«Влити кров» у пустелю

Південний Степ України вже реально потерпає від спустелення. Як приборкують «жовтого дракона» у світі? Дещо з азійських уроків.

Невдовзі після того, як я повернувся з Піднебесної, в Інтернеті натрапив на інформацію під заголовком «Китай отримує найвищу в світі нагороду за боротьбу зі спустеленням». Телеграфним рядком у преамбулі повідомлялося, що в рамках ХІ конференції сторін UNCCD (Конвенції ООН по боротьбі зі спустеленням), яка проходила у Віндхуку, столиці Намібії, на офіційній церемонії вручено першу нагороду ООН «Всесвітній чемпіон у боротьбі зі спустеленням» голові правління китайської компанії China ELION Resourse Group Ван Веньбяо. Оригінальну медаль чемпіон отримав із рук виконавчого секретаря Конвенції UNCCD Люка Гнакаджа.

Хто він, чемпіон?

Почесна нагорода заснована для заохочення тих, хто робить значний внесок у справу всесвітнього контролю спустелення. Чим заслужив її китаєць? Протягом чверті століття він керував програмою створення лісів на площі 5 тис. км кв., яку за підтримки уряду КНР реалізовувала й реалізує його компанія в районі пустелі Кузупчі. На церемонії нагородження Ван Веньбяо подякував ООН за визнання та підтримку, надану духу, досвіду і практичним методам боротьби з «жовтим драконом». «Амбітної мети можна досягти лише спільними диверсифікованими зусиллями урядів, корпорацій, громадян і суспільства, – сказав він і наголосив: – Я хочу присвятити цю медаль моїй Батьківщині. У нашої давньої нації нині є молода «китайська» мрія, і ми обов’язково перетворимо рідну землю на прекрасний край чистих озер і зелених пагорбів, навіть якщо це буде вартувати нам цілих гір золота і срібла. Для нас, людей, котрі борються зі спустеленням, у цьому й полягає «китайська» мрія.

Ван Веньбяо під час нагородження

Практичний приклад контро­лю спустелення в Кузупчі було обрано в якості офіційного рекламного кіноролика конференції в Намібії. Методи, напрацьовані в Китаї, привернули увагу понад трьох тисяч представників із 190 країн. Вони широко обговорювалися на Всесвітній конференції з боротьби зі спустеленням тому, що, як було офіційно заявлено, «порівняно із зусиллями, застосовуваними в цьому напрямку іншими, чвертьстолітній процес боротьби з поширенням Кузупчі дав вражаючі результати й слугує найкращим прикладом акції, яка просувається урядом і втілюється в життя за участю представників світу бізнесу». Спеціалісти китайської компанії проклали шлях «зеленого» розвитку, додержуючись балансу між «боротьбою зі спустеленням, екологією, суспільством та економікою», створили модель такої боротьби для інших країн і вселили впевненість у нації, що розв’язують аналогічну проблему…

Вчитувавсь я в інформаційне повідомлення і згадував пекінські зустрічі нашої невеликої українсько-білорусько-молдовської групи журналістів, яка перебувала в Піднебесній на запрошення МЗС країни, у редакціях державної газети «China daily» та російськомовного журналу «Китай». Серед низки питань, що їм місцева преса останнім часом приділяє особливу увагу, називалися екологічні. Надто наголошувалося саме на проблемі спустелення. Називалися такі цифри: за результатами моніторингу, проведеного фахівцями Державного управління лісового господарства в 2005–2009 рр., спустелення охопило 2623,7 тис. км кв. землі, спіщанення – 1731,1 тис. км кв., що становить відповідно 27,33% і 18,03% усієї території Китаю. Навіть важко уявити цю картину: майже половина території – в зоні лиха.

Із 1987 р. в країні впроваджують низку програм протидії дезертифікації та спустеленню, найголовнішим завданням уряд проголосив лісокультурну справу. За загальним міжнародним визнанням, нині «найграндіознішим екологічним будівництвом у світі» є озеленення трьох північних регіонів Китаю, які найбільше потерпають від піщаних бур. Там розкинулися чотири великі піщані масиви і вісім найбільших пустель країни, а також значна територія пустелі Гобі. Рухливі піски засипають пасовища та орні ділянки, знищують посіви. На Лесовому плато кожний квадратний кілометр щороку втрачає понад 10 тис. тонн гумусу, що, крім багатьох інших лих, призводить до підняття русла річки Хуанхе в нижній течії та загрожує життю людей. До 2050 р. триватиме, згідно з довгостроковою програмою, зелений наступ на піски. Як підрахували спеціалісти, загальна площа лісосмуг від північного Заходу до північного Сходу (35 млн га!) перевершить разом узяті американську «Програму Рузвельта», «Сталінський план перетворення природи» колишнього Союзу та «Зелену браму» п’яти північноафриканських країн.

