01/10/2020
0Де можна побачити живу рись.
– Це дуже специфічний звір, – каже Микола Миколайович. – Полює на козуль, зайців, оленят, кабанців, маленьких тварин, тетерука, глухаря, рябчика, їсть кладки їхніх яєць, навіть комах. Мишку може розгледіти з відстані 75 метрів, зайця – з 350 метрів. Стародавні греки навіть вірили, що гострий погляд рисі здатний пронизувати наскрізь непрозорі предмети.
Так шанобливо називають мисливствознавці спритну і небезпечну рись. Цей цікавий звір з родини кошачих у полюванні іноді небезпечніший за тигра. Адже доросла особина сягає вражаючих розмірів, може нападати згори, бо любить проводити час у верховітті дерев. Старожили розповідають, що останню рись на Волині в шістдесятих роках підстрелили в Цуманських лісах, коли стали розвивати мисливське господарство. Засновник луцької школи фольклористики, професор Волинського державного університету імені Лесі Українки Віктор Давидюк на початку вісімдесятих біля села Троянівка Маневицького району знайшов лапку козулі, а поряд одного рога.
– Робота рисі… – оглянувши сліди і знахідку, знаюче повідомив місцевий природолюб.
– А де ж другий ріг?
– Другого рись могла забрати із собою! – сказав. – Дарма, не шукай.
– У Маневицькому районі віддавна живуть рисі, – спеціаліст мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Оксана Пудловська гортає сторінки статистичних звітів за останні десятиліття. – Ось уже шістнадцять років там стабільно спостерігають дві особини, 1993-го року було чотири рисі та ще три в масивах державного мисливського господарства «Нуйнівське». У лісах Маневиччини 1992 року водилося шість особин, ще дві в масивах того ж Нуйнівського мисливського господарства.
– Нещодавно з’явилася рись у масивах Залізницького лісництва, – повідомив директор ДП «Любешівське ЛМГ» Віталій Котеленець. – Самець кілограмів під шістдесят, його сліди – з добрий кулачище. Звір обережний, навіть дороги не переходить. Його зацікавило урочище Горбате – там росте сосна, є березина. Живиться падлом, полює на козуль. Але в наших лісах він може протриматися до весни, почнуться рубки і він звідси піде.
Торік про рись, яка забрела в угіддя Черемського природного заповідника, розповідав його директор Степан Пащук. Декілька років тому відбитки лап дорослої рисі з двома кошенятами бачили на піску працівники лісової охорони Маневицького держлісгоспу. Минулої зими сліди самки рисі завважили і мисливці. Директор Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» Петро Смаль зустрів рись у лісі неподалік Поворського озера. І ось нове повідомлення – цього разу від заступника директора з мисливства ДП «Маневицьке ЛГ» Миколи Корця. Під час чергового рейду було виявлено дві рисі в борах Галузіївського лісництва, а нещодавно в урочищі Качалиха з’явилися сліди ще однієї.
– Це дуже специфічний звір, – каже Микола Миколайович. – Полює на козуль, зайців, оленят, кабанців, маленьких тварин, тетерука, глухаря, рябчика, їсть кладки їхніх яєць, навіть комах. Мишку може розгледіти з відстані 75 метрів, зайця – з 350 метрів. Стародавні греки навіть вірили, що гострий погляд рисі здатний пронизувати наскрізь непрозорі предмети. Коли йде, пазури ховає та поглядає назад-уперед, ніби танцює, не знаючи, якою парою ніг похвалитися – у неї ж на передніх лапах по п’ять пальців, а на задніх тільки по чотири. Кігті підгинає, тож на снігу залишаються круглі сліди-подушечки. Дві менші рисі тримаються одного місця, а більший самець-одинак кружляє лісами по величезному колу, шукаючи собі пару.
