На схилах Горган

Чому плакав ветеран-лісничий.

Створені природою лісові екосистеми – найстабільніші в широкому екологічному розумінні утворення.

Далеке – близьке. Центральну частину північного макросхилу українських Карпат називають Горганами. Тут народжується одна з найбільших річок краю – Лімниця. В ХVI столітті верхів’я її басейну були вкриті суцільними пралісами. Та й 200 років тому Горгани залишалися, як писав відомий польський лісівник ХІХ ст. Е. Головкевич, «найбільшою й найдикішою країною Європи». На відміну від більш заселених районів Карпат, скажімо, Закарпаття, де з появою німецьких колоністів суцільно-лісосічне вирубування гірських лісів розпочалося ще в ХІІ–ХІІІ ст., у Горганах за це взялися лише на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Деревина твердолистяних порід була потрібна, щоб добувати вугілля для виплавляння залізної руди на гуті в Ангелові, так званій домниці. За словами начальника відділу лісового господарства підприємства Олександра Чаїнського, це єдина в Україні збережена пам’ятка культури виробництва ХІХ ст., побудована 1810 р. Вона вражає своєю неповторністю, розмірами. Кам’яні стіни печі понад три метри завтовшки, а сама піч, куди засипали руду, сягає 16 м. Отвір, через який лився чавун, – на зріст людини. Зберігся і канал для води, яка подавалася з Лімниці. Та повернемося до історії.

Крім інтенсивного вирубування деревини в межах гірських долин і на підгір’ї для потреб промисловості років 100–120 тому, лісові площі ще й розкорчовували. Нові землі призначалися для розширення сіл, ведення сільського господарства.

Помічник лісничого Довго-Полянського лісництва Віталій Пліш: «Природний підріст у 80 річному лісі –просто бомбезний»

Другий, фатальний для краю за екологічними наслідками етап тотального нищення лісів припав на 50–60-ті роки минулого століття, коли всі деревостани старшого віку потрапили під сокиру. Фактично лісосіка тоді перевищувала розрахункову майже в чотири рази! І хоч надмірно інтенсивне й невиправдане з лісівничого погляду лісокористування супроводжувалося подальшим лісовідновленням, проте головну увагу зосереджували на смереці – вона мала велике промислове значення. На місці природних мішаних лісів штучно насаджували монокультуру ялини. Усе це в комплексі призвело до багатьох екологічних лих – вітровалів, буреломів, розмноження шкідників, виникнення хвороб, обміління рік, повеней.

Із 1939 р., коли Галичину приєднали до Радянського Союзу, в тутешніх лісах господарював Осмолодський лісгосп. Відновлений після Другої світової війни, пізніше неодноразово перейменовувався. З 1958 р. діяв як лісокомбінат – аж до 1995-го, коли лісове господарство було відокремлено від комбінату й утворено Осмолодський ДЛГ.

З початку 70-х років рубки головного користування вже велися винятково в межах розрахункової лісосіки, що спричинило позитивні зміни структури лісостанів. Надто потужним виявився відновний потенціал у Горганах: інтенсивне природне поновлення бука і ялиці почало витісняти смереку, на місці монокультур сформувалися змішані молоді смерекові деревостани з домішкою ялиці й бука, а то й з перевагою бука. Горяни ще раз переконалися, що створені природою лісові екосистеми – найстабільніші в широкому екологічному розумінні утворення, а всі способи бездумного лісокористування, штучної зміни структури лісів, їх породного складу – марні. Отже, від природи можна мати рівно стільки, скільки вона сама дає. В лісі – не більше, ніж приростає кубомаси. А краще брати менше, бо мусить залишитись резерв для подальшого розвитку природної екосистеми, захисний потенціал її на випадок стихійних руйнівних процесів, інвазій шкідників тощо. Виходячи з цього, і ведуть сьогодні лісове господарство осмолодські лісівники.

Директор Осмолодського лісгоспу Олексій Фрик: «Збереження та відтворення лісів для сучасних і майбутніх поколінь – головне наше завдання»

У користуванні лісгоспу – 64,3 тис. га лісу. Він найбільший в області, об’єднує 13 лісництв, переважно високогірних (площа гірських лісів становить 85,2%,). Найвіддаленіше, за 15 км від Осмолоди, – Піскавське, яке розташоване на висоті 1147 м над рівнем моря! Очолює його єдина жінка серед лісничих – енергійна, підприємлива Тамара Гавич. Вище Осмолоди населених пунктів немає, тож цілорічно працюють вахтовим методом – у кожному лісництві є кімнати для відпочинку працівників, передбачено всі зручності, гаряче харчування. Турбота про людей – на першому плані в господарстві. З 2009 р. лісгосп очолює досвідчений фахівець Олексій Фрик, котрий працює в галузі майже 40 років. З його приходом пов’язані реконструкції виробничих баз, відчутно поліпшилася інфраструктура: завершено реконструкцію контор лісництв, здійснено капітальний ремонт адмінбудинку та приміщення автоколони в селищі Перегінськ, а також гуртожитку для проживання робітників в Осмолоді, закуплено сучасне деревообробне устаткування, оновлено техніку, приймають відвідувачів нові й нові рекреаційні куточки. Особливу увагу приділяють будівництву доріг, мостів.

Стан сіянців сосни кедрової в коробах тепличного комплексу Перегинського лісництва оглядають лісничий Роман Люклян, помічник лісничого Остап Пліш, майстер зеленого господарства Уляна Бойко, лісокультурниці Олександра Халус, Руслана Клюс, Іванна Пліш

Куди можна було долетіти лише гелікоптером. Раніше базою лісодорожньої мережі служили вузькоколійки, прокладені ще за часів Австро-Угорщини та Польщі, поки їх не зруйнували повені. Ледь не до кінця минулого століття в Дарівське, Різарнянське, Піскавське, Менчільське, Мшанське лісництва можна було дістатися лише ними. Тепер – добротною лісовою дорогою.

Інженер з таксації Володимир Сенич: «Інтенсивне природне поновлення бука та ялиці витісняє смереку»

– Сучасні гірські шляхи – це стабільний розвиток як підприємства, так і загалом регіону, тому ще 2007 року створили спеціалізовану дорожньо-будівну дільницю, оснастили її екскаваторами, самоскидами, а також автогрейдером, бульдозером і каменеподрібнювачем, – розповів Олексій Богданович. – Упродовж 2009–2019 рр. проклали 57 км лісових автомобільних трас та ще 296 км відремонтували, збудували 12 мостів загальною довжиною 156 метрів. На сьогодні протяжність відомчих доріг становить 308,6 км, густота їх – 4,8 км на 1 тис. га. Роботи не зупиняються – тривають у нових, найбільш ресурсних, але важкодоступних урочищах – Сплаї, Кіпута, Росохан…

У лісгоспі орієнтуються на європейські норми – відстань трелювання деревини не повинна перевищувати 0,5 км. Тримаючи курс на широке впровадження природозберігаючих технологій у лісі, виходять із того, що це можливо лише за наявності добротних лісових доріг. Саме такі й прокладають.

Разом із лісничими Дарівського лісництва Іваном Павлівим та Різарнянського Орестом Кушніром ми вирушили в глибинку, аж до кордону із Закарпатською областю. Їхали легковим автомобілем, уздовж Лімниці – пан Іван з гордістю повідомив, що це одна з найчистіших річок не лише України, а й Європи, що бере початок у його лісництві, з гори Велика Кіпута. Раз у раз діставалися протилежного берега новими мостами – не дерев’яними, а капітальними металевими, на кам’яних опорах. Дорога прокладена з відповідними комунікаціями, водовипусками, вздовж неї викопані канави чи кювети для води, траси освітлені, обіруч їх вирубано кущі та дерева, які підступали близько до полотна. Важливо, що якість дорожньо-будівних робіт забезпечена за мінімального впливу на лісове середовище. І не побачиш уже такого, щоб механізатори трелювали деревину потоками, щоб через русло переїжджали автомобілі чи трактори.

Лісничий Різарнянського лісництва Орест Кушнір: «Сучасна лісова дорога відкрила доступ до найвіддаленіших стиглих деревостанів»

Зате поспостерігали за трелюванням кіньми – лісоруби якраз проводили прохідне рубання в середньовіковому ялиновому насадженні. Вправно володіючи бензопилкою, звалювальник Богдан Кулик забезпечував фронт робіт для свого напарника Василя Кулика. Переміщення деревини кіньми – це ціле мистецтво, яким володіють в Осмолоді. Як розповіли робітники, один кінь здатний від трелювати до 20 куб. м деревини за день – такий вид активно використовують під час рубань формування та оздоровлення лісу, адже не шкодить довкіллю, не потребує значних площ для техніки. Дорогою назад лісничий Іван Павлів попросив поглянути на схил гори, де понад 10 років тому пройшов сильний вітровал. Розробляли його теж за допомогою коней і нині там прекрасний молодий ліс, створений шляхом сприяння природному підросту.

«Просто бомбезний підріст». Не менш цікаве знайомство було в мене з іншим куточком Горган – у Довго-Полянському лісництві, одному з найвисокогірніших у краї. Тут височіють вершини гір Петрос, Попадя, Паринка, Грофа, Великий Конюсяк і Малий Конюсяк. Схили їх круті, кам’янисті, нерідко з виходом на поверхню скельного каменю – умови для зростання лісів досить складні. Як і для ведення планомірного, рентабельного, екологічно збалансованого господарства. Ще порівняно недавно до більшості і цих угідь можна було хіба що гелікоптером долетіти, а тепер з лісничим Анатолієм Шолопаком і помічником лісничого Віталієм Плішем діставалися автомобілем. Сучасна лісотранспортна артерія відкрила доступ до стиглих і пристигаючих деревостанів, дала змогу ефективно охороняти насадження, вчасно ліквідовувати пожежі, осередки хвороб і шкідників, вітровали.

І тут я в черговий раз із неабияким задоволенням відзначив про себе, що лісівники відмовляються від суцільних рубань, переходять до вибіркових із сприянням природному поновленню. Ми заїхали в урочище Різарня, в ялиновий (по-місцевому смерековий) ліс, якому вже понад 80 років. «П’ять років тому тут пройшли з першим рубанням і ось бачите підріст, просто бомбезний підріст – ялиці, бука, звичайно, й смереки, – кілька разів повторив Віталій Пліш. – По суті, маємо готове сформоване насадження, з якого виросте здоровий мішаний ліс. Можемо спокійно призначати друге лісовідновне рубання».

– Загалом, відновлення лісів на підприємстві проходять як шляхом садіння лісових культур та доповнення їх у наступні роки, так і комбінованим способом (часткові культури, а також сприяння природному поновленню), – дав узагальнену характеристику процесу начальник лісового відділу Олександр Чаїнський. – Лісовідновні роботи на землях лісового фонду щороку здійснюємо на площі понад 500 га. З них лише на 35–45% площ вдаємося до садіння. Отже, природне поновлення переважає над створенням культур, що є позитивним з погляду правильного ведення лісового господарства та однією з вимог сертифікації лісів, яку підприємство успішно проходить.

В Карпати – сосну кедрову. Лісове господарство починається з насінини і завершується збиранням урожаю – рубанням стиглих деревостанів.

– Щоб забезпечити власні потреби, щороку заготовляємо до 800 кг насіння основних лісотвірних порід, – розповів головний лісничий Андрій Яцишинець. – Його, зазвичай, відправляємо на апробацію до Львівської лісонасінної лабораторії. Вводимо інтродуценти – таким чином розв’язуємо проблему похідних всихаючих ялинників, замінюючи на стійкіші ялицево-букові ліси з домішкою модрини і дугласії. При кожному лісництві закладено розсадники, а при Перегінському побудовано ще й тепличний комплекс із вирощування садивного матеріалу із ЗКС. Крім теплиці площею 180 кв. м, зведено два притінюючі піднавіси, приміщення-холодильник, також виготовлено короби, в основі яких сітка, застелена агроволокном та щити від захисту сіянців від сонця…

Комплекс вражає. Відрадно, що взялися за повернення в гори сосни кедрової європейської. І не лише тут: чимало площі розсадника відвели їй у Бистрицькому лісництві, де охоче демонстрували мені чудові сіянці помічник лісничого Галина Клюс і майстер Микола Олексій. Та про те, як відроджують цей унікальний релікт ранньоголоценового періоду в Осмолодському лісгоспі (де, між іншим, зберегли масиви кедрового пралісу) – тема окремої статті, і ми до неї обов’язково повернемося в наших виданнях.

Помічник лісничого Бистрицького лісництва Галина Клюс і майстер Микола Олексій у високогірному розсаднику

І насамкінець. Тривалий час лісничим Піскавського лісництва працював Полікарп Небісь. Вийшовши на пенсію, перебрався жити на Чернігівщину. Довго не був у рідних краях – і якось, пригадали несподівану подію в лісгоспі, навідався з онуком. «Так і так, мовляв, по радіо, телебаченню тільки й чути, що вирубують Карпати. Хочу на власні очі побачити, чи це так». Дирекція виділила гостям транспорт і в супроводі працівників Піскавського лісництва ті поїхали в гори. Дорога туди неблизька, тому оглянути за літній день можна немало. Зупинялися скрізь, де забажав дідусь. Юнак усе знімав кінокамерою. Коли пізнього вечора спустилися в долину й прощалися, Полікарп Володимирович заплакав. «Я зі спокійною душею можу повертатися додому, – сказав. – Бо переконався, що карпатський ліс не знищують. Його надміру вирубували в 50–60-х роках. Тепер бачу зелені Карпати. Тепер у мене спокійно на душі».

Це, по-моєму, найкраща оцінка роботи лісівників Осмолоди.

Микола ПУГОВИЦЯ,

Івано-Франківська область,фото автора,

“Лісовий і мисливський журнал”