Про будівництво «великої зеленої стіни» навколо Пекіна я розповідав читачам «Лісового і мисливського журналу» десь три роки тому після попередніх відряджень до Піднебесної. Під час останнього від колег зі столичних видань уперше почув про пустелю Кузупчі, дізнався про вражаючий приклад перетворення її з мертвої на живу. Саме в автономному районі Внутрішня Монголія Китаю, в районі Кузупчі, мав відбутися спеціальний міжнародний форум з питань приборкання «жовтого дракона», але, на жаль, уже після нашого відльоту з Пекіна. Журналісти з журналу «Китай» запропонували допомогти деякими матеріалами з форуму, на якому акредитувався репортер Ван Шо. Його розповіддю, а також повідомленнями з офіційних джерел, витримками з інтерв’ю для преси учасників зібрання я й скористався, готуючи цю статтю.

Забутий колір снігу

Чому в своїх журналістських дослідженнях знову й знову повертаюся до теми спустелення? Бо вона актуальна для України також! Що це так, надам перше слово вітчизняним авторитетам.

– Умови в наших степах дедалі більше стають схожими на африканські посухи, які останніми роками стали в Україні регулярними й можуть перетворити степи на пустелю, обернутися втратою більше половини площ орних земель країни, – розповів академік Національної академії аграрних наук Олександр Іващенко. – В країні почастішали жорсткі посухи й істотно зросли літні температури, клімат набуває ознак континентальності. Особливо ре­льєфно проявляється така тенденція на Півдні в зоні Степу, де на поля й посіви, наприклад, позаторік не впало жодної краплі дощу протягом 4–5 місяців… За останні десятиліття відбувається фактичне зміщення меж природно-кліматичних зон на 100-150 км на північ. Умови вегетації у традиційній підзоні Північного Степу (Дніпропетровська, Кіровоградська та інші області) останніми роками фактично відповідали підзоні Південного Степу. Гідротермічний коефіцієнт торік тут становив 0,45. Це – умови, як у зоні Південно-Західної Африки у пустелі Калахарі. Підзона Північного Степу зміщується відповідно на території Черкаської, Полтавської та інших областей, які традиційно були в зоні Лісостепу. У Південному Степу (Херсонщина, Запоріжжя, Крим…) реально вже проявляються ознаки спустелення.

Учений відзначив, що збереження наявних тенденцій зміни клімату в найближчі 20 років становить реальну небезпеку втрати для інтенсивного землеробства не тільки Степу, а й понад половини площ орних земель країни, майже двох третин площі сучасного Лісостепу. Такі чинники можуть призвести до непридатності території для проживання людей і ведення господарської діяльності, тобто фактично до втрати в господарському використанні від 15 млн до 21 млн га площ орних земель і, як наслідок, недоотримання від 24 млн до 40 млн тонн якісного зерна та інших продовольчих культур.

Зелений наступ на піски

А ось дані, наведені під час круглого столу в середині листопада минулого року в Українському гідрометеорологічному інституті. «Цінуйте зиму! Скоро її може не бути!» – з таким закликом до українців могли б звернутися метеорологи. Бо дослідження, проведені в УкрГМІ, свідчать: тривалість холодного періоду в країні значно скоротилася, для деяких регіонів рідкістю став сніговий покрив, зими в середньому стали на 1 градус тепліші за норму. Загалом у країні в останні півстоліття температура регулярно зростає: лише за минулі два десятиріччя потеплішало, порівняно з кліматичною нормою, на 0,8 градуса за Цельсієм. Причому жаркішими стають усі пори року в усіх регіонах. За словами Віри Балабух, завідувача відділу синоптичної метеорології інституту, в країні змінився режим зволоження: хоча річна кількість опадів залишилася майже на звичному рівні, відбувся істотний перерозподіл їх між сезонами. На думку старшого наукового співробітника відділу фізики атмосфери УкрГМІ Світлани Краковської, в поєднанні з іншими чинниками в майбутньому потепління може призвести до спустелення низки районів південних областей. Поступове зростання температури, за прогнозами метеорологів, триватиме й надалі.