– Я бачив рись у червні. Скоріше інтуїтивно відчув, аніж почув, що за спиною хтось з’явився. Оглянувся, бачу, якась звірина, – згадує майстер лісу Черевахівського лісництва Андрій Зінич, що віч-на-віч зустрівся з «поліським тигром» у своїх володіннях. – Вона вибігла із густого березняка, було вже по обіді, перегукувалось птаство, крізь гілки дерев грали сонячні промені, дорогою снували мурахи. Я спершу подумав, що це маленьке козеня. Але ось звір повернув до мене голову і я побачив великі вуса, короткі, в лоскутиках шерсті, вуха, невеликий хвіст рудовато-сірого кольору. Рись! Звір підійшов до мого сліду, відчув запах і спинився. Нас розділяло якихось 50–60 кроків. Це був самець завбільшки з собаку. Справжній красень! Понюхав мій слід, розвернувся і зник у хащах. Уже зимою поблизу цього самого місця його зустрів мій двоюрідний брат Віктор Підгурський. Звір сидів на дереві на висоті семи метрів і спокійно спостерігав за прибульцем. Той наблизився кроків на п’ятнадцять, почав кричати. Красень неохоче розвернувся, стрибнув із дерева і зник, мов і не було. Багато хто вважає, що на Поліссі рисі нема, ми ж із братом бачили її на власні очі.
До речі, рись надзвичайно швидка, полюбляє мандрівки на далекі відстані. Її мисливські володіння можуть сягати до 170 квадратних кілометрів. Контролює територію самець, але з його мовчазної згоди там можуть жити одна-дві самки. До речі, коли настає пора «кошачої любові», ініціативу на себе бере самка. Навіть бувалі мисливці зізнаються, що рись практично неможливо побачити – таких щасливців по всій країні можна порахувати на пальцях.
Однак справжнім дивом вважається почути голос цих майже зниклих звірів. Подейкують, що лише раз у рік, у січні-лютому, коли небесна Рись – сузір’я в Північній півкулі неба – найбільше роззоріється, серце рисі охоплює дивний трепет, у ньому народжується нестримна жага кохання і вона згадує про свого любка, згадує, що колись у далекі прачаси вміла говорити, кохатись і приголублювати свого хороброго господарика. Рись набирає побільше повітря і проказує давно забуті всіма слова кохання, від яких у її обранця шаленіє серце. Де б він не був, покине все й помчить на поклик коханої рисі. Кажуть, сила тих чар-гуків така велика, що не тільки у звіра, а й у людини, яка їх почує, пробуджується невгасима жага кохання. Хто ж зможе запам’ятати і повторити той гук-слова, здобуде любовну владу над протилежною статтю і зможе прикликати коханого, де б той не був. Хоч багато хто вважає, що самиці рисі приваблюють не голосом, а банальним (щось на зразок жіночих парфумів) любовним пахтінням. Самці готові битися за неї до крові. Після любощів, коли небесна Рись пригасає, земна у квітні-травні після 60–70-денної вагітності народжує від одного до трьох, а зрідка й чотирьох сліпих малят, яких оберігає і навчає полювання аж до весни наступного року.
У золоті часи, зокрема в скандинавській традиції, рись вважалася священною твариною – богиня Фрейя запрягала її у свою колісницю. Можливо, це відгомін більш давніх космогонічних міфів, недоступних сучасному прочитанню. Фрейя ж – богиня літа, родючості, пізніше – кохання і вроди.
Про золоту рись – володарку чарівної обручки, що вміє перетворювати звичайних коней і волів на золотих, розповідає і польська народна казка. У ній історія вигнанця-принца, котрий визволив рись із батькової неволі, після тривалих мандрів і, здавалося б, смертельних випробувань закінчується весіллям із донькою чужоземного короля. Хто знає куди прямує Рись-небожителька і котре із сузір’їв може претендувати на золоту карету-сузір’я Фрейї? Але що рись – істота далеко не проста, годі й сумніватись. Є навіть версії, що й слова Русь, русичі, рисичі похідні від рисі.
Приручити рись намагались і російські царедворці. Віднедавна спробували це зробити й українці. Рись звичайна з дитинчам, що сидять на гілці, «оселилася» на зворотному боці (реверсі) українських гривень – Національний банк України, продовжуючи серію «Флора і фауна», увів в обіг 25 квітня 2001 року пам’ятні монети «Рись звичайна» номіналом 10 гривень (срібна, якість «Пруф») та 2 (нойзильберна) гривні (художник і скульптор – Володимир Дем’яненко). Приручена рись вірою і правдою служить своєму господарю, носить зайців і кабанців. Та не кожний сміливець відважиться на партнерство з цим звіром.
