Дивини з ягідного кошика

Чорниця дивує, а калина – душу лікує.

Попри всі знущання над лісами, все-таки вони якимось дивом залишаються багатими на різноманітні ягоди. Так, в угіддях лісгоспів, що на півдні Рівненщини, натрапляємо на галявини, які вкриті малиною та суницею, а на півночі області – переважають плантації чорниці й журавлини звичайної, трапляються, хоч і рідше, й інші ягідники. А ось кущі калини у підлісках проростають повсюди.

Свою розповідь розпочну з чорниць. Ця ягода – справжня чарівниця, а то й, і це не перебільшення, ще й годувальниця поліщуків. Адже і нині, як і колись, коли дозрівають чорниці, селяни цілими сім’ями вирушають до лісу. Поспішають із самого ранку, незважаючи на дошкульну комарню, щоб поправити своє фінансове становище, бо ж інших заробітків тут немає.

Добре, що попит на цю ягоду неабиякий, позаяк вона – цінна харчова та лікарська рослина. Не буду розповідати, на які вітаміни та мікроелементи ягода багата, бо це нині має можливість кожен прочитати у відповідних джерелах. Але підкреслю все ж таки, що ягоди її корисніше їсти свіжими, вони лікують від багатьох хвороб, особливо шлунково-кишкового тракту. З лікувальною метою вживають чорниці здавна не тільки свіжими, а й висушеними, а запарені їх сухі стебла – також не менш цінні ліки.

Ягоди чорниці переробляють на підприємствах харчової та кондитерської промисловості, виготовляючи поживні, смачні та корисні для людського організму екстракти, джеми, варення, компоти, сиропи тощо. У нашому краї важко зустріти людину, яка хоча б один раз не побувала в поході за цією ягодою в місцевих лісах із розлогими чорничними масивами. А вже літньої пори, коли ягода достигає, снують на автомобілях поліськими селами заготівельники, щоб закупити ягоди, а згодом за вигідними цінами збути, якщо не на вітчизняні підприємства, то за кордон.

Збирачів ягід, проїжджаючи селом, вони одразу впізнають за пофарбованими ягодами синьо-чорних долонях та таких же губах. Бо – чорниця неабиякої стійкості барвник. Напевно, саме з цієї причини і назвали її колись чорницею. І щоб позбутися тієї чорноти на руках чи обличчі, використовуючи звичайне мило, потрібен добрий тиждень. Цей колір особливо виявляє горе-збирачів ягоди, котрі менше її кладуть до кошика, а більше до ротика. Тож заготівельників, жартуючи, селяни попереджають: «Якщо стрінете збирача із замурзаним обличчям, то оминайте, бо назбирав він тільки дрібноти, а найбільші ягоди ще у лісі поїв».

А якщо руки потрібно вимити негайно? Ну, скажімо, трапилася несподівана оказія, на яку запросили, як ви тільки прийшли з лісу. Тоді може виручити щавель. Його сік швидко не залишить і сліду чорниці на долонях. А з хімічних засобів може допомогти хіба що «білизна».

Гірше, коли чорничний сік потрапляє на одяг, отоді вже, як мовиться, пиши – пропало, бо відразу позбутися плями не вдасться ніякими засобами і ніякими способами.

Одного разу був свідком, коли молода мама намагалася вивести чорничні плями на сорочці малолітнього сина, як кажуть, по-свіжому. Перепробувала вона все, що було під рукою – від «білизни» й до попелу, але з того нічого не вийшло.

«І нічого не вийде, – сказала бабуся, котра спостерігала за її намаганнями. – Не вийде зараз, а коли в лісі відійде чорниця, випери, і плями не стане».

Згодом та праля розповідала, що у вересні вона знову взялася з господарським милом за забруднену чорничним соком сорочечку. І, о диво, пляма одразу зникла.

Співпало щось? А може, загадка чорничної плями, яку належить розгадати, ще одне підтвердження, що, як всяка чарівниця, чорниця має свої таємниці.

Чому ж саме тепер згадалися події далеко минулих днів і захотілося написати про цю ягоду? Бо відкрилася мені нещодавно ще одна таємниця чорниці-чарівниці.