Модель Кузупчі

Як бачимо, перспектива сумна. Як борються зі стихією в світі, як захищаються від піщаних монстрів? Повернімося до Китаю, до пустелі Кузупчі.

Лежить пустеля в південно-західній частині автономного району Внутрішня Монголія, кілометрів за 800 від Пекіна. Площа – 18,6 тис. км кв. (за величиною займає сьоме місце в країні). За історичними хроніками, 2 тисячі років тому тут були родючі сільськогосподарські угіддя, соковиті пасовища. Однак пізніше, внаслідок безперервних воєн, суцільного розорювання земель, варварського вирубування лісів ґрунти деградували, а Кузупчі поступово перетворилася на «море смерті». Тут зароджувалися піщані й пилові бурі, які за сильного вітру лише за одну ніч діставалися до Пекіна, Тяньцзиця, провінції Хебей. Ось що писав у щоденнику відомий мандрівник Микола Пржевальський, котрий у червні 1871 року на чолі першої російської експедиції до Центральної Азії переправився через Жовту річку – Хуанхе й опинився серед пісків Кузупчі: «Важко стає людині в цьому, в повному розумінні, піщаному морі, позбавленому будь-якого життя: не чути жодних звуків, ані навіть тріскотіння коника, навкруги тиша могильна… Горе заблукати, загибель тоді подорожньому вірна, особливо влітку, коли пустеля розпікається, наче піч…»

Що ж почули, побачили в Кузупчі 2013 року учасники 4-го міжнародного форуму з питань спустелення на тему: «Пустеля, екологія, наука і техніка»? Пояснюючи журналістам причину вибору саме цього куточка в автономному районі Внутрішня Монголія, як важливої платформи для глобальної спільної протидії деградації ґрунтів та спустеленню, виконавчий директор Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) Ахім Штайнер наголосив: «Упорядкування та приборкання пустелі Кузупчі служить прикладом успішної боротьби з пісками, якій китайський уряд приділяє значну увагу. «Модель Кузупчі» вирізняється тривалістю, суспільно-корисною спрямованістю та комерційним характером, вона гідна того, аби бути поширеною. Вона спирається на політичну підтримку держави, на інвестиції підприємства за одночасного заохочення місцевих селян і пастухів-скотарів до активної участі в справі приборкання пустелі на комерційній основі. «Модель Кузупчі» вказала нам шлях і дала зрозуміти, як слід у глобальних масштабах вести роботу щодо запобігання та боротьби з деградацією ґрунтів і спустеленням та яким чином можна втілити прекрасну мрію в життя. Пройшовши за 25 років від пасивної боротьби з пісками до активного впорядкування та загнуздання пустелі, від освоєння пустельно-піщаної виробничої галузі до розвитку тривалого суспільно-корисного бізнесу, підприємство сформувало замкнену виробничу ланку, де гармонійно поєднуються профілактика та приборкування спустелення з використанням пісків. Воно вказало дорогу в цьому напрямку всьому людству».

…Уявіть собі картину: їдеш годину, їдеш другу, третю, а за вікном – лише піски та піски. І раптом, наче марево, перед очима з’являються стрункими рядами верби та тополі, фінікові дерева. То автомобіль повернув на дорогу, що веде до підприємства в центрі пустині Кузупчі – воно виросло із невеликої фабрики добування солі й називається по-китайськи «Ілі-цзиюань». Саме силами цього маленького соляного промислу 25 років тому було побудовано перші кілометри автодороги серед пісків і посаджено дві захисні лісосмуги. Як просувалися вперед, воліють не згадувати: закладену важкою працею основу полотна на чималому відрізку нерідко за одну ніч знищували сипучі піски. Ставало очевидним: без загнуздання норовистої пустелі дороги не бачити. Три роки пішло, аби закріпити піски – за допомогою дерев’яних сіток, садіння дерев, висівання трав. І основу під полотно дороги нарешті було закладено. Успіх окрилив, тож, починаючи з 1988 року, соляний промисел нічого не шкодував для «олюднення» німого жовтого моря. Прокладали нові й нові шляхи, які утворили зручну мережу; дороги розбили пустелю на окремі ділянки, які почергово піддавалися рекультивації. З обох боків трас за допомогою тих самих дерев’яних сіток закріпляли піски, висаджували дерева та цілющі трави східної медицини; у прилеглих до доріг зонах налагоджували електро- та водопостачання. Методом штучного лісонасадження та висівання насіння трав і кущів з літака озеленювали периферійні ділянки пустелі, створивши таким чином захисний екологічний екран завдовжки 242 км… Завдяки багаторічним зусиллям Кузупчі нагадує тепер оазу зі стабільним рослинним покривом і поліпшеною якістю ґрунту. Уже й дикі звірі та птахи облюбували ці місця, розмножуються на привіллі.

