22/07/2020
0Начало этого , на мой взгляд, искреннего рассказа о лесной жизни Серебренной земли мы опубликовали 7 июля. Советую обновить его в памяти перед чтением. Ссылка: https://www.openforest.org.ua/143878/ Когда автор закончит свой рассказ мы обязательно объединим и опубликуем все части вместе. Очень странно, что никаких комментарий по поводу содержания публикаций не было. Молчание это “знак согласия”, причем очень красноречивый. М.П.
Як і обіцялося в попередній статті, читайте продовження…
Чому мені прийшла думка написати про все? Я скажу так – про все я писати не буду. Буду писати тільки про те, що мене обурює, а також напишу про речі, пов’язані з тим, що мене обурюють.
Більше всього мене тут обурюють люди, котрі покликані охороняти природу, а самі її знищують, І роблять вони це цинічно, неначе тупо користуючись моментом, адже завтрашнього дня у них може і не бути. А коли починаєш смикати за мотузочки, і такі цікаві речі виринають із багнюки, що диву даєшся. Тут вже і відмивання грошей, і різного роду фіктивні послуги, незаконна діяльність, сотні обдурених людей та багато – багато іншого.
Так з чого почати? Мабуть з початку.
Кий Василь Васильович – колишній директор Ужгородського лісгоспу, колишній головний бухгалтер, підприємець, аферист, ну і ще багато інших титулів. Хвалити – не перехвалити. В минулому, кажуть, людина доволі приємна та непогана, але гроші, як відомо, людей псують. Батько працював в лісгоспі головним інженером, деякий час директором. Тепер працює заступником начальника обласного управління лісового господарства (син – директор лісгоспу, а батько – заступник начальника області, ну точно ніякої корупції).
Дубрава Євгенія Іванівна – якось так, ніби головний бухгалтер по найму. Незрозуміло як, на яких умовах і яких правах, з яким ступенем відповідальності. Таке ще потрібно придумати, вслухайтеся, державне підприємство районного рівня, з багатомільйонними оборотами – без власного головного бухгалтера. Це як?.
Олійник Ярослав Ігорович – працює тепер, наскільки мені відомо, помічником лісничого в Ужгородському лісництві. Кажуть, що він керує директором, і вирішує питання, щоб Кий повернувся на посаду директора. (Це ж яким лохом має бути директор, якщо ним керує людина, котра не має жодних обов’язків і ні за що не відповідає).
Маємо те, що маємо.
А тепер сідаємо і уважно читаємо.
Для початку розповім, як Василь Васильович почав афери різні крутити. Ні, тут не йтиметься про такі дрібниці, типу, давайте купимо канцтоварів на 5000 грн., а напишемо 5200 грн. В-А-А-А-У, ми 200 грн. замутили. Ух-ти. Тут трошки інакше. Василь Васильович колись працював головним бухгалтером, справжнім, в лісгоспі. А директором в той час був поважний чолов’яга Костів Іван Васильович. Прийшла якось на підприємство перевірка чи то з податкової, чи з КРУ, цього вже мені точно ніхто сказати не може. Але це вже не важливо. Головне що прийшла перевірка, і відповідно написала якісь там немалі штрафи. Платити Костів не хотів, тому викликав головного бухгалтера і домовився, якщо він виграє суд то отримає від лісгоспу грошову винагороду «неофіційно». Суд Василь Васильович виграв, винагороду отримав, і почав сумувати. Невже потрібно знову чекати перевірку та суд, щоб знову отримати винагороду. БАЦ!!! ІДЕЯ!!! Домовився із перевіряльниками. Знову якась перевірка. Знову якісь порушення (такі, щоб їх можна було в суді оскаржити). Знову штраф. І, ОПА, знову грошова винагорода. Далі – більше, щоб не надокучали перевірки із штрафами відкривається аудиторська фірма, яка може сама проводити перевірки, чи щось таке, я в тому не дуже розуміюся, але… Але закінчилося все тим, що фірма Кия Василя Васильовича фактично контролює весь обіг коштів, всю життєдіяльність державного підприємства. Рахунки, платежі, податки, різні ЗАМУТКИ.
