Він був поетом лісу

Олександр Люціанович Бельгард – визначний український вчений-геоботанік, лісознавець, біогеоценолог, засновник степового лісознавства.

Олександр Люціанович Бельгард народився 4 жовтня 1902 року в Литві, у невеличкому містечку Лeнтваріс поблизу Вільнюса. В Україну (Катеринослав) сім’я Бельгардів була евакуйована після початку Першої світової війни. Українська земля стала рідною для юнака-литовця. В лісах і перелісках степового краю, в навчальних аудиторіях міста на Дніпрі відбулося його становлення як визначного вченого-лісознавця, талановитого педагога.

У 1920 році Олександр став студентом Гірничого інституту. В тому ж році, після закінчення шестимісячних курсів із підготовки лісових техніків при губернському земвідділі, почав суміщати навчання з роботою в лісовпорядкувальних партіях, яка включала тривалі виїзди в лісові угіддя (саме тоді відбувалася передача у державну власність усіх приватних і монастирських лісів). Лісова природа настільки зачарувала юнака, що він, після довгих роздумів, різко повернув кермо свого життєвого корабля – залишив навчання в Гірничому інституті для того, щоб здобути фах ботаніка в Інституті народної освіти. До такого рішення підштовхнув його вислів К.А. Тімірязєва: «Щаслива та людина, яка біля верстату життя стала на те місце, куди вабило її покликання».

Після закінчення Інституту народної освіти молодий випуск­ник почав працювати нештатним асистентом на кафедрі ботаніки. У 1928 році він познайомився з академіком Георгієм Миколайовичем Висоцьким, ученим-натуралістом широкого профілю, який став його науковим керівником при навчанні в аспірантурі Інституту прикладної ботаніки (Харків).

Об’єктом дослідження молодого ботаніка став Самарський ліс – найбільший і найпівденніший природний лісовий масив у степовій зоні України. Академік Висоцький рекомендував аспіранту Бельгарду «розіграти сонату на клавіатурі Самарського лісу, де зосереджено, як у фокусі, так багато різних, розсіяних у природі променів, що, вивчивши його, можна пізнати багато».

Здібний учень, врахувавши настанови вчителя, здійснив глибокий науковий аналіз рослинного світу цієї зеленої перлини, основний висновок якого: завдяки геологічним та гідрологічним особливостям (велике коліно річки Самари) утворився широкий піщаний масив, де збереглися з давніх часів залишки тайгової рослинності з непритаманними степовій зоні природними умовами та комплексом флори і фауни. Самарський ліс є найпівденнішим форпостом природного поширення сосни та цілого ряду рослин північного типу і їх сполучень.

На теренах Самарського лісу вчений виділив понад 30 типів лісових асоціацій: ясенові, липові, берестові, чорнокленові діброви; соснові бори – біломошники, зеленомошники, орлякові, злакові; березові та осикові гайки; вільшняки, осокірники і вербняки тощо. Кандидатська дисертація «Геоботанічний нарис Новомосковського бору» була успішно захищена у 1936 році.

На той час Бельгард уже завідував кафедрою геоботаніки і вищих рослин, організованою в Дніпропетровському держ­університеті в 1933 році. Його дослідницькі маршрути поширились по всьому південному сходу України. З 1926 по 1940 рік О.Л. Бельгард разом із співробітниками кафедри Т.Ф. Киріченко, М.А. Сидельником і Н.П. Акімовою за програмою, розробленою спільно Г.М. Висоцьким, здійснив всебічне дослідження флористичного складу, фітоценотичної структури, ґрунтового покриву і типології природних лісів у долині Дніпра, Самари, Орелі, Вовчої, Інгульця.

Після перерви, викликаної Великою Вітчизняною війною, робота була відновлена, а матеріали досліджень степових лісів узагальнені у вигляді докторської дисертації, яку Олександр Бельгард успішно захистив в Інституті ботаніки АН УРСР у 1947 році. Дисертація лягла в основу монографії «Лесная растительность юго-востока УССР» (Киев, 1950). У ній викладена оригінальна типологія природних лісових насаджень в українському степу, обґрунтовані положення нової науки – степового лісознавства, зокрема, вчення про географічну і екологічну відповідність лісу умовам місцезростання, про лісові моноценози і амфіценози, висвітлені особливості синузіальної структури лісових співтовариств у степовій зоні, запропонована система екоморф рослин.