Рись населяла гори, долини, ліси, а саме непрохідні хащі й болотисті місця, облюбувала дупла й лисячі нори. Водилась у всіх європейських лісах, та на кінець ХІХ сторіччя навіть Фрейї – богині кохання і вроди, щоб промчатися з вітерцем у своїй чарівній кареті, рисей можна було розшукати хіба що в Карпатах чи на… Поліссі, ще в далекій і непрохідній тайзі або в горах Кавказу і Середньої Азії – у Західній Європі через «хутряну лихоманку» цього звіра було майже повністю винищено. Хоч і побутує думка, ніби рись залишилася ще в Піренеях, Альпах, у Скандинавії, та багато хто схильний вважати, що вона знову потрапила туди з Українських Карпат. І досі тварин з цієї популяції використовують для розселення в інші європейські регіони, зокрема в Альпи і на Балкани. Вже в ХХ сторіччі рись поширилася по всій Камчатці.
Нині в Україні, за різними джерелами, мешкає від 400 до 500 особин рисі (Державний комітет статистики України 2006 року називав цифру 463 особини). Прес-служба Київського зоопарку, однак, твердить, що в Україні залишилося тільки близько 50 особин рисі карпатської: в Тячівському і Рахівському районах Закарпатської області і в Маневицькому районі на Волині.
– Уже кілька десятиліть ми придивляємося до рисі, вона до нас, – розповідає директор ДП «Маневицьке ЛГ» Зіновій Колісник. – Цей червонокнижний звір то з’явиться, то піде, то знову прийде. Ми усвідомлюємо унікальність його популяції і намагаємося рисі не відлякувати. Це найменше, що можемо зробити для того, щоб їй у наших лісах сподобалось. Іноді здається, що вона така ж мудра, як і людина. Цієї зими вже декілька особин придивляються до наших лісів, схоже, вони їм сподобалися. Стрибучі звірі обстежують великі території. У це важко повірити, але складається враження, що рисі знають про наше ставлення до них, вони вирішують, чи залишитись їм тут назавжди. Наші ліси для них підійдуть. Так само прискіпливо декілька років тому їх оглядали незалежні експерти Лісової опікунської ради, давали нам поради, як привести ліси до міжнародних стандартів. Минуло кілька років, перш ніж ми виконали всі їхні вимоги й стали співтворцями нового цивілізованого лісового порядку. Він передбачає дбайливе ставлення до лісових масивів, його мешканців, навіть найменших – комашок і жуків, велику роботу щодо лісовідновлення, ощадливе лісокористування, відкритість перед жителями краю. Наші ліси стали більш доглянуті, в них з’явилася велика кількість дикого звіра, птаства, плазунів. Ми зацікавлені, щоб і рись – цей найприскіпливіший контролер лісових угідь – узяла їх під свій захист, прикликала в наш край літо, родючість, кохання, жіночу вроду.
Є рисі в Карпатському національному природному парку, Карпатському біосферному заповіднику (в окремі роки фіксували 6–8 особин), у Синевирському національному природному парку на Міжгірщині (до 15 особин, 10 із яких – осілі). Начальник управління лісового та мисливського господарства Закарпатської області Валерій Мурга зазначав, що в лісах краю було 143 особини рисі. Найбільше в держлісгоспах Великобичківському – 23, Мокрянському – 4, Усть-Чорнянському – 10. В Івано-Франківській області, за даними облдержадміністрації, 2001 року водилося 72 рисі, а 2002-го вже 102. До Київського зоопарку рись потрапила з урочища Секула, що в Сокальському районі на Львівщині. Стратегію практичної охорони рисі сповідує і не так давно створений Поліський заповідник на Житомирщині. Там помітили, що 1998 року в районі заповідника почали зустрічатися сліди дорослого самця; 1999 року самка успішно народила двох рисенят; 2000-го потомство дали вже дві самки, загальна чисельність виду зросла до 6 особин. А 2003 року в заповіднику і на прилеглій до нього з півночі та сходу території мешкало чотири виводки цієї рідкісної тварини. З’явилася рись і на теренах регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», що на Чернігівщині. Є рись звичайна і в Деснянсько-Старогутському національному природному парку, що в Сумській області. Завідувач сектора Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Микола Яцик 2006 року в газеті «Рівне-вечірнє» повідомляв про застрелену двома рівненцями рись під час колективного облавного полювання на козулю в Чабельському лісництві Клесівського лісгоспу. Окремі заходи рисі з Білорусі спостерігались у північних районах Чернігівської та Сумської областей (1964, 1968 (двічі), 1973). 1974 року, як вважають фахівці, в пошуках поживи рись зайшла аж на Полтавщину.