Кий знає про все. Про кожну копійку, яка куди має йти, і куди вона йде насправді із каси лісгоспу. Він знає як все це робиться (має хорошого вчителя – батька), адже він це робить по вказівці Костіва, своїми руками. І потім сам собі робить аудит, тобто перевіряє себе. В один день Василь Васильович задумався, чому він робить все, а отримує тільки мізерні відсотки. Потрібно стати директором. Тоді його фірма буде отримувати відсотки, а вже як вивести гроші – навчився.
Залишилася дрібниця. Потрібні гроші, і чималі. Все – таки посада керівника галузі районного рівня.
Трішки відхилюся від теми. Можливо не всі мають уяву, наскільки і чому ліс – ласий шматочок в очах таких ось людей. Значить – так. Є природні ресурси. Паливні, будівельні, виробничі… Переважно кожен з цих ресурсів існує окремо. А ось ЛІС – це тобі і паливо, і будівельний матеріал, і сировина для багатьох галузей виробництва (папір, оцет, меблі… та фактично будь – що). І, увага, він відновлюється. Нафта, газ, руда, камінь формуються тисячі і тисячі років. А ліс – зрізав і через 50 – 100 років знову ліс. А якщо вирубку проводити вибірково то матимеш невичерпний ресурс. Ви коли – небудь бачили, щоб люди ходили пекти картоплю в шахту, чи на нафтове родовище. Та що вам ще говорити про ліс. Якщо у керма людина порядна – це рай на землі. Ось така вона лісова галузь…
Продовжимо. Залишилася дрібниця. Потрібні гроші, і чималі. Де їх роздобути? Правильно. Переходимо до частини другої.
Знайомимося із Олійником.
Починав свою трудову діяльність у Великодобронському лісництві, ще за директора Костіва Івана Васильовича. Лісничим в той час був Войтович Володимир Іванович. Працював так, що Войтович із великим полегшенням зітхнув, а може навіть свічку в церкві поставив, коли Олійника перевели в інше лісництво помічником. Так ось котився наш Олійник по лісгоспу, поки не занесло його життя в Ужгородське лісництво, помічником лісничого, Куштана Михайла Юрійовича. Людина дуже порядна, але занадто добра. Але ми тепер не про це. Ми тепер про Олійника. Посада помічника лісничого – доволі цікава посада. Тобто ти собі працюєш, пишеш документи і не несеш на своїх плечах жодної матеріальної відповідальності. Вкрали дуба – відповідає лісник та лісничий, та і взагалі любий косяк, а помічник ні за що не відповідає. Крім правильності написання документів. Так ось. Подув одного разу сильний вітер. І нападало в лісі багато дерев. Розповідали лісники, та і декотрі лісоруби, що нападало стільки лісу, думали – ніколи з ним не впораються. Але саме головне – ніякого обліку йому не було. Тут Олійник і розвернувся. Весь той вітровал розробляла переважно фірма Ено, а їх цікавив тільки бук. А Олійника ось, цікавив дуб. Почав він потрошки командувати лісорубами Еновськими, щоб вони йому дуба на склад привозили, ну там за могорич, чи копійчину якусь. Ось так і получилося. За роботу лісоруби зарплату получали на фірмі, тобто Олійник їм лише трошки підкидував, так, калим. Як результат – Олійник отримував дубову сировину, високої якості, фактично безкоштовно. А продавав її за нормальну копійку, причому без таблички ділення. Як було сказано трошки вище, Куштан був людиною дуже порядною, але дуже м’якою. Зі своїм помічником він порядок навести не зміг. А схема в той час була така: підприємець – лісничий – директор, або напряму, без лісничого. А тут получилася схема помічник лісничого – помічник лісничого. Тут він напевно і «заробив» мільйон, і квартиру, і мазду спортивну, яку на батька оформив (той ще довго в прокуратурі пояснював звідки в нього гроші на таку тачку). Про його віртуозні схеми я ще розповім згодом. Але на вітровалах він піднявся. Казали, що там був Клондайк.