Південь Китаю сильно потерпає від засух

– Дехто вважає, що впорядкування й приборкання пустелі нагадує викидання грошей у бездонну прірву. Це не так, – переконаний голова правління підприємства Ван Веньбяо. – На наш погляд, спершу треба «влити кров» у пустелю, а пізніше вона вже сама зможе налагодити процес «кровотворення». Спершу ми змушені були боротися з пісками лише з метою порятунку фабрики, пізніше усвідомили, що стосунки між людиною та пустелею не повинні бути антагоністичними. Пустеля – це не просто якийсь ландшафт, а комора багатьох ресурсів, своєрідна скарбниця. Люди можуть зробити ці непотрібні піски корисними і рентабельними. На сьогодні «Іль-цзиюань» володіє базою вирощування лікарських трав – річний обсяг продаж їх перевищує 10 млрд юанів (для порівняння: 1 дол. США = 6,2 юан. – ред.) Разом з іншими п’ятьма компаніями на спільних засадах створили індустріальну зону і виробляємо екологічно чисту електроенергію. Використовуючи деревину верб гостролистих, випускаємо цінне добриво, яке є чудовим органічним ґрунтополіпшувачем. Крім того, з піску, подрібненої вугільної золи та інших промислових відходів розробили й освоїли випуск продукції світового рівня – пропанти для інтенсифікації добування нафти методом гідравлічного розриву пласта. Продовжуємо пошуки й експерименти в галузі альтернативних джерел енергії. Маємо достатню мотивацію та кошти для подальшого впорядкування і приборкання пустелі.

– Важливий ще й такий нюанс, – підкреслив Ван Веньбяо. – Якщо в минулому боротьбі з пісками приділяли серйозну увагу лише підприємство і уряд, то нині активна участь місцевих жителів перетворює її на всенародну кампанію, рушієм якої є ринок. Ми взяли в суборенду в людей пустельно-піщані ділянки. Селяни та пастухи-скотарі, які розлучилися з традиційним способом праці, почали жити компактно, брати участь у посадці дерев, організації пустельного туризму, ставши промисловими робітниками та робітниками сфери послуг. Корпорація вклала чимало коштів у будівництво нового селища – пастухи-скотарі отримали доступ до благ сучасного життя…

…Що додати до сказаного? Хіба що слова виконавчого секретаря Конвенції ООН по боротьбі зі спустеленням Люка Гнакаджа, мовлені під час 4-го міжнародного форуму в Китаї: «Пустеля Кузупчі була «морем смерті», тепер стала живою оазою. І це на площі понад 5 тис. км кв.».

Так китайці перетворюють піски на родючі поля. А що ж ми, українці? Ми продовжуємо спокійно споглядати, як вирубуються останні лісосмуги, як на поля насуваються пустелі, як деградує земля. І продовжуємо тішити себе баєчками про найкращі у світі чорноземи.

ПРЯМА МОВА

Чен ГОПІН, заступник міністра закордонних справ КНР:

– З моменту початку епохи реформ і відкритості китайській економіці притаманна тенденція динамічного зростання. Країна вийшла на друге місце в рейтингу великих світових економічних суб’єктів, її досягнення привертають увагу всієї планети. Але Китай заплатив за це високу екологічну ціну. Не випадково останнім часом в державі такою популярною стала тема «красивого Китаю». Уряд усвідомлює важливість охорони навколишнього природного середовища, це питання – одне з головних порядку денного щодо подальшого поглиблення реформ. Формування екологічної культури – ось перспективний план, який стосується майбутнього нації. Перед загрозою дефіциту ресурсів, забруднення довкілля, деградації середовища слід утверджувати поняття екологічної культури, що охоплює повагу природи, адаптацію до неї, охорону її. Належить втілити низку важливих проектів відновлення екосфери, наростити можливості у виробництві екологічно чистої продукції, у виконанні комплексу заходів проти спустелення, петрифікації та ерозії ґрунту; слід розширювати площі лісів, водойм, водно-болотних угідь; забезпечувати біологічне розмаїття.