Зона відчуження житиме

Жаль, что публикуя старые работы, Экоинформ не указывает дату их публикации…М.П.

Заповідник, електростанція, туризм – все можливо.

Чорнобильська зона відчуження – це 2600 квадратних кілометрів території, з якої відселили жителів після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. За час відсутності людини більша частина Зони відчуження вкрилася молодим лісом, і на колишніх полях та в покинутих селах владарюють лише дикі тварини. Що змінилося у Зоні відчуження за 30 років? Чи можна вже обробляти, бодай, якусь частину покинутих земель, чи можна хоча б частково повернути людей, яких «тимчасово» вивезли після того, як оскаженілий «мирний» атом увійшов непроханим до кожного дому? Відповіді на ці та інші питання шукали журналісти – учасники прес-туру, організованому Державним агентством України з управління зоною відчуження з нагоди 30-х роковин страхітливої Чорнобильської трагедії. Наш кореспондент також отримав можливість ознайомитися з прогнозами фахівців і пропонує їх читачам.

Сергій ПАСКЕВИЧ, старший науковий співробітник Інституту проблем безпеки АЕС НАН України, кандидат біологічних наук. Працює у Зоні відчуження з 1995 року. Автор книжки «Чорнобиль. Реальний світ»:

– Місто Прип’ять приречене на саморуйнування. Вже тепер цегляні багатоповерхівки у такому стані, що під час дощу вода з 16-го поверху дістає до підвалу. Скоро будівлі розваляться. Жити у цьому місті ніхто й ніколи не буде. Взагалі, Прип’ять, Чорнобиль і Чорнобиль-2 з часом зникнуть: зруйнуються навіть панельні будинки. Радар у Чорнобилі-2, скоріше за все, розберуть на брухт. Але туристів, які прибувають до Зони в пошуках екстриму, можна водити. Адже у Прип’яті багато широких проспектів і великих площ, майже безпечних для людей. Тому влада, ймовірно, обмежиться закриттям доступу лише в окремі квартали.

За 10–15 років вимруть останні «самосели». Більшості з них уже давно за 70 років. Нові не селяться: контроль став жорсткішим, та й ентузіастів поменшало. Ще років 25 – і зникнуть останні сліди сіл, ця територія заросте чагарниками, а згодом і лісом. До 2061 року поля, які зараз становлять третину території зони, здебільшого заростуть лісами. Територія перейде до тварин. Та й по праву. У Білорусі вже давно оголосили забруднені території заповідником, створивши чудові умови для вивчення біоценозу. Проводять їх додаткове залісення. Тепер на білоруській частині території вже живуть ведмеді й зубри, а в нас поки що вони лише іноді гостюють. Щоправда, екологи постійно знаходять у Зоні все нових червонокнижних тварин. Скільки їх тепер, навіть порахувати важко.

Коли зі зруйнованого 4-го реактора вивезуть (куди?!) все ядерне пальне і різного роду радіаційний хлам, людська діяльність на території станції припиниться. Але до цього у центральній частині зони площею 150 квадратних кілометрів триватиме активне життя, тому важливим залишатиметься питання про постачання туди електроенергії.

2086 року мине три періоди напіврозпаду цезію-137 та стронцію-80. Концентрація цих найбільш небезпечних елементів зменшиться вдесятеро. Тому можливе зменшення території Зони відчуження. Однак, і тоді буде ризик натрапити на радіаційні «плями» – майданчики з високою концентрацією радіонуклідів.

Ще в 1990-х учені прорахували всі сценарії реабілітації Зони відчуження. Спробували навіть виростити там безпечні овочі, отримати екологічно чисте молоко. Їм це вдалося. Але собівартість таких продуктів – удесятеро вища за отримані на «чистій» території. Регіон і до аварії був дотаційним. Земля там малородюча, розвивати рослинництво заважають високі ґрунтові води.

Тому серед фахівців переважає думка про те, що економічних причин відкривати доступ на територію Зони відчуження немає. А ось розвивати там біосферний заповідник і провадити активну наукову діяльність – цілком доречно.