Тепер повертаємося до Кия? Зупинилися ми на тому, що йому потрібні гроші. І де їх взяти? Ніби – то за підказки Дубрави Євгенії, яка, нагадаю працювала бухгалтеркою звернувся Кий до Олійника, щоб той профінансував його кар’єрний зріст. Так і зробили, гроші в зуби і в столицю. Костів напевно був дуже сильно здивований коли його побачив, а ще більше – коли його вихованець, Кий Василь Васильович отримав контракт.
Ну, а ось тут вже починається саме цікаве.
Почав своє директорство Кий із доволі брудної справи. Позвільняв всіх лісничих і призначив нових. Молодих. Таких, знаєте, щоб можна було ними керувати. Залишив тільки одного Куштана. Знаєте чому? Ні? Та тому, що там помічником працює Олійник. І якщо призначити Олійника лісничим, то він вже буде нести відповідальність за свої афери. А так – то за все відповідає Куштан. Тобто Куштана залишили на деякий час в якості піджака. Решту лісничих (Войтовича, Глаголича, Вербовського) позвільняли. Сумно? Мабуть, інакше він не міг. Із такими старими кадрами він би не впорався.
Ну ось. Крісло є, кадри є, а гроші потрібно відпрацювати. Та і заробити не завадило б. Для чого інакше були ці всі старання. Невже ви вірите, що бухгалтер, та ще й головний, захотів стати лісівником? Просто із якогось альтруїзму – патріотизму? Запам’ятайте – ніколи. Тепер починається реалізація схем заробітку, обкрадання, та відмивання грошей.
Ось, наприклад, сама тупа та примітивна. На мою думку. Дав директор дозвіл на те, щоб злодій вкрав дуба, такого нормального, грубого, рівненького, без сучків та інших хиб. А злодюжка за це йому грошиків трошки дав. Є копійка.
Або ось такий варіант. Лісничий призначає рубку, а директор вирішує – хто буде рубати. Відповідно підприємець, щоб йому дали змогу різати, і трошки підзаробити/вкрасти, повинен заплатити за кожен кубічний метр певну суму.
Звичайно, є схеми і трошки віртуозніші. В одній із таких схем страждають прості люди. Приходить людина в держлісгосп купити дрова для себе. І тут їм пропонують ці дрова або із верхнього складу, або із нижнього. Довго мені пояснювали в чому різниця і в чому фішка афери, поки до мене дійшло. Так ось, пояснюю. Дрова на верхньому складі дешевші. Але якщо ти купуєш їх із верхнього складу то мусиш знайти машину, яка зможе заїхати в ліс і сам ці дрова загрузити на машину. Якщо ж купуєш дрова на нижньому складі, то лісгосп платить підприємцю за те, що він грузить дрова в лісі на свою машину і перевозить їх на площадку. Там він робить вигризку та знову погрузку на машину покупця. Тобто потрібно просто знайти будь-яку машину. Ну і звичайно ці дрова дорожчі – на вартість додаткових послуг. Здається все правильно і логічно. Але ви тільки послухайте в чому вся фішка цих складів, до речі кажуть, що ідея – Олійника. Так ось. Іноді воно саме так і відбувається, проте є дуже багато рубок, особливо в Ужгородському лісництві, які знаходяться відразу біля дороги. Що получається? А ось що!!! Із послуг, які має надати підприємець за додаткові гроші (загрузка дрова на свою машину – перевезення їх на площадку – вигрузка – загрузка на машину покупця), він робить тільки одну послугу – це загрузка дров на машину покупця. Так ось, держлісгосп платить підприємцю за послуги, які він не надає (до речі за рахунок простих людей). Але не думайте, підприємець ці гроші собі не залишає. Він збирає їх у конвертик, і повертає – напряму директору. І вся ця афера носить пафосну назву «дрова для населення», ну Вибачте.