У 1949 році за ініціативи Бельгарда була створена Комплексна експедиція Дніпропетровського університету з вивчення лісів степової зони України (КЕДУ). В ній об’єднали свої зусилля багато спеціалістів – геоботаніків, зоологів, ґрунтознавців, гідрологів, кліматологів, географів, мікробіологів тощо. В 50–60-і роки експедиція здійснила стаціонарні і напівстаціонарні обстеження природних і штучних лісових масивів степової зони: в Дніпропетровській області – Комісарівський, Грушеватський, Ве­лико-Михайлівський, Обухівський, ліси Присамар’я і Приорілля, в Запорізькій – Старо-Бер­дян­ський, Алтагирський, Родіонівський, Кам’янський, в Одеській – Березівський, Петрівський, в Донецькій – Велико-Ана­до­ль­ський, Шайтанський, в Миколаївській – Рацинський, Володимирський, в МРСР – Гербовецький.

На ці роки припав пік активної діяльності професора Бельгарда. Окрім експедиційних маршрутів та насиченої педагогічної діяльності додалася участь у роботі експедиції Міністерства сільського господарства УРСР, яка обстежувала штучні лісові масиви в областях степової зони з метою вияснення причин їхнього усихання. На республіканській нараді за результатами роботи експедиції у Велико-Анадолі (1957) типологічні принципи, розроблені О.Л. Бельгардом, були визнані і рекомендовані для використання в практиці лісового господарства України.

О.Л. Бельгард серед учасників комісії МСГ України з вияснення причин усихання штучних лісових насаджень у степовій зоні. 1956 р.

Величезний фактичний матеріал, отриманий КЕДУ, відбито в серії наукових статей її співробітників, а в узагальненому вигляді опубліковано в колективних монографіях («Материалы исследований искусственных лесов в районе р. Молочной и Молочного лимана» (1953), «Велико-Анадольский лес» (1955), «Искусственные леса степной зоны Украины» (1960), «Гербовецкий лес» (1970).

Пізніше Бельград узагальнив багаторічний досвід у вигляді монографії «Степное лесоведение», яка побачила світ у 1971 році і до сьогодні не втратила актуальності. В ній він дав повний аналіз досвіду із теорії і практики степового лісорозведення, висвітлив питання структури, екології, типології і динаміки лісових екосистем у степу, охарактеризував існуючі природні і штучні лісові масиви, їх типологію і взаємодію з середо­вищем. Працю свою Бельгард присвятив пам’яті незабутнього вчителя – Георгія Висоцького.

Починаючи 1968 року, КЕДУсвої дослідження сконцентрувала у Самарському лісі, де під керівництвом професора Бельгарда були закладені експериментальні пробні ділянки для комплексного стеження за динамікою природних процесів. Із 1968 року тут почав діяти біосферний стаціонар, який з 2002 року носить ім’я О.Л. Бельгарда.

В науці професор Бельгард належав до того типу вчених, котрі не лише збагачують певні розділи знань, а й прокладають нові шляхи і напрямки. Поетом лісу, людиною великої душі і благородного серця називав його дніпропетровський письменник Іван Шаповал.

Наукова спадщина О.Л. Бельгарда включає понад 150 робіт. Серед його учнів десять докторів і понад 25 кандидатів наук. Багатьом науковцям путівку в життя дала спеціалізована рада по захисту дисертацій при Дніпропетровському університеті, головою якої він був упродовж багатьох років.

Професор Бельгард прожив довге, наповнене творчим пошуком і звершеннями життя (помер він 20 серпня 1992 року). В одному з останніх інтерв’ю, підбиваючи підсумки, він сказав: «Працювати треба так, щоб ще за життя переконатись, що твій труд приносить користь людям». Весь його життєвий шлях – яскравий приклад служіння цьому кредо.