзаря – готував для лісового журналу репортаж «Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами». Тоді майстер лісу Юрій Козаченко відвіз мене до насадження, яке заклали ще до 188-ї річниці з дня народження поета працівники контори лісгоспу. Заклали із жолудів, зібраних у Будищах із реліктового дуба, якому більш як півтисячі років і який пам’ятав ще Тараса – по суті, створили цілу діброву, аби зберегти для нащадків традиції поетової спадщини та продовжити життя дереву-патріарху. От до неї і цього разу ми завітали з Юрієм. «Як бачите, дубки ростуть на радість усім нам, лісівникам і жителям малої батьківщини поета, гостям краю», – сказав.

Юрія Козаченка я сфотографував в іншому лісовому кварталі господарства – серед модрини європейської. Лісові культури створили по грабовій лісосіці на ділянці 0,4 га з метою експерименту. Після рубок догляду тут уже буде сформоване повноцінне насадження. В лісництві, яке очолює Сергій Осадчий, люблять експериментувати; зважаючи на зміни клімату, розширюють асортимент порід. Створили новий розсадник площею 1,1 га, в якому передбачили посівне відділення та шкільне (для декоративних рослин), теплицю для зеленого живцювання, майданчики для вирощування сіянців із ЗКС, контейнерну ділянку. Налагодили зрошення.

Майстер лісу Шевченківського лісництва Юрій Козаченко: «Он як витягнулися модрини, яким лише три роки»

– У розсадниках вирощуємо понад 200 тис. штук сіянців, чим повністю задовольняємо власні потреби, – підсумував побачене й почуте в господарстві головний лісничий Віталій Марусіч. – Площа лісового фонду становить 14,9 тис. га, основні породи – дуб звичайний, ясен, сосна, акація, дедалі більше вводимо в культури горіх чорний і модрину європейську. Щороку стовідсотково заліснюємо зруби головного користування – садимо по 50–60 га, лісорозведення – в межах 12–15 га.

Про досвід, якого набули лісівники, а також проблеми, труднощі, з якими стикаються, згодом детальніше розповімо на шпальтах газети «Природа і суспільство». Ми ж зупинимося на ще одному аспекті їхньої діяльності – соціальному.

Із 2017 р. підприємство очолює молодий підприємливий керівник Вячеслав Шако. Після закінчення 2005 р. Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму, а пізніше – НУБіП (заочно) працював на різних посадах у Черкаському лісгоспі, найдовше – головним лісничим. Заступивши на відповідальний пост, який доручили йому, в Лисянці, вдихнув нове життя в господарство. Хоч воно найменше серед споріднених в області, але вже самодостатнє в економічному плані, виконує важливу роль у соціальному розвитку, екологічному захисті краю. За порівняно короткий час вдалося багато зробити, про що свідчить висока оцінка колег, дана під час виїзної колегії на чолі з начальником Черкаського облуправління Олександром Дзюбенком.

Живіть, джерела! Перше, що кидається тут в очі, перебудова, оновлення контор як центральної, так і всіх чотирьох лісництв. Тепер це не просто контори, а сучасні офіси, які стали окрасою населених пунктів, де розташовані. Потурбувалися про поліпшення умов праці трудівників, встановили новітні системи опалення та відеонагляду. Не впізнати нині ремонтно-механічну майстерню, автопарк, який поповнився новою технікою і де транспорт з метою економії переобладнали на газове устаткування. Осучаснюють процеси лісозаготівлі. Все – за власні кошти. Як заробляють їх, про економіку – то теж тема окремої розмови.

Сьогодні ж не можемо обійти увагою створеного для людей як місцевих, так і численних туристів, котрі подорожують пам’ятними місцями, пов’язаними з життям і творчістю великих земляків – Тараса Шевченка та Іван Нечуя-Левицького. Відкривають нові рекреаційні пункти, підтримують у належному стані вже діючі. Під опікою лісівників – пам’ятки природи «Дуб Т.Г. Шевченка» і «Тарасові явори», що поблизу села Будище, де поміж деревами б’є джерело, яке, за переказами, надихнуло поета до написання вірша «Тече вода з-під явора». Як наголосив директор Вячеслав Шако, «лісовим джерелам приділяють особливу увагу, адже вони мають не лише історичну цінність, а й неабияке значення для екосистеми лісу. Тому докладають усіх зусиль, аби зберегти гідрологічні пам’ятки». Для прикладу, в Яблунівському лісництві за підказкою старожилів знайшли й розчистили забуту криницю, що не функціонувала кілька десятиліть. Неподалік неї облаштували чудове місце для відпочинку і старих, і малих «Березовий гай». А поблизу селища Стеблів, через яке тече «тихоплинна Рось», оспівана Іваном Нечуєм-Левицьким, теж відродили стародавнє джерело, збудували альтанку. Оригінальний рекреаційний пункт відкрили і на березі Росі, який не обминають шанувальники творчості Нечуя.

Члени учнівського лісництва Лисянської ЗОШ № 2 разом зі своїми наставниками – педагогами і лісівниками (2019 р.)

Дбають лісівники і про майбутню зміну. Цього року серед випускників Лисянської ЗОШ № 2 були і члени першого учнівського лісництва, створеного п’ять років тому. З великою приємністю шефи відзначили, що троє з них вирішили обрати їхню професію. Лісівничому роду не буде переводу.

…Розповідь – це лише окремі штрихи до багатогранної діяльності Лисянського лісгоспу. Справи трудівників зеленого цеху є переконливою відповіддю на всі закиди на їхню адресу з боку всіляких «експертів і вболівальників». Як писав наш Кобзар, «діла добрих залишаться, діла злих згинуть». Тож із професійним святом вас, трудівники українського лісу! Миру, добра, щастя, міцного здоров’я вам і вашим родинам.