Полісся. Глибинка. Сарни

Сюди люблять приїздити вчені. З одним із них – завідувачем лабораторії захисту лісу УкрНДІ лісового господарства Іваном Усцьким ми зустрілися в конторі держлісгоспу.

– Полісся є основними легенями України, – сказав він. – Тут найвища лісистість на території країни – навіть більша, ніж у Карпатах. Землі бідні, здебільшого піщані, тому домінуюча роль у використанні їх належить саме лісовим насадженням. Край дуже багато важить для держави і з точки зору лісівничої науки.

– Що привело вас, Іване Мирославовичу, саме сюди?

– У Сарнах поважають науку, тісно співпрацюють з ученими. Якщо трапляться якісь негаразди зі здоров’ям лісу – керівництво відразу ж сповіщає нам і на місце виїжджають співробітники інституту. Тут чутливі до всього нового, прогресивного в галузі – спеціалісти постійно перебувають у пошуку, сміливо йдуть на експерименти. Вся робота базується на грунті наукових надбань, передового досвіду – от і добиваються неабияких успіхів. З упевненістю можу сказати, що це один з найкращих держлісгоспів у країні. Тут високе, європейського рівня господарство. А щодо мого чергового відрядження сюди… Полісся завжди було спокійним у лісопатологічному плані – найменше траплялося випадків виникнення хвороб, всихання, інших катаклізмів. На Рівненщині, ще на Волині, Житомирщині традиційно найменше всихаючих лісів, але останніми роками загальне лихо не обминає й цих областей. Турбують спалахи шкідників, навіть досі невідомих, і у володіннях держлісгоспу. Тому я й тут…

Про те, як спільно з науковцями борються з непроханими “гостями” – розмова попереду, а поки завітаємо до голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука. Він радо зустрів нас у своєму кабінеті – по-перше, поважає газету, а, по-друге, має що розповісти про дружний колектив.

– За перше півріччя поточного року лише до бюджету ДЛГ перерахував 795 тисяч гривень, ще 611 тисяч – до Пенсійного фонду, – говорить. – Уже ці цифри підтверджують, що працює стабільно, прибутково. Та й іншого такого мецената в районі нема – допомагає дитсадкам, школам, лікарням, установам культури, церквам… Торік, скажімо, виділив соціальній сфері понад 300 тисяч гривень. Дуже вагома підтримка, якщо врахувати, що бюджет району куций, не покриває всіх витрат. Особливо радує нас те, що на підприємстві зростає середня зарплата. На сьогодні вона досягла 704 гривні – дуже високий показник для поліської глибинки. Виплачується вчасно. Зростає кількість працюючих. Сподіваємося, що будуть відкриватися нові виробництва – а це нові робочі місця, це зменшення соціальної напруги. У районі успішно діє ще один держлісгосп – Клесівський. Там налагодили переробку деревини і випуск фанерного щита. Не треба наголошувати, скільки проблем відпало у віддаленому селищі, де гостро стоїть питання безробіття. Взагалі, діяльність цих двох держлісгоспів переконує: немає анінайменших підстав робити якісь різкі кроки, якісь пертурбації в галузі, яка працює чітко і високоефективно. Ми лише нашкодимо, якщо подрібнимо єдиний комплекс – вирощування та переробку лісу. Тим паче, коли господарство ведеться грамотно, коли бачимо, що немає незалісених ділянок, на належному рівні організовано догляд за насадженнями. Навіщо рубати курку, яка несе “золоті” яйця?

– Але повернемося до Сарненського держлісгоспу, – продовжує Анатолій Миколайович. – Його робота, його здобутки підтверджують ще одну незаперечну істину: багато залежить від керівника. Якщо він на своєму місці, якщо він досвідчений, підприємливий, уміє повести за собою людей, налаштувати їх на добрі справи – успіх не забариться. Маю на увазі насамперед директора ДЛГ Василя Шкудора. Свій курс у районі ми вивіряємо саме за такими керівниками, як він. Які б заходи не проводили – бере найактивнішу участь. Виступає справжнім акумулятором ідей, до нього йдуть за порадою не лише підлеглі. Високопорядна людина, прекрасний сім’янин. Друга сім’я для нього, без перебільшення, – півтисячний колектив. Він ніколи не скаже: “я зробив”, “я виплатив зарплату”. Він каже: “люди заробили”. Трудовий колектив платить йому взаємністю. Коли спіткало горе – згорів будинок – усі миттєво скинулися і вручили чималу суму для закладання підмурівка нового житла. Я був свідком, як він плакав, коли йому передавали ті гроші. На таких, як Василь Дмитрович, земля поліська тримається, ліс тримається…