Побачити живу рись, навіть спробувати почути її «любовний клич» можна сьогодні в зоопарках. Якщо пощастить… У ЗМІ багато розповідалося про рись на ім’я Тая, Таїсія з Харківського зоопарку, що якось у пошуках пригод вирушила на оглядини міських територій. Рись іспанську та рись європейську має Одеський зоопарк. А Київський зоопарк планує навіть організувати реінтродукцію (повернення в дику природу) карпатської рисі, шукає для Рікі «самчика». Зоопарк в Остраві (Чехія) в 1970–1992 роках шляхом реінтродукції зумів передати в сім країн Середньої і Західної Європи п’ятдесят індивідів рисі звичайної. Хоча доводилося читати, що в неволі рись народжувала малят лише один раз – у Ризькому (Латвія) зоопарку. Але, як кажуть, поживемо побачимо.
Щодо «маневицького» сімейства рисей, то вони вже встигли пописати характерними стрибучими закарлюками снігові пущі Соф’янівського, Борового, Карасинського, Маневицького, Оконського і Черевахівського лісництв. Стрибають «поліські тигри» на три-чотири метри, до того ж слід може несподівано обірватись і скільки б не шукав їх характерного «рисопису», вже не знайдеш і віддалік, наче рись і насправді прикликала таємнича Фрейя, запрягла у свою летючу колісницю і помчала в зоряне небо. Як вона це робить, навіть бувальці не зважаться однозначно тлумачити.
Рись обережна, але й досить небезпечна та малопередбачувана. Може годинами сидіти в засідці, перестрибувати з дерева на дерево, перепливати річки й озера. Має надзвичайно розвинені пам’ять, слух, нюх, наділена природною інтуїцією і надзвичайно вразливим характером. Витривала, спритна, стрімка. Мимовільна годувальниця лисиць і круків, які знають про мисливські здібності рисі і намагаються триматися неподалік, щоб поживитись її припасами. Хоча це, особливо лисиці, часто коштує життя – рись не любить крадіїв і розправляється з ними нещадно. Має довгі міцні кігті. Може здолати здобич, удвічі більшу за себе. Північна рись важить від 5 до 20 кілограмів, карпатська й узагалі в чотири рази більше, досягаючи в середньому 40–50 кілограмів.
Минулого року ветеринарний лікар Путильського лісгоспу Володимир Кравчук константував смерть лошатка, яке загризла рись (мертве вже лоша охороняла кобила, на стегнах у якої також були рвані рани). Про це розповідала «Молода Буковина». Боялися рисі й сибірські мисливці. Щоб убезпечитись від їх нападу, вони носили на шапках гострі ножі або ходили з боронками.
Ось ще декілька розповідей, записаних від Юрія Тюха журналістом із Мукачевого Іваном Жирошом про зустрічі з риссю («Якось ми з батьком узимку опинилися в глибокому лісі. Стали біля великої дуплистої ялиці. У дуплі ж – не то собака, не то лисиця. Тільки я озирнувся, аж позаду мене як бабахне, наче купа снігу звалилась. «Диви, рись тікає!» – гукнув тато»). А ужгородського журналіста Миколу Кошуту в дитинстві, у селі Бистриці, що на Перечинщині, рись навесні загнала в річку! («На березі з вудкою, оце, ловлю форель. Раптом за спиною – шурхіт. Озирнувся, а в кущах рись стріляє на мене своїми банькуватими очима! Я мерщій у воду! Рись ані кроку, вичікує. Почав жбурляти в неї камінням – навіть, чортяка, не поворушиться! Тільки згодом попленталася геть. Звідкіля мені тоді було знати, що риболовля для рисі – улюблене заняття! Певно, цей берег уходив до її володінь. А ось на мого дідуся, який був затятим мисливцем, рись навіть напала! Врятував його тільки високий комір шкіряної куртки. А так – загризла б!»). В Америці ж рисі полюбляють ходити навіть на… пиво. Принаймні минулого року, за повідомленням інтернет-сайту «Планета тварин» (AFP), рись з’явилася біля піцерії, потім подряпала жінку біля її автівки, зрештою напала на відвідувачів бару Chapparal в місті Коттонвуд, Арізона, і покусала двох чоловіків усередині бару й одного на вулиці. Її застрелили поліцейські, яких викликали.
– Як поведеться рись у лісах Волині, прогнозувати ніхто не береться, – прокоментував цей курйозний випадок з американською риссю начальник мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Руслан Люшук. – «Поліські тигри» покищо до чарки не заглядають і в шинки не ходять. Хоч наближаються досить близько до населених пунктів. Все ж на людей вони не нападають та й шкоди їхньому домашньому господарству не завдають. Волиняни до них ставляться з певною повагою, хоч і боязко. Цей вид занесено до Червоної книги, охороняється законом, а отже, про полювання на нього не може бути й мови. Додам, що на території Маневицького району створено заказник загальнодержавного значення «Рись». Думаю, для людей, яким би великим не був цей звір, він безпечний. Однак просив би батьків не відпускати до лісу своїх малолітніх дітей, які в пошуках пригод і гарних вражень люблять на лижах і санках забиратись у непрохідні хащі.
Слід сказати, що рись старається оминати «вовчі» ліси. Вовки не люблять рисі, як і собаки котів. Між ними триває одвічна ворожнеча. Хоч у це суперництво щоразу втручається людина: останнім часом вона на боці рисі. Торік, каже головний спеціаліст мисливського відділу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Віталій Жабчук, у мисливських угіддях ДП «Маневицьке ЛГ» знищено трьох сіроманців, ще трьох вовків застрелено в суміжних угіддях: одного в ДП «Цуманське», двох у масивах ДП «Звірівське ЛГ». Ареал для розселення «прудконогих коників Фреї» від головного конкурента допомагали розчищати до півсотні місцевих єгерів та мисливців.
– Сучасна європейська практика лісоведення надзвичайно багато уваги приділяє охороні братів менших, – розповідає головний лісничий управління лісового та мисливського господарства Анатолій Гетьманчук. – Чисельність звіра, птиці, холоднокровних, мурах, жучків, комашні й навіть рослинного біорізноманіття – це своєрідний барометр, показник доброполучності зелених насаджень. Рись, звичайно ж, облагороджує ліси! Сподіваюся, на Волинському Поліссі вони приживуться. Жили ж колись у великій кількості. Для них тут достатньо поживи і чудових місцин. Хоча не покривлю душею, коли висловлю думку, що рисі доведеться змиритися з перебуванням у цьому зеленому царстві великої кількості людей. Особливо в літню та осінню пору, коли жителі довколишніх сіл і міст масово приїжджають на «лісові плантації» за чорницями та грибами. Гадаю, цьому немає альтернативи. Тішить, що людина – істота світлолюбна, а рись найчастіше виходить полювати о нічній порі.
Проте справжнім лихом, найбільшою небезпекою, що чекає на малих рисенят, може стати їх нелегальний продаж із метою наживи приватним колекціонерам та зоопаркам, що набирає обертів у світі і, звісно, не обмине й Волині. Один митник розповів, як у поїзді «Київ–Берлін» прикордонники виявили парочку з дивним звіром, що спав.
– Це наш котик! – подружжя для цієї мандрівки викупило все купе.
Звичайно, це насторожило митників і вони викликали фахівців. Виявилося, це приспана рись. Червонокнижного «пасажира» зняли з поїзда, того разу рись залишилась в Україні. Але до яких тільки хитрощів не вдаються контрабандисти й торгівці живим товаром, щоб вивезти звірят «на грошовитий Захід». Чи вдасться природоохоронцям захистити від лихої долі «поліських тигрів», сьогодні з певністю ніхто не береться сказати. В Україні 12 зоологічних парків, 7 з них державного значення, і кожен хотів би не лише мати рись, а й перепродати або вигідно обміняти на іншого екзота у своїх закордонних колег. На жаль, цей чорний бізнес у сучасних умовах звичайному єгерю не зупинити. Але можливо допомогти звірові сховатись, і для цього потрібен додатковий досвід облаштування природного недоступного для торгівців живим товаром сховку-фортеці…
…У топоніміці – як і в реальному житті: мовознавець Григорій Аркушин у «Словнику мікротопонімів і мікрогідронімів» називає болото Риське неподалік села Великі Цепцевичі Володимирецького району на Рівненщині – там колись бачили рись. Від рисі походить і залізнична станція Рись на гілці «Ковель–Сарни» (поблизу села Троянівка Маневицького району (Волинь): будуючи залізничне полотно, люди побачили рись, яку зацікавило незвичне будівництво, і з’явилася станція на її честь). Неподалік цього села (Боровецьке лісництво) вже нещодавно, після утворення охоронного заказника «Рись», так стали називати й лісове урочище, де найчастіше бачать таємничого звіра.
Чи не загублену прабатьківщину шукає ця вірна візниця богині літа, родючості, кохання, вроди, вже червонокнижна дика кішка?
