ПІД ПОЛТАВОЮ РОСТЕ ОДНА З ПЕРШИХ ВИСАДЖЕНИХ В УКРАЇНІ ЛІСОСМУГ

Фото: Одна з перших висаджених в Україні лісосмуг О.О. Ізмаїльського. Фото РЛП «Диканський»

На теренах Диканського району у Регіональному ландшафтному парку (РЛП) Диканський зростає одна з перших, насаджених в Україні  та єдина, що доросла до наших днів лісосмуг.

Про історію та сучасність лісосмуги, яку створив український вчений, агроном Олександр Ізмаїльський, що вже більше ніж 130 років прикрашає поля поблизу села Дячкове розповіла, фахівець з рекреації КУ ПЗФ РЛП «Диканський» Катерина Онищенко у суботу, 18 липня.

Відомо, що посаджена вона була ще в далекому 1892 році поблизу села Дячкове, де на той час розміщувалася економія князів Кочубеїв. Це була експериментальна праця двох відомих вчених того часу – Олександра Ізмаїльського та Василя Докучаєва. Перший протягом 1883-1896 рр. працював керуючим відділком в маєтку Кочубея, де досліджував вологість місцевих ґрунтів, причину та методи боротьби з посухами, які вже в той час чинили шкоду місцевим аграріям. Другий – досліджував ґрунти, рослинність та геологічні умови Полтавської губернії за запрошенням Полтавського губернського земства.

Катерина Онищенко повідомила, що ж спонукало їх посадити під маленьким хутором таку історично важливу лісосмугу:

«Річ у тім, що в другій половині ХІХ ст.  на лісостепу велась посилена вирубка лісів. Натомість вони майже не відновлювались, а масштабне розорювання, що призвело до зростання посушливості клімату, обмілінню великих і зникненню малих річок і струмків, збільшенню водної та вітрової ерозії, деградації ландшафтів та ґрунтів».

Крім того, фахівчиня відзначає, що розораний степ, за словами Олександра Ізмаїльського, був повністю позбавлений відмерлого прошарку, який в цілинних степах мав значну товщину. Внаслідок цього, на ділянках, де велось інтенсивне господарство, сонячні промені зовсім безперешкодно нагрівали степовий ґрунт, а вітер вільно виносив і ті мізерні краплини дощу, які встигали ненадовго заховатися у верхньому прошарку ґрунту.

Економія Кочубеїв, в якій працював Олександр Ізмаїльский, майже щороку потерпала від засухи, але ще більше – від нестачі вологи. Як наслідок, від неврожаїв страждали прості селяни. У підтвердження цього є уривок з листа Ізмаїльського до Докучаєва, датований 12 вересня 1892 року:

«Мы обсеялись – всходы первосходные. Но дождей с 19 июля ни капли. Ежедневные страшные ветры. Степь вновь выгорела, а входы упорно сопротивляются. Крестьяне опять не успели посеять. Это чистое несчастие для них. Уже в этом году у большинства перевелись семена ржи и озимой пшеницы. А если еще 3-й (!!!) год неурожая озимых – дело плохо…»

Тому за 10 років пропрацьованих в Піщансько-Балясненській економії, вчений робить висновок, що весь клопіт тодішнього землевласника задля успішного врожаю, повинен зводитись до однієї  мети – збільшити ту частину атмосферної вологи, яка поглинається ґрунтом і, відповідно, зменшити  кількість вологи, яка даремно стікає з поверхні ґрунту.

Для цього Олександр Ізмаїльський у своїй праці 1893 року «Как высохла наша степь» пропонує ряд заходів:

 1) заліснення ярів та  створення гребель в їхніх вершинах;

 2) створення живоплотів на полях з метою затримки снігу;

 3) обробіток ґрунтів перпендикулярно найбільшому нахилу певної місцевості, та ряд інших досить простих заходів, які були доступні навіть простим селянам.

Як зазначає Катерина Онищенко, саме тоді, коли вчений писав свою працю, в якості експерименту і була посаджена лісосмуга протяжністю в 1000 метрів і шириною в 50. Основними породами в цій лісосмузі стали: дуб звичайний, 4 види кленів (гостролистий, польовий, ясенолистий та татарський), в’яз шорсткий. Але, на жаль, відомостей щодо кількості дерев та в скільки рядків була посаджена ця лісосмуга, знайти  не вдалося.

Фото: Лісосмуга О.О. Ізмаїльського. Фото РЛП «Диканський»

На початку липня 2020 року фахівчиня частково  дослідила і виявила 5 наступних особливостей:

1. У широкій, як для сучасних мірок, лісосмузі наявний лише один ряд дубів, який зростає в першому ряді з північно-західної сторони. На мою думку, це повинно було слугувати хорошим снігоутримуючим та вітростримуючим елементами для захисту поля.
2. Із домінуючих порід деревостану слід відзначити клен гостролистий та клен польовий, також ці породи домінують і серед молодого підросту. Часто трапляється в’яз шорсткий, клен ясенолистий, рідко – робінія псевдоакація.
3. Трав`янистий покрив слабо виражений, що пояснюється щільно зімкнутою кроною дерев, подекуди зустрічається купина багатоквіткова, гравілат міський, переліска багаторічна, у зниженій ділянці лісосмуги росте конвалія травнева. На узліссі досить потужні зарослі кропиви дводомної, к. глухої пурпурової, латука компасного, полину звичайного.
4. На старих деревах та відмерлій деревині досить багато різних трутовиків, особливо трутовика сірчано-жовтого, який подекуди досягає до 30-35 см у діаметрі.
5. З птахів було відмічено дятла звичайного, жовну сиву, синицю довгохвосту та зяблика. З тварин мені вдалося побачити молоденьку сарну європейську, яка старанно ховалась в глибині лісосмуги.

На сьогодні Лісосмуга О.О. Ізмаїльського має статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення, та охороняється рішенням Полтавського облвиконкому № 437 від 16. 11. 1986 року.

Фото: Лісосмуга О.О. Ізмаїльського. Фото РЛП «Диканський»