Під час наступних зустрічей – з лісниками і лісокультурницями, водіями і робітниками нижнього складу, лісорубами і єгерями – нам довелося почути ще дуже багато добрих слів про директора. З його іменем тут пов’язують усі добрі зміни. Більше двох десятиліть біля керма держлісгоспу. А потрапив у Сарни за розподілом після закінчення Львівського лісотехнічного інституту. Виходець із Карпат, не менше гір полюбив небагате, але по-своєму чарівне Полісся, оспіване Лесею Українкою та й Олександром Купріним – з його синьоокими озерами, барвистими луками, могутніми сосновими лісами. Тут утвердився як висококласний фахівець, підприємливий керівник. Очоливши ДЛГ, повів так справу, що дуже скоро відчули свою силу і спроможність уміло господарювати без державної підтримки. “Нехай ті кошти ліпше спрямовуються у вкрай бідні на ліси степові райони, – вирішили в колективі. – А ми заробимо самотужки”.

І заробляють. Насамперед завдяки переорієнтації на повний госпрозрахунок, впровадженню економічних важелів. Кожен досить швидко і чітко усвідомив: загальний успіх залежить від обсягів виробництва за одночасного зниження матеріальних і енергетичних витрат на одиницю продукції, від досягнення фінансової стабільності підприємства. Робітники, як зауважив головний інженер підприємства Олег Дибач, знають: раціонально і якісно розкряжують деревину на цінні сортименти – матимуть солідні премії. За дрова ж її не нарахують.

– Відчутно поліпшився технологічний процес – зросли поставки на експорт, – розповідав Василь Дмитрович. – Переважно за кордон іде техсировина соснова, березова – тобто те, що не користується попитом на вітчизняному ринку. В загальному обсязі відправляємо за межі країни до 30 відсотків продукції, натомість маємо грошових надходжень 61 відсоток від загальної реалізації. Вигідно нам, вигідно й державі. За півроку, наприклад, усього реалізували основної продукції на 5,7 мільйона гривень, при цьому сплатили понад 1,5 мільйона гривень податків. Вдаємося до експорту, бо все ще низький попит на деревину в рідній країні. Змушені навіть на найближчі роки зменшити розрахункову лісосіку, хоч маємо солідний запас стиглих насаджень, які пора вибирати і на їхньому місці створювати нові…

У держлісгоспі кожен займається своєю справою. Лісова охорона тут не рубає ліс – з бензопилами працюють ті, кому це належить. Майстер лісу відводить певну ділянку для розробки, старший майстер приймає її, організовує виконання робіт, а потім здає вже зачищені площі. Лісники дбають про посадку, охорону насаджень, захист від хвороб і шкідників.

Середня заробітна плата в ДЛГ – чи не найвища в галузі. Лісничі отримують до 1,5 тисячі гривень у місяць, лісники – 500, звалювальники лісу – 880, водії на перевезенні деревини – 889, лісоруби – 812 гривень… Зарплата ця зароблена наполегливою працею: на одного трудівника виробили за півроку продукції на 12 тисяч гривень. Показник, знову ж таки, один з найкращих у системі – бо тут кожен сам собі економіст, кожен розуміє ціну робочої хвилини. Не даремно галузевий ЦК профспілки досвід держлісгоспу з рівненської глибинки рекомендував поширити в усіх структурних підрозділах Держкомлісгоспу.

Левова частка заробленого, зрозуміло, витрачається на ведення лісового господарства. Торік на лісовідновні роботи, боротьбу зі шкідниками та хворобами, охорону від пожеж, на ведення мисливського господарства спрямували 2,6 мільйона гривень.

“Робітнича газета” 2003.09.18