Так, нещодавно, перечитуючи місцеву газету «Вісті Рівненщини», натрапив на замітку журналістки Світлани Тубіної про білі ягоди, які трапляються на кущах чорничника. Як розповідає авторка, люди, які натрапляли на такі ягоди, стверджують, що вони навіть солодші на смак за чорні. Й знаходять їх, хоча і не часто, в лісах усіх поліських районів Рівненщини. «Такі чорниці траплялися і 50 років тому. Ми їх називали «панськими», – зауважила збирачка чорниць Тетяна Дементьєва, а сарненка Вікторія Савчук, натрапивши цього літа на білі чорниці, навіть зробила фото гілочки з ними.

Коли прочитав про все це, то пригадав, що і під час своїх далеких дитячих походів за чорницями натрапляв на таке диво, проте не знав, що то були «панські» ягоди – подумав, що з якоїсь причини просто чорниці ще не дозріли.

Мені доводилося бачити білу ворону та білого горобця – останній, коли ще я працював у сарненській районній газеті, кілька років кожної осені прилітав під вікно. Як через роки з’ясувалося, бачив раніше і білу чорницю, але і не здогадувався, що вона з цими пернатими – «одного поля ягода». Як бачимо, альбінізм притаманний не тільки людям та тваринам, а й представникам рослинного світу.

А тепер розповім і про журавлину звичайну. Ця ягода, як і чорниця, також цілюща, багата на вітаміни, за що її називають поліським лимоном, і користується великим попитом у населення. Звичайно ж, не за кольором до неї прийшла така назва, а за багатий вміст органічних кислот та цукрів, яких у ягоді журавлини не менше, як у тому субтропічному плоді.

Та ще й, на відміну від чорниці, вона не обмежена часовими рамками реалізації, бо має здатність до самоконсервації: ягоди її довго зберігаються свіжими, не пошкоджуються грибками, не втрачають своїх якостей навіть після замороження. Тож на наших ринках їх можна купити впродовж року.

Від деяких лікарів доводилося чути, що журавлина виводить із організму радіонукліди, не нагромаджує радіації – в її ягодах її не зафіксовано.

Тож виходить, що журавлина звичайна, назва якої, напевно, походить від того, що ці ягоди полюбляють птахи, особливо журавлі, насправді таки незвичайна. На плантації журавлини звичайної мені доводилося натрапляти в угіддях Володимирецького, Рафалівського, Рокитнівського, Дубровицького лісгоспів. Тут вони. як правило, перебувають під охороною як заповідні об’єкти. А звичайною ці ягоди, напевно, назвали тому, щоб відрізняти від журавлини дрібноплідної, яка примандрувала до нас із півночі й також, хоча в меншій кількості, проростає у лісових болотах Рівненщини.

Що тут казати, калину, яка використовується для лікування гіпертонії, допомагає при простуді, на відміну від чорниці, на наших ринках можна бачити набагато рідше – ну, на пучечок-другий натрапиш – тож бізнесу з нею не розгорнеш. Про її ягоди, кисло-солодкі та ще й гіркуваті кістянки, не скажеш, що смачні. І використати їх для виготовлення варення, киселів, джемів можна хіба що після замороження. Тож за смаковими якостями та попитом ягодам калини важко рівнятися з чорницею та журавлиною. Та попри це – вона найвидатніша з-поміж усіх ягід, що проростають не тільки на Рівненщині. Із давніх-давен вона стала символом України, живе у піснях, у легендах, у думах українського народу. Ще не так давно її корчували не тільки у лісах, у лузі, а й у мові. Навіть згадувати письменникові про неї у своїх творах – часто означало закрити шлях собі до видання.

За що ж калині така слава, таке визнання? Певно, за те, що зустрічі з нею у лузі, у лісі, а то й у книзі лікують зболені душі, а з душі її викорчувати неможливо.

Зрозуміло, що усі ягоди, про які розповів, потрібні природі й людям – без них навіть, як і без кожної лісової рослинки, важко уявити своє життя. І всі вони однаково потребують захисту і охорони спільноти від добувачів бурштину, від лісокрадів та паліїв насаджень, безсовісних відпочивальників, котрі залишають після себе на місці ягідників пустелі та смітники.