А ось ця тема – це вже точно Олійника, кажуть він її давно практикує. Рубку має різати підприємець, оскільки власних бригад в лісгоспі немає (їх порозганяв ще старий директор Костів). Але на лісництвах є лісники. І вони мають свої бригади. Так ось цей ділок, спочатку збирає гроші із підприємців, щоб порішати різні питання із комісіями та різного роду погодженнями на рубку. Потім збирає на ці самі потреби гроші із лісників, обіцяючи вирішити питання із директором, щоб рубку різали їхні власні бригади. Як правило ці питання він рішає (але гроші збирає два рази). Але це ще тільки початок. Питання Олійник вирішив. Написали такий собі договір із підприємцем, що він буде різати, а лісгосп за це йому буде гроші платити. Так і роблять, але не зовсім. Ріже ліс часто не підприємець, а лісник. Той самий лісник, який має контролювати підприємця, аби той не начудив. Бере пилу і ріже ліс. Лісгосп перераховує гроші підприємцю, а він в свою чергу ці гроші віддає лісникові. Проте не думайте, що лісник залишає ці гроші собі (ну ніби-то він їх, так сказати, заробив…). Ні! Гарненько в конвертик, і до директора. А всі затрати перекривають дровами. А що? Хіба в лісі дров мало? Що отримуємо в результаті? Гроші на рубку із лісника взяли – це раз. Лісник дров нарізав, ти йому заплатив із державної казни, а він тобі ці гроші в конвертику повернув – це два. Зрізані дрова населенню продав по вищеописаній схемі, із нижнього складу – це три. Непогано виходить? Що скажете? Я думаю тут суми із шістьма нулями крутяться. Казали до речі, що часто, так само дровами лісники закривають і інші роботи (ну там садіння лісу, доповнення, догляди і ще там не знаю що), а гроші повертають в конвертику. Думаю, що запросто.
Ну це ми про дрова. А що на рахунок ділового лісу? Тут все доволі просто. Грузимо перший та другий сорт, а на накладній пишемо – третій сорт. Різниця в ціні в конвертик і знову, самі знаєте кому…
Попробуємо підвести підсумок? Давайте. Спробуємо. Ліс вкрали – гроші. Ліс зрізали – гроші. Ліс продали – гроші. І ось тут, в останній фразі прихована наступна афера. Ліс продали… Продали ліс і на рахунок підприємства поступають гроші. Правильно. Так і має бути. Потрібно ж заплатити податки, послуги підприємцям (щоб мали, що в конвертиках повертати), різні там роботи, зарплату працівникам.
Ну що, заплатили? Заплатили. І що далі? А далі сидить Кий із Дубравою та думає. Можемо, наприклад, підняти працівникам зарплату. Кожному. Але якщо кожному то трішки, небагато, гривень може на п’ятсот, або тисячу. Та хіба ж це гроші? Так, копійки. Вони вже просто чуточку зажерлися, для них це вже копійки. Там манікюри – педікюри різні, в ресторанчик піти пообідати (кажуть, до-речі, що частенько полюбляюли так відпочити за рахунок лісгоспу). Але це їхнє особисте життя. Ось я і кажу, зажерлися вони і вирішили – не варто піднімати зарплату всім, копійки – ж. Краще давайте добренько подумаємо, як би ці гроші нам двом розділити, або скоріше не двом, а трьом. Про Олійника ми чуть не забули. Він допоміг Кию кар’єру зробити.
Знаєте, що? Пишу, пишу… і так мені противно стало. Та ну його… Мабуть, пізніше продовжу.
ДАЛІ БУДЕ!!!