Андрій БІЛИК, головний інженер ДСП ЧАЕС:

– До нас якось звернулася організація, що займається альтернативною енергетикою – виготовляють теплові станції на трісці. Вони запропонували нам на осушених ділянках басейну-охолоджувача насадити енергетичну вербу. Чому б ні? Ми й так здійснюємо заходи додаткового пилозакріплення. Можемо спробувати й це – чи запобігатиме ерозії ґрунту верболіз? Потім зріжемо вербу, спалимо її, перевіримо з точки зору радіоактивних характеристик попелу…

А взагалі, що саме треба вирощувати у Чорнобильській зоні – повинні вирішувати не ми, а вчені-аграрії, біологи. Наша сфера діяльності – атомна станція.

Юрій ТАТАРЧУК, спеціаліст Зони відчуження, переконаний: Чорнобильську зону треба зберегти у первозданному вигляді, і найкраще це зробити у формі радіологічного заповідника, подібного тому, який є в Білорусі. «Тут є майже всі види тварин, характерні для Полісся. Це кабани, козулі, зайці, яких дуже багато. Рідко, але можна побачити рисей: в околицях міста Прип’ять вже є кілька їхніх сімейств. Ми бачили сліди перебування бурого ведмедя, а нещодавно вдалося зробити його фото. Що ж до вовків, то їх частіше можна зустріти взимку: їм важче полювати, і вони підходять близько до людини», – розповів спеціаліст.

Віталій ПЕТРУК, голова Державного агентства з управління зоною відчуження ЧАЕС:

– Небайдужих людей багато, і в кожного свої думки й пропозиції. Але поки що наші прогнози обережно-оптимістичні. Так, у 10-кілометровій Зоні, забрудненій трансурановими елементами, період розпаду яких 24 000 років, залишиться сховище ядерного палива і Новий Безпечний Конфайнмент (Арка) над зруйнованим реактором. Натомість решту території Зони, де радіація вже зменшилася в 10 000 разів, ми збираємося невпинно моніторити й по можливості оперативно змінювати статус, щоб ефективніше її використовувати. Для цього маємо програму «Чорнобиль – територія змін».

Насамперед, плануємо створити біосферний заповідник і розвивати наукову діяльність. Як пояснює один із ініціаторів створення такого заповідника, голова правління Національного екологічного центру України Ярослав МОВЧАН, біосферний заповідник матиме зонування, і можна буде встановити різний режим на різних територіях. Десь буде дозволена певна обмежена господарська діяльність, десь можна буде перебувати відвідувачам, десь ні.

На території Зони відчуження може розвиватися альтернативна енергетика різних напрямків – вітрова, сонячна, твердопаливна тощо.

Ще один перспективний напрямок – туризм. Кількість відвідувачів з роками лише зростає. Будемо залучати приватний капітал, створюватимемо сприятливі умови для турфірм. Відвідування зони буде здійснюватися за чіткими безпечними маршрутами.

Стосовно рекультивації сільськогосподарських земель і повернення на них сільгоспвиробників – поки що зарані про це серйозно говорити. Якщо туди захочуть прийти науковці, приватні інвестори – ми в цьому зацікавлені. Щоправда, поки що позбавлені можливості здавати там в оренду земельні ділянки, бо питання щодо землі нині законодавчо неврегульоване, але інтерес до цього відчувається.

Міністерство екології України, Держагентство з управління зоною відчуження та італійська компанія Vipiemme Solar SRL вже підписали меморандум про будівництво у Чорнобильській зоні потужної сонячної електростанції. Використання цієї території для альтернативної енергетики перспективне через те, що тут вже існує розгалужена система електропередач, яка з’єднує Чорнобильську АЕС із іншими територіями. Також у сусідньому місті Славутич живе чимала кількість енергетиків, які можуть бути швидко перепрофільовані з «мирного атома» на сонячну чи біоенергетику.

Міжнародна спільнота і надалі готова нам допомагати, однак чекає від нас чітких прозорих дій. Передусім, ми самі повинні правильно й чесно хазяйнувати на цій хворій, але українській землі.