Скривджена земля 

Мабуть, жоден природний ресурс у нашій державі за останні десятиліття не піддавався такому варварському, бездумному і безжальному ставленню.

Українська земля не лише позбавлена сучасного законодавчого регулювання, дієвого державного контролю і раціонального користування. Вона ще й швидкими темпами безконтрольно забруднюється різноманітними хімічними реагентами, пестицидами тощо.

Невпинна деградація

Повсюдне і безжальне забруднення ґрунтів (в Україні, як відомо, – 8% світових запасів чорнозему) – це вже на сьогодні не лише аграрна проблема, а питання екологічної безпеки країни. Науковці та експерти вказують на три основні загрози національному земельному ресурсу.

Насамперед, це – надмірна розо­раність наших ґрунтів. В Україні близько 90% території зайнято господарським використанням, а рівень її розорання становить 54%, тоді як у розвинених європейських країнах не перевищує 35%. Фактична ж лісистість території України сягає 16%. Цього недостатньо для забезпечення екологічної рівноваги, адже такий середньоєвропейський показник – у межах від 25 до 30%.

Друга загроза – деградація чорноземів. Не секрет, що більшість нинішніх агрохолдингів «вичавлюють» із ґрунтів усе, що тільки можливо. Майже ніхто із них не дотримується законодавчих норм сівозміни, отож найприбутковіші нині культури – кукурудзу, сою і соняшник – вирощують по кілька разів підряд на одному і тому ж полі. А соняшник, замість льону і картоплі, тепер повсюдно засівається навіть на традиційно «бідних» поліських ґрунтах у поліських регіонах. Це і є сучасний глум над аграрними угіддями, адже родючі колись ґрунти надзвичайно виснажуються і піддаються ерозії. Щоб відновити родючість, необхідно вже десятиліттями або й століттями їх реанімувати. За оцінками експертів, за останніх 20 років ми витратили третину гумусу, а темпи його відтворення – 10 сантиметрів за два тисячоліття.

Та найжахливіше – це хімічне забруднення ґрунтів. У гонитві за великим врожаєм землю зараз щедро поливають пестицидами, випробовуючи її високобуферність (терпимість). Зрозуміло, що земля вбирає в себе все, що в неї зараз вливають, а потім буде сотнями років віддавати цей хімічний бруд в аграрну продукцію.

Не варто також забувати і про проблему важких металів у наших ґрунтах, особливо довкола промислових селищ і міст, на узбіччях доріг і в зонах екологічних катастроф, Чорнобильській, наприклад.

Важко повірити, але в Україні досі немає контролю і належного обліку отруєнь засобами для рослин – пестицидами, хоча відомо, що в 95% вони потрапляють в організм людини саме через продукти харчування. Що ми сіємо, як обробляємо і що потім споживаємо – ніхто достеменно не знає.

Беззахисна земля

В це важко повірити, але зараз у нашій державі земельні ресурси фактично нікому захищати та охороняти, хоча це – сфера відповідальності Держгеокадастру та Держ­екоінспекції. Проте жодна із цих структур дієвий і всеосяжний контроль над землекористуванням за останні три роки так і не налагодила. Це легко перевірити на прикладі Житомирщини. З 2014-го до 2020 року головне управління Держгеокадастру в області очолювали виконуючі обов’язки. Скільки за останні п’ять років змінилося виконуючих обов’язки в обласному державному земельному відомстві? Більше десятка. В обласній Держекоінспекції ситуація була майже аналогічною: нескінченні реформування, «оптимізація» структури і перерозподіл обов’язків. Додати до цього щорічні мораторії на обов’язкові й планові перевірки – і маємо повний безлад у земельній сфері та надзвичайно небезпечні забруднення сільськогосподарських угідь. Жахливо й те, що втрачено належний контроль за землекористуванням не лише на приватних угіддях (паї), але й на державних і комунальних землях, яких в області налічується більше 1,8 мільйона гектарів.

В обласному управлінні Держгеокадастру вже п’ять років не знають, що точно діється на їх угіддях, оперують даними і цифрами 2016 року!

До речі, до 2014 року в країні хоч якось діяла земельна інспекція, але її чомусь ліквідували. У 2017 році інспекційний контроль за землекористуванням нібито відновили, але знову чомусь невдало (поганому танцюристу завжди щось заважає). Ось як про це нам писали у відповідь на інформаційний запит із головного управління Держгеокадастру, процитуємо дослівно: «… додатково повідомляємо, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 року № 482 були внесені зміни у Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до яких на зазначений орган та його територіальні органи покладені функції здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Проте фактично забезпечення заходів з контролю за використанням та охороною земель на території Житомирської області розпочато з 27.01.2017 року, оскільки в зазначений термін відбулося формування інспекторського складу Управління контролю за використанням і охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Враховуючи вищевикладене, інформацію по проведених перевірках за 2016 рік надати не є можливим». Виходить, що з 2014-го до 2017 року державний контроль за використанням земельних ресурсів узагалі не існував…

Щоправда, у 2019 році інспектори новоствореного управління з контролю за використанням та охороною земель все ж здійснили 828 перевірок і виявили на території області півтисячі порушень вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок загальною площею 6546 гектарів. Та це, як кажуть, «крапля в морі».

Замість родючих чорноземів – голий степ

Сьогодні серед цивілізованих країн немає, мабуть, такої, де б так безконтрольно і безвідповідально «ґвалтували» (інакше не скажеш, на жаль) земельний ресурс як у нас. Держава давно самоусунулась від дієвого контролю за раціональним землекористуванням і майже не займається охороною земель. Можливо, помиляюсь, але здається, що така ситуація багато в чому створена штучно, щоб крупним агрохолдингам і чиновникам було зручніше і головне – безкарно проводити подальший земельний «дерибан».

Єдине, що зараз справді непокоїть можновладців – це продаж сільгоспугідь. Мораторій ліквідували і скоро ще «трохи жива» українська рілля майже повністю перейде у «приватні руки». То чи буде тоді запроваджено більш ефективний державний контроль за використанням приватної землі? В це зараз важко віриться.

А між тим, вчені-ґрунтознавці знову б’ють на сполох: нераціональне використання ґрунтів призводить до колосальних викидів вуглекислого газу в повітря навіть у більших обсягах, ніж від промисловості. Цей небезпечний процес прискорює глобальне потепління. Наслідки видно, як кажуть, неозброєним оком. У свою чергу, екологи вже всерйоз попереджають про зміщення ґрунтових зон. На українські чорноземи стрімко насувається піщаний степ, а цьогорічні піщані бурі – передвісник нової екологічної